Author Archives: Vitali Nesukaj

М.І. Лутай, І.П. Голікова, О.М. Ломаковський, Т.І. Гавриленко Кальциноз артерій серця при коронарному атеросклерозі

В огляді показано участь гладеньком’язових клітин, макрофагів, стовбурових клітин кісткового мозку в кальцифікації артерій, вплив мікрокальцифікатів і дифузного накопичення кальцію на вразливість бляшки. Уточнено зв’язок між кальцифікацією коронарних артерій та такими основними факторами серцево-судинного ризику, як вік, гіперхолестеринемія, цукровий діабет. Представлено дані щодо впливу запалення на відкладання кальцію в судинній стінці та дію статинів на кальцифікацію атеросклеротичних бляшок. Оцінка наявності та виразності судинної кальцифікації дозволяє значно підвищити точність діагностики атеросклерозу та його прогноз. Механізми кальцифікації можуть бути мішенями для цілеспрямованих фармакологічних втручань, вплив яких дозволить у перспективі істотно змінити характер розвитку та прогресування атеросклерозу.

Повний текст статті

Н.В. Лозинська, Ю.А. Іванів Ультразвуковий аналіз ритму серця плода: клінічне значення і диференційна діагностика брадіаритмій

Мета роботи – оцінити можливості ультразвукового обстеження серця плода у виявленні й проведенні диференційної діагностики брадіаритмій, вивчити їх вплив на гемодинаміку плода, а також з’ясувати користь пренатальної ультразвукової діагностики брадіаритмій у процесі динамічного спостереження за станом плода з метою визначення оптимальної тактики ведення вагітності. Проведено аналіз ехокардіографічних досліджень серця плода, здійснених з квітня 1996 р. до липня 2016 р. За цей період обстежили 2073 вагітних і виявили 213 випадків аритмій серця плода. Ультразвукове обстеження серця плода проводили за загальним протоколом. Анатомію серця плода оцінювали, базуючись на сегментарному аналізі. Ритм серця плода визначали шляхом одночасної реєстрації механічних подій (скорочень передсердь і шлуночків), які є наслідком електричної активності, з оцінкою співвідношення між ними, а також вимірювали часові інтервали серцевого циклу з розрахунком їхнього співвідношення. Для цього застосовували різні ультра­­звукові методики: М-спосіб, кольорова, імпульсно-хвильова і тканинна допплерографія. За період дослідження виявили 45 випадків брадіаритмії плода, що становило 2,2 % від кількості обстежених і 21,1 % від кількості всіх аритмій. З них 20 випадків брадіаритмії зумовлені періодами брадикардії різної тривалості, по 9 випадків синусової брадикардії та атріовентрикулярної блокади ІІІ ступеня, 5 випадків блокованої передсердної бігемінії та 2 – атріовентрикулярної блокади ІІ ступеня. Стійка брадикардія плода вимагає проведення ретельного ехокардіографічного обстеження для заперечення органічної патології й оцінки можливих гемодинамічних ускладнень. Брадіаритмії з частотою скорочень шлуночків понад 60 за 1 хв досить добре толеруються плодами за рахунок різних адаптаційних механізмів. Постійні форми брадіаритмії з частотою менше 55 за 1 хв зазвичай призводять до серйозних гемодинамічних ускладнень навіть при відсутності природжених вад серця плода. Наш досвід свідчить, що ультразвукове обстеження серця плода забезпечує не лише виявлення й надійну диференційну діагностику різних видів брадіаритмії плода, а й оцінку її гемодинамічних ускладнень та спостереження за станом плода в пренатальний період. На підставі результатів обирають тактику ведення вагітності, визначають частоту контрольних обстежень, а також планують час, місце і шлях пологів. На підставі нашого досвіду можемо зробити висновок, що більшість брадіаритмій плода є незагрозливим порушенням ритму. Тільки повна атріовентрикулярна блокада серця плода може істотно ускладнити перебіг вагітності або ранній постнатальний період.

Повний текст статті

О.А. Коваль, А.В. Хомич, С.В. Романенко, А.С. Скоромна Характеристика і результати використання нового методу клініко-ехокардіографічної діагностики обструктивної ішемічної хвороби серця з розрахунком індексу наявності коронарної обструкції

Мета роботи – розробити та оцінити комбінований неінвазивний метод виявлення обструктивної ішемічної хвороби серця (ІХС) з використанням показників претестової ймовірності ішемічної хвороби серця і характеристики сегментарної систолічної функції лівого шлуночка (ЛШ).

Матеріал і методи. Залучена вибірка (81 особа з наявністю скарг на болі в ділянці серця типово ангінозного й атипового характеру, відсутністю інших відомих структурних уражень серця, без інфаркту міокарда або коронарної реваскуляризації в анамнезі, 64 % чоловіків, середній вік – (56,2±9,9) року) складалася з досліджуваної та контрольної груп (49 та 32 пацієнти відповідно), зіставних між собою за віком, співвідношенням статей та відносною частотою супутньої патології (артеріальна гіпертензія, цукровий діабет 2-го типу, дисліпідемії). Індекс наявності коронарної обструкції (ІНКО) виражали в умовних одиницях та розраховували як відношення претестової ймовірності ІХС до середньої швидкості систолічного скорочення 12 сегментів міокарда, визначеної за допомогою тканинної імпульсної допплерографії.

Результати. За даними коронароангіографії, обструктивні ураження коронарних артерій діагностовано у 37 пацієнтів, у тому числі у 23 (47 %) хворих досліджуваної групи та 14 (44 %) – контрольної. ІНКО у пацієнтів досліджуваної групи становив (7,8±3,8) ум. од., з бімодальним розподілом показника та дихотомічним значенням 8 ум. од., для якого встановлені чутливість 80 % і специфічність 91 %, площа під кривою в ROC-аналізі – 0,965. Подібні діагностичні властивості ІНКО зі значеннями більше 8 ум. од. були підтверджені при подальшому аналізі даних контрольної групи: чутливість та специфічність дорівнювали відповідно 85 і 95 %, площа під ROC-кривою – 0,971.

Висновки. Запропонований у роботі новий комбінований неінвазивний метод з розрахунком ІНКО, який ґрунтується на претестовій імовірності ІХС та результатах тканинної допплерографії, при значеннях більше 8 ум. од. дозволяє з високою чутливістю і специфічністю прогнозувати наявність обструктивних уражень коронарних артерій. Визначення ІНКО не є затратним методом та може бути доцільним на ранніх етапах доінвазивної діагностики у хворих з підозрою на наявність обструктивної ІХС або таких, що вже перенесли інвазивні втручання, для визначення подальшої тактики лікування.

Повний текст статті

В.П. Іванов, Т.Д. Данілевич Антиаритмічна ефективність еплеренону в комплексній терапії пацієнтів з гіпертонічною хворобою та частими рецидивами фібриляції передсердь

Мета – оцінити антиаритмічну ефективність еплеренону в комплексній терапії пацієнтів з гіпертонічною хворобою (ГХ) та частими рецидивами фібриляції передсердь (ФП). Обстежено 146 пацієнтів з ГХ II стадії і частими рецидивами ФП. Вік пацієнтів – 37–86 років (у середньому (61,2±0,7) року), 68 (46,6 %) обстежених – чоловіки. Пацієнтам була призначена постійна антиаритмічна терапія. Антиаритмічну ефективність препаратів оцінювали за суб’єктивними відчуттями пацієнтів – шляхом самооцінки пацієнтом частоти нападів ФП та їх перебігу. Як стартову антигіпертензивну терапію використовували фіксовані комбінації периндоприлу з індапамідом і лосартану з гідрохлоротіазидом. У частини пацієнтів до цих комбінацій додавали еплеренон у дозі 25 мг/добу. Всім пацієнтам визначали рівень альдостерону в плазмі крові і проводили добове моніторування ЕКГ. Еплеренон забезпечував додатковий антиаритмічний ефект у хворих з пароксизмальною ФП. У пацієнтів з ГХ і частими рецидивами ФП додавання до базової терапії еплеренону в дозі 25 мг/добу упродовж 6 місяців приводить до більш суттєвого зменшення частоти рецидивів аритмії і збільшення тривалості періоду між нападами (в 4,8 проти 3,2 разу; Р=0,04). За даними холтерівського моніторування ЕКГ позитивний антиаритмічний ефект еплеренону супроводжується суттєвим зростанням випадків з повним усуненням зареєстрованих упродовж доби суправентрикулярних екстрасистол і епізодів фібриляції передсердь, більш суттєвим зменшенням частоти зареєстрованих за добу суправентрикулярних екстрасистол і епізодів суправентрикулярної тахікардії / тріпотіння передсердь, зменшенням величини дисперсії інтервалу QT. Ймовірність повної антиаритмічної ефективності при додатковому застосуванні еплеренону статистично значущо зростає в разі адреналового варіанта фібриляції передсердь і зменшується – у разі вагусного. Як найбільш значущі чинники, що підвищують імовірність повної антиаритмічної ефективності еплеренону, можуть бути розглянуті паралельне застосування лосартану в дозі 100 мг/добу і рівень альдостерону в плазмі крові понад 150 пг/мл; як менш значущі – вихідна середньоденна частота скорочень серця понад 78 за 1 хв і відношення розміру лівого передсердя до розміру правого передсердя менше 1,45, а також динаміка систолічного артеріального тиску через 4 тижні лікування за даними офісного вимірювання понад 32 мм рт. ст.

Повний текст статті

Л.Г. Воронков, А.С. Солонович, А.В. Ляшенко Стан когнітивної функції у хворих із хронічною серцевою недостатністю та зниженою фракцією викиду лівого шлуночка залежно від основних клініко-демографічних та гемодинамічних показників

Мета – встановити клінічні та інші чинники, асоційовані з когнітивною дисфункцією в пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (ХСН) та зниженою фракцією викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ). Обстежено 124 пацієнтів зі стабільною ХСН і зниженою (< 40 %) ФВ ЛШ, II–IV функціонального класу за NYHA, віком менше 75 років. Усім хворим проводили загальноклінічне обстеження, використовували стандартні методи психологічного тестування (коротку шкалу дослідження психічного статусу (Mini-Mental State Examination – MMSE), пробу Шульте, шкалу HADS, опитувальник The Minnesota Living with Heart Failure Questionnaire (MLHFQ), самооцінку пацієнтами побутової фізичної активності за допомогою анкети Університету Дюка), визначення потокозалежної вазодилататорної відповіді. Критерієм когнітивної дисфункції слугувала набрана кількість балів за шкалою MMSE ≤ 26. Когнітивну дисфункцію за даними тесту MMSE зареєстровано у 85 (68,6 %) обстежених пацієнтів. Не виявлено статистично значущого впливу на стан когнітивної функції статі, наявності фібриляції передсердь, рівня систолічного артеріального тиску, частоти серцевих скорочень та величини ФВ ЛШ. Водночас статистично значущо нижчу кількість балів за шкалою MMSE та більшу тривалість виконання проби Шульте спостерігали у групі пацієнтів, старших за віком (Р<0,001 для обох показників), з тяжчим функціональним класом за NYHA (Р<0,001 для обох показників), наявністю супутніх артеріальної гіпертензії (P=0,04 та P=0,012 відповідно) та ішемічної хвороби серця (Р<0,001 для обох показників стану когнітивної функції), а також з перенесеним інфарктом міокарда (Р<0,001 та P=0,002 відповідно). Аналіз супутньої патології показав, що серед хворих із цукровим діабетом спостерігалася статистично значущо більша поширеність когнітивного дефіциту (P=0,049). Крім того, статистично значущо гірші показники MMSE та проби Шульте мали досліджувані з анемією (P=0,02 та Р<0,001 відповідно) і нирковою дисфункцією (швидкістю клубочкової фільтрації < 60 мл/(хв · 1,73 м2)) (P=0,003 та Р<0,001 відповідно). Таким чином, когнітивна дисфункція спостерігається у 68,6 % пацієнтів з ХСН та зниженою ФВ ЛШ. Не виявлено статистично значущого впливу частоти серцевих скорочень, рівня систолічного артеріального тиску, величини ФВ ЛШ, фібриляції передсердь, супутнього хронічного обструктивного захворювання легень на показники когнітивних тестів. Когнітивна дисфункція в пацієнтів з ХСН та зниженою ФВ ЛШ асоційована зі старшим віком, тяжкістю ХСН, наявністю супутніх артеріальної гіпертензії, ішемічної хвороби серця, інфаркту міокарда в анамнезі, анемії та ниркової дисфункції.

Повний текст статті

К.М. Амосова, О.В. Василенко, К.П. Лазарева, Н.В. Шишкіна, Ю.О. Сиченко, І.І. Горда, А.В. Саблін, Н.В. Мельніченко, Ю.В. Руденко, А.Б. Безродний, К.І. Чєрняєва, І.І. Бурлаченко Клінічні характеристики пацієнтів з артеріальною гіпертензією, симптомами серцевої недостатності та збереженою фракцією викиду залежно від величини Е/е´ у спокої і при фізичному навантаженні

Мета роботи – порівняти й оцінити структурно-функціональні зміни серця і зміни показників пульсової хвилі у зіставленні з клінічним профілем і функціональним станом пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка (ЛШ), збереженою фракцією викиду (ФВ), клінічними симптомами й ознаками серцевої недостатності (СН), залежно від величини Е/е’ у спокої та після проби з дозованим фізичним навантаженням (ДФН). У проспективне дослідження залучено 103 хворих віком у середньому (65,4±10,8) року, з клінічними ознаками СН, ФВ ЛШ ≥ 50 % та діастолічною дисфункцією ЛШ, котрим проведено ехокардіографію з тканинною допплерографією, пробу з ДФН, апланаційну тонометрію, визначення рівня NT-proBNP імуноферментним методом. За показником Е/е’ хворих розподілили на три групи: з Е/е’ > 13 у спокої (група І), з Е/е’ > 13 після тесту з ДФН (група ІІ), з Е/е’ < 13 після тесту з ДФН (група ІІІ). До групи І розподілили 64 (62,1 %) пацієнтів, до групи ІІ – 24 (23,3 %), до групи ІІІ – 15 (14,5 %). Хворі були зіставні за віком, співвідношенням статей, частотою інфаркту міокарда в анамнезі та середнім рівнем систолічного артеріального тиску (всі Р>0,05). У пацієнтів групи І, порівняно хворими груп ІІ і ІІІ, частіше визначали фібриляцію передсердь, хронічну хворобу нирок і анемію (усі Р<0,01). Частота цукрового діабету 2-го типу та ожиріння у групі ІІ була більшою, ніж у групі ІІІ (відповідно Р<0,05 та Р<0,01). Тяжкість клінічних ознак СН за критеріями NYHA була найбільшою у пацієнтів групи І, меншою – групи ІІ і найменшою – ІІІ (усі Р<0,01). Середні величини дистанції шестихвилинної ходьби в пацієнтів груп І, ІІ і ІІІ становили відповідно (340,9±66,9) м; (488,3±67,0) м і (519,3±55,2) м (Р<0,01 між групами І і ІІ, І і ІІІ, за відсутності відмінностей між групами ІІ і ІІІ). Пацієнти групи ІІ порівняно з такими групи ІІІ мали гіршу толерантність до фізичного навантаження за даними проби з ДФН за часом навантаження (Р<0,01) і потужністю (Р<0,02), більший індекс об’єму лівого передсердя (Р<0,05), індекс маси міокарда ЛШ (Р<0,05) та рівень NT-proBNP. Хворі з Е/е' >13 у спокої відрізняються від пацієнтів з підвищенням Е/е’ тільки при пробі з ДФН зменшенням толерантності до фізичного навантаження, більшою частотою коморбідних станів. У хворих з артеріальною гіпертензією, гіпертрофією ЛШ, ФВ ЛШ > 50 % та симптомами СН незмінений Е/е’ як у спокої, так і при фізичному навантаженні асоціювався з рівнем NT-proBNP < 125 пг/мл у 60 %, попри зниження діастолічного розслаблення у 73 % таких хворих та дилатацію лівого передсердя у 93 %.

Повний текст статті

Л.Г. Воронков, В.В. Горбачова, А.В. Ляшенко, Т.І. Гавриленко, Л.С. Мхітарян Показники обміну заліза в пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та зниженою фракцією викиду лівого шлуночка залежно від їх основних демографічних і клініко-інструментальних характеристик

Мета – дослідити показники обміну заліза у хворих із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) та зниженою фракцією викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ) залежно від основних клінічних характеристик пацієнтів, отриманих у процесі інструментального обстеження. Обстежено 134 стабільних пацієнтів з ХСН (113 (84,3 %) чоловіків, 21 (15,7 %) жінка), віком 18–75 років, що належали до II–IV функціонального класу (ФК) за NYHA, з ФВ ЛШ < 40 %, які спостерігалися на базі відділу серцевої недостатності з січня 2016 р. до лютого 2018 р. Пацієнтів залучали в дослідження у фазу клінічної компенсації. Якість життя оцінювали за Міннесотською шкалою (MLHFQ), фізичну активність розраховували за індексом Університету Дюка, функціональний статус – шляхом оцінки тесту з шестихвилинною ходьбою та за стандартизованим тестом з розгинанням нижньої кінцівки. Із 134 хворих із ХСН та зниженою ФВ ЛШ феномен залізодефіциту спостерігали у 83 (62 %) пацієнтів. Статистично значущої різниці показників обміну заліза залежно від етіології ХСН та більшості коморбідних станів не було. Наявність анемії асоціювалася з більш низькими рівнями феритину, насичення трансферину залізом (НТЗ) та заліза сироватки крові, а наявність ниркової дисфункції – з двома останніми. Пацієнти III–IV ФК за NYHA мали статистично значущо нижчі рівні НТЗ та сироваткового заліза. Рівень феритину виявився статистично значущо вищим лише у групі пацієнтів з кращою м’язовою витривалістю, в той час як НТЗ та рівень сироваткового заліза були статистично значущо вищими в пацієнтів з більшою дистанцією шестихвилинної ходьби, кращою витривалістю м’язів стегна, більшим індексом фізичної активності та меншою кількістю балів якості життя за Міннесотською шкалою. Виявлено статистично значущу пряму кореляцію вмісту феритину з рівнями сироваткового заліза та гемоглобіну. Рівень НТЗ прямо корелював з рівнем сироваткового заліза, гемоглобіну, витривалістю м’язів нижньої кінцівки, дистанцією шестихвилинної ходьби, індексом фізичної активності та обернено – з кількістю балів порушення якості життя за MLHFQ. Залізодефіцитний стан спостерігається у 62 % пацієнтів з ХСН та зниженою ФВ ЛШ. Рівень феритину плазми крові нижчий у пацієнтів з анемією та з гіршою м’язовою витривалістю. НТЗ та рівень заліза в сироватці крові нижчі в пацієнтів ІІІ–ІV ФК за NYHA, з анемією, нирковою дисфункцією, гіршими показниками толерантності до навантаження та з гіршою якістю життя. Встановлено зв’язок рівнів феритину та НТЗ з вмістом гемоглобіну і заліза сироватки крові, а НТЗ додатково – з індексом фізичної активності, дистанцією шестихвилинної ходьби, витривалістю чотирьохголового м’яза стегна та зі ступенем зниження якості життя за анкетою MLHFQ.

Повний текст статті

Н.В. Довгань, О.М. Пархоменко, Я.М. Лутай Гострий коронарний синдром без стійкої елевації сегмента ST на електрокардіограмі: клініко-анамнестичні фактори несприятливого прогнозу госпітального періоду

Мета роботи – вивчити фактори ризику несприятливого прогнозу і виділити групи хворих з високим ступенем ризику розвитку ускладнень перебігу гострого коронароного синдрому (ГКС).

Матеріал і методи. Обстежено 490 хворих, госпіталізованих з ГКС без стійкої елевації сегмента ST на ЕКГ (74,49 % чоловіків і 25,51 % жінок), віком у середньому (58,78±0,44) року, в яких дестабілізація клінічного стану мала гострий характер і виникла не більше ніж за 72 год до госпіталізації. Діагноз гострого інфаркту міокарда (ІМ) та нестабільної стенокардії встановлювали на підставі даних клінічних, електрокардіографічних і біохімічних обстежень, згідно із сучасними рекомендаціями. Виявляли анамнестичні й клінічні фактори, що впливають на перебіг госпітального періоду. Кінцевими точками (КТ) дослідження, крім клінічних ознак перебігу цього періоду, були додатково сформовані комбіновані КТ: інфаркт міокарда /серцево-судинна смерть/зворотна стенокардія (ІМ/ССС/ЗС), інфаркт міокарда /серцево-судинна смерть/гостра лівошлуночкова недостатність (ІМ/ССС/ГЛШН), інфаркт міокарда /серцево-судинна смерть/гостра лівошлуночкова недостатність/зворотна стенокардія (ІМ/ССС/ГЛШН/ЗС).

Результати. Серед залучених в дослідження пацієнтів більшість мали артеріальну гіпертензію – АГ (77,35 %) та ішемічну хворобу серця – ІХС в анамнезі (72,04 %), в тому числі перенесений ІМ – 43,06 %. Курили на момент госпіталізації 34,08 % хворих, 53,88 % були курцями в минулому, надлишкова маса тіла виявлена ​​у 16,53 % осіб, цукровий діабет (ЦД) 2-го типу – у 16,12 % хворих. ГЛШН, ІМ, ССС виявлялися з однаковою частотою, незалежно від статі. ЗС частіше розвивалася у жінок, ніж у чоловіків (46,4 і 29,3 % випадків відповідно; Р<0,001). Шлуночкові порушення ритму (ШПР) частіше розвивалися у чоловіків, ніж у жінок (15,1 і 6,4 % відповідно, Р<0,05). На тлі ЦД 2-го типу в чоловіків частіше, ніж у жінок, розвивалася або прогресувала ГЛШН, ЗС і такі КТ, як ІМ/ССС/ЗС, ІМ/ССС/ГЛШН і ІМ/ССС/ГЛШН/ЗС. У чоловіків наявність ЦД удвічі збільшує ризик розвитку ГЛШН (Р<0,05) протягом госпітального періоду, в 4 рази – ризик прогресування ГЛШН (Р<0,01), в 2 рази – ризик ЗС, ІМ/ССС/ЗС, ІМ/ССС/ГЛШН/ЗС (Р<0,05) і майже в 5 разів – ризик ІМ/ССС/ГЛШН (Р<0,01). ІХС в анамнезі статистично значуще збільшує ризик прогресування ГЛШН, розвиток ЗС і частоту виникнення досліджуваних комбінованих КТ. Хронічна серцева недостатність (ХСН) в анамнезі статистично значуще збільшувала ризик розвитку ГЛШН протягом госпітального періоду ГКС, а також ризик розвитку ГЛШН протягом 1-ї доби захворювання, розвиток ЗС і комбінованих КТ: ІМ/ССС/ЗС, ІМ/ССС/ГЛШН/ЗС. Наявність АГ статистично значуще збільшувала ризик розвитку ЗС на 26 %. Висновки. До факторів несприятливого прогнозу госпітального періоду у хворих з ГКС без елевації сегмента ST можна віднести ЦД у чоловіків, ІХС, ХСН і АГ в анамнезі. Ризик розвитку ЗС, ІМ/ССС/ЗС і ІМ/ССС/ГЛШН/ЗС суттєво вищий у жінок, ніж у чоловіків, тоді як ШПР статистично значуще частіше розвиваються у чоловіків. Найбільш значущі відмінності щодо розвитку ускладнень госпітального періоду спостерігаються в групах хворих віком менше 55 років.

Повний текст статті

Л.М. Бабій, В.О. Шумаков, О.П. Погурельська, Ю.О. Хоменко, Л.Ф. Кисілєвич Найближчі та віддалені результати спостереження за пацієнтами, що перенесли гострий інфаркт міокарда з підйомом сегмента ST та ургентне стентування вінцевих артерій

Мета роботи – визначити основні клініко-функціональні характеристики у пацієнтів, які перенесли гострий інфаркт міокарда з підйомом сегмента ST (STEMI), особливості ураження вінцевого русла, гендерні та вікові характеристики, стан внутрішньосерцевої гемодинаміки залежно від часу проведення перкутанного коронарного втручання; оцінити кінцеві точки протягом одного року.

Матеріал і методи. В одноцентрове проспективне дослідження залучили 108 пацієнтів зі STEMI, яким було проведено коронароангіографію та стентування вінцевих артерій та які проходили лікування у відділенні інфаркту міокарда і відновлювального лікування в період з лютого до травня 2015 р. й були виписані зі стаціонару. Кінцеві точки (смертельні наслідки, розвиток повторного нефатального інфаркту міокарда або нестабільної стенокардії, інсульту, шлунково-кишкової кровотечі) проаналізували через 12 місяців після STEMI у 100 (92,6 %) пацієнтів.

Результати. У половини пацієнтів ендоваскулярне втручання при STEMI проводять протягом 3,5 год, в оптимальні терміни (до 2 год) – тільки у 20,4 %, від 2 до 6 годин – у 60 %. Тільки у 47 % хворих здійснюють повну реваскуляризацію, але у 40 % є стенози ≥ 70 % у інших артеріях, у 14 % пацієнтів спостерігається тяжке ураження вінцевого русла з необхідністю проведення аортокоронарного шунтування, у 4 % – формування великих аневризм лівого шлуночка з тромбоутворенням. Гендерними особливостями були старший вік жінок, більша частота виявлення в жінок супутньої артеріальної гіпертензії і цукрового діабету. До пацієнтів з низьким ризиком за критеріями PAMI-II належали тільки 33 % пацієнтів, що мали перспективу раннього виписування зі стаціонару. Протягом одного року 3 % пацієнтів померло від повторного фатального інфаркту міокарда, причому категорію померлих становили особи з одно- або двосудинним ураженням і стентуванням інфарктзалежної артерії. Тільки в 1/3 пацієнтів, яким показано аортокоронарне шунтування, операцію виконали протягом року.

Висновки. Дані дослідження дозволяють оцінити характеристики хворих зі STEMI при проведенні перкутанних коронарних втручань, а також найближчі (при виписуванні зі стаціонару) і віддалені (річні) результати лікування.

Повний текст статті