Г.Д. Радченко, Ю.М. Сіренко, О.О. Торбас, А.С. Доброход, Л.О. Муштенко, О.О. СніцаренкоВплив лікування на основі фіксованої комбінації валсартану й гідрохлоротіазиду та вільної комбінації бісопрололу з гідрохлоротіазидом на артеріальний тиск, пружно-еластичні властивості артерій і сексуальну дисфункцію

Мета – оцінити вплив терапії на основі фіксованої комбінації валсартану та гідрохлоротіазиду на рівень артеріального тиску (АТ), виміряного на плечовій артерії, центрального АТ і жорсткість артерій порівняно з комбінацією бісопрололу та гідрохлоротіазиду.
Матеріал і методи. У дослідження залучено 60 пацієнтів з помірною та тяжкою АГ (середній рівень систолічного (САТ)/діастолічного (ДАТ) АТ – (167,3±0,8)/(90,3±0,9) мм рт. ст.). На початку і на етапах лікування виконували: вимірювання маси тіла та зросту, офісного САТ, ДАТ і частоти скорочень серця (ЧСС), добове моніторування АТ, визначення швидкості поширення пульсової хвилі в артеріях еластичного (СППХе) і м’язового (СППХм) типів, неінвазивне визначення центрального САТ і пульсового АТ (ПАТ), біохімічне дослідження крові, ЕКГ. Чоловікам проводили письмове анкетування за допомогою опитувальника міжнародного індексу еректильної дисфункції. Пацієнтам призначали фіксовану комбінацію валсартану (160 мг) і гідрохлоротіазиду (25 мг) (група І, n=33) або комбінацію бісопрололу в дозі 10 мг і гідрохлоротіазиду в дозі 25 мг (група ІІ, n=27). Тривалість спостереження – 6 міс.
Результати. Лікування на основі обох комбінацій було ефективним щодо зниження офісного АТ: досягнення цільового його рівня через 6 міс відзначено відповідно у 100 і 96,3 % пацієнтів. Лікування сприяло практично однаковому зниженню середньодобового АТ. Проте в групі І на відміну від групи ІІ реєстрували достовірне зниження нічного ПАТ та варіабельності денного ДАТ. Обидві схеми лікування ефективно знижували центральний CАТ (на (11,4±1,1) і (14,1±1,3) мм рт. ст. відповідно в групах І та ІІ), проте нормалізацію цього показника достовірно частіше реєстрували в групі І (90,6 порівняно з 63 %, Р<0,02). Центральний ПАТ достовірно знизився лише в групі І (Р<0,01). Незважаючи на значне зниження центрального САТ, у групі ІІ спостерігали достовірне збільшення індексу приросту з (32,2±1,3) до (36,7±1,3) % (Р<0,05), яке, найімовірніше, було пов’язано зі зниженням ЧСС. У групі І індекс приросту достовірно не змінився. Поліпшення пружно-еластичних властивостей артерій спостерігали лише у групі І: достовірно зменшилася величина СППХе, і в кінці спостереження величини і СППХе, і СППХм були достовірно нижчими, ніж у групі ІІ. Лікування і на основі фіксованої комбінації валсартану та гідрохлоротіазиду, і на основі бісопрололу та гідрохлоротіазиду було метаболічно нейтральним і добре переносилося пацієнтами. Однак частота побічних реакцій була вищою в групі ІІ – 44,4 порівняно з 18,2 % (Р<0,05). На відміну від комбінації бісопрололу та гідрохлоротіазиду, яка достовірно не впливала на еректильну функцію, комбінована терапія на основі валсартану і гідрохлоротіазиду достовірно поліпшувала еректильну функцію і загальне задоволення у 23,8 % чоловіків з неускладненою помірною та тяжкою АГ. Висновки. Лікування на основі фіксованої комбінації валсартану і гідрохлоротіазиду може виявитися ефективнішим, ніж на основі комбінації бісопрололу та гідрохлоротіазиду, особливо в пацієнтів з початково порушеними пружно-еластичними властивостями артерій або в чоловіків з порушенням еректильної функції.

Повний текст статті