Author Archives: Vitali Nesukaj

Л.А. Міщенко від імені групи дослідників Фактори ризику та соціально-економічний статус пацієнтів з уперше виявленою артеріальною гіпертензією: результати дослідження СТАРТ ІІ

Мета – визначити профіль пацієнтів з уперше виявленою артеріальною гіпертензією (АГ) в реальній клінічній практиці терапевтів; оцінити зміни працездатності та самопочуття пацієнта внаслідок призначеного антигіпертензивного лікування; вивчити зв’язок між контролем артеріального тиску (АТ) та рівнем освіти, доходу і професійним статусом. У відкрите багатоцентрове епідеміологічне дослідження СТАРТ ІІ було залучено 2024 пацієнтів з уперше виявленою та/або нелікованою АГ з 11 обласних центрів України та м. Києва. На візиті залучення оцінювали демографічні, соціально-економічні показники, характеристики способу життя, анамнестичні дані і проводили фізикальне обстеження. Після цих процедур лікар на власний розсуд призначав антигіпертензивну терапію. У більшості випадків було застосовано оригінальну фіксовану комбінацію периндоприлу й амлодипіну. Її ефективність (за даними офісних вимірювань АТ) оцінювали через один і три місяці її прийому. Крім того, на останньому візиті (3 міс лікування) проводили анкетування для вивчення думки пацієнта про результати лікування. Поміж пацієнтів з уперше встановленим діагнозом АГ та/або нелікованою АГ 54,9 % були віком менше 55 років, жінки становили 58 %. За даними анамнезу, цукровий діабет відзначено у 8,9 % хворих, гіперхолестеринемію – у 77,9 % випадків, про статус активного курця повідомили 25,7 % пацієнтів. 23 % опитуваних оцінили свій рівень фізичної активності як високий і 27 % – як низький. 65 % пацієнтів вважають свій рівень споживання солі середнім, лише 26 % визнають його високим і 9 % – низьким. У структурі опитаних 48 % пацієнтів з вищою освітою, переважають одружені – 75 % і особи, що працюють, – 71 %, проте високий рівень доходу лише у 8 %, у решти – середній (45 %) і низький дохід (47 %). Застосування фіксованої комбінації периндоприл/амлодипін через 3 міс сприяло зниженню систолічного АТ на 31,1 мм рт. ст. і діастолічного АТ – на 14,7 мм рт. ст. Цільового АТ досягли 78 % хворих, більш ефективною терапія була у пацієнтів віком менше 55 років – 84 % проти 73 % у групі віком понад 55 років. Крім віку, додатковими негативними факторами в досягненні контролю АТ були ожиріння, низький рівень фізичної активності та низький дохід. Пацієнти з уперше виявленою та/або нелікованою АГ у міській популяції України представлені більш ніж у половині випадків жінками та особами віком менше 55 років. Більшість із цих пацієнтів характеризується низьким і середнім рівнем фізичної активності, а також високим і середнім рівнем споживання кухонної солі. У структурі опитаних майже половина мають вищу освіту, близько 70 % одружені й особи, що працюють, проте більшість (92 %) мають низький і середній дохід. Застосування в цієї категорії хворих фіксованої комбінації периндоприлу/амлодипіну як ініціальної терапії сприяло досягненню цільового АТ у 78 % пацієнтів.

Повний текст статті

І.В. Шклянка, О.Й. Жарінов, К.О. Міхалєв, О.А. Єпанчінцева, Б.М. Тодуров Предиктори виникнення ранніх ускладнень після аортокоронарного шунтування в пацієнтів зі стабільною ішемічною хворобою серця

Мета – встановити фактори, які можуть впливати на виникнення ранніх післяопераційних ускладнень (РПУ) хірургічної реваскуляризації міокарда в пацієнтів зі стабільною ішемічною хворобою серця (ІХС), і дослідити вплив періопераційної медикаментозної терапії. В одноцентровому дослідженні проаналізували дані, отримані при проспективному обстеженні 155 пацієнтів зі стабільною ІХС, послідовно відібраних для операції ізольованого аортокоронарного шунтування (АКШ). Усього протягом госпітального періоду виникло 84 РПУ, що були зареєстровані у 66 пацієнтів; у 89 хворих ускладнень не було. Групи пацієнтів з ускладненнями і без ускладнень порівнювали за демографічними показниками, факторами ризику, супутніми хворобами, періопераційною терапією, особливостями операції АКШ. Більшість ранніх ускладнень (56 %) становили випадки післяопераційної фібриляції – тріпотіння передсердь. В однофакторному аналізі особливостями пацієнтів з ускладненнями в ранній післяопераційний період були наявність цукрового діабету (ЦД) тяжкого ступеня (Р=0,025), ожиріння І та ІІ ступенів (Р=0,070), гіпертрофії лівого шлуночка (медіана (квартилі) 47,9 (41,8–63,1) проти 43,6 (36,5–55,2) г/м2,7; Р=0,008), збільшення розмірів лівого передсердя (медіана (квартилі) 4,3 (4,2–4,6) проти 4,2 (4,0–4,5) см; Р=0,068), підвищений доопераційний рівень інтерлейкіну-6 (медіана (квартилі) 4,1 (3,1–9,0) проти 3,2 (2,0–5,1) пг/мл; Р=0,044), відсутність періопераційного прийому статинів (Р<0,001) та більша тривалість перетискання аорти (медіана (квартилі) 20 (15–25) проти 17 (13–23) хв; Р=0,049). За даними мультиваріантного аналізу, ризик РПУ після АКШ був у 6,25 разу більший у пацієнтів, які взагалі не приймали статини в передопераційний період, порівняно з пацієнтами, які приймали статини у високих дозах упродовж ≥ 7 діб. У пацієнтів із ЦД тяжкого ступеня ризик РПУ був у 1,96 разу більший порівняно з пацієнтами з ЦД легкого ступеня. Наявність ЦД тяжкого ступеня та відсутність терапії статинами в періопераційний період виявилися незалежними предикторами виникнення РПУ. Прийом статинів у високій дозі протягом ≥ 7 днів до операції дозволив зменшити ризик виникнення РПУ, зокрема, післяопераційної фібриляції – тріпотіння передсердь.

Повний текст статті

О.М. Ломаковський Вплив статинів на показники імунного запалення залежно від їх вихідного рівня в пацієнтів зі стабільною ішемічною хворобою серця

Мета – визначити вплив статинів на нормалізацію показників імунного запалення залежно від їх вихідних порушень у хворих на стабільну ішемічну хворобу серця (ІХС). Обстежено 54 хворих на ІХС зі стабільною стенокардією, у яких натще бралася венозна кров до і через 2 міс лікування аторвастатином у дозі 20 мг на добу (n=22), або ловастатином у дозі 40 мг на добу (n=12), або симвастатином у дозі 40 мг на добу (n=20). Визначали такі імунологічні показники, як фактор некрозу пухлини α (ФНП-α), інтерлейкіни (ІЛ) -6, -8, -10, високочутливий C-реактивний білок, антитіла до окиснених ліпопротеїнів низької щільності, кількість клітин із CD40-рецепторами, функціонально-метаболічна активність нейтрофілів і моноцитів, субпопуляції лімфоцитів. Прийом статинів протягом 2 міс в еквівалентних дозах (аторвастатин 20 мг на добу, ловастатин 40 мг на добу, симвастатин 40 мг на добу) в загальній групі хворих на ІХС зі стабільною стенокардією приводив до помірного зниження синтезу мононуклеарними клітинами прозапальних цитокінів (ФНП-α, ІЛ-8) і зниження функціональної активності моноцитів. Вплив статинів на гуморальні та клітинні фактори імунного запалення безпосередньо залежав від початкового рівня фактора (R=0,32–0,77; Р=0,04–0,00001). Статини впливають на адаптивну і вроджену ланки імунітету в пацієнтів зі стабільною ІХС. Вплив статинів на гуморальні (C-реактивний білок, ФНП-α, ІЛ-6, ІЛ-8, ІЛ-10) і клітинні (моноцити, Тh, Тs, Тh/Тs) фактори імунного запалення в пацієнтів зі стабільною ІХС безпосередньо залежить від вихідного рівня фактора. Що більше змінений вихідний рівень показника щодо контролю, то сильніший нормалізаційний ефект однакової дози статинів.

Повний текст статті

О.А. Єпанчінцева, К.О. Міхалєв, О.Й. Жарінов, Б.М. Тодуров Предиктори великих несприятливих клінічних подiй після шунтування вінцевих артерій у пацієнтів зі стабільною ішемічною хворобою серця при трирічному спостереженні

Мета – встановити предиктори виникнення пізніх великих несприятливих клінічних подій (ВНКП) у пацієнтів зі стабільною ішемічною хворобою серця (ІХС) після ізольованого шунтування вінцевих артерій (ШВА) при трирічному спостереженні. В обсерваційне одноцентрове дослідження залучили 251 пацієнта зі стабільною ІХС (середній вік (62±9) років; 218 (86,9 %) чоловіків і 33 (13,1 %) жінки) після виконання ізольованого ШВА. З моменту закінчення госпітального періоду і до трьох років після ШВА у 251 пацієнта зареєстровані такі ВНКВ: смерть – 11 (4,4 %) випадків (з них 9 – пов’язані з серцево-судинними причинами); інфаркт міокарда – 4 (1,6 %); нестабільна стенокардія – 11 (4,4 %); інсульт – 5 (2,0 %); декомпенсація серцевої недостатності (СН) – 20 (8,0 %); стійка шлуночкова тахікардія – 3 (1,6 %); повторна реваскуляризація міокарда – 10 (4,0 %); тромбоемболія периферійних артерій – 1 (0,4 %). У підсумку, ВНКП виникли у 55 (21,9 %) пацієнтів. За даними уніваріантного аналізу, ВНКП асоціювалися з такими вихідними показниками: вік; індекс маси тіла; СН ІІБ стадії; постійна форма фібриляції передсердь; розрахована швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ); відношення передньозаднього розміру лівого передсердя до площі поверхні тіла (ПЗР ЛП/ППТ); індекс кінцеводіастолічного об’єму лівого шлуночка (ЛШ); регургітація на аортальному і мітральному клапанах; фракція викиду (ФВ) ЛШ; перенесені «великі» ранні післяопераційні ускладнення. У мультиваріантному аналізі незалежними предикторами ВНКП були: гірша систолічна функція ЛШ наприкінці періоду госпітального спостереження (за градаціями показника ФВ ЛШ (< 40 % проти 40–49 % проти ≥ 50 %): відношення шансів (ВШ) 2,145 (95 % довірчий інтервал (ДІ) 1,382–3,329); Р=0,001), гірший початковий функціональний стан нирок (на кожне зниження ШКФ на 30 проти ≥ 90 мл/(хв · 1,73 м2): ВШ 1,951 (95 % ДІ 1,112–3,421); Р=0,020) та більший ПЗР ЛП/ППТ (за градаціями ступеня збільшення: ВШ 1,918 (95 % ДІ 1,119–3,289); Р=0,018). Пізні ВНКП після ШВА у пацієнтів зі стабільною ІХС при 3-річному спостереженні асоційовані з гіршою доопераційною фільтраційною функцією нирок, більшим доопераційним розміром лівого передсердя, а також гіршою систолічною функцією ЛШ наприкінці періоду госпітального спостереження. Встановлені результати повинні бути враховані при визначенні частоти проведення моніторингу стану пацієнтів після операції ШВА та шляхів диференційованої профілактики пізніх серцево-судинних наслідків.

Повний текст статті