Тематичний Архів | Category Archives: Артеріальна гіпертензія

Н.Г. Бичкова, С.А. Бичкова, Г.А. Таран. Імунологічні аспекти перебігу артеріальної гіпертензії, поєднаної з хронічним обструктивним захворюванням легень

Мета роботи – визначити клініко-функціональні особливості та стан імунної системи у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ), поєднану з хронічним обструктивним запаленням легенів (ХОЗЛ). Обстежено 87 хворих на АГ, з гіпертонічною хворобою ІІ стадії, віком у середньому (53,7±3,4) року. Пацієнти з ізольованою АГ становили 1-шу групу (n=42); хворі на АГ, поєднану із ХОЗЛ (клінічна група В) – 2-гу групу (n=45). Контрольну групу становили 36 здорових осіб, рандомізованих за віком і статтю, без ознак АГ та ХОЗЛ. Усім хворим проведено ехокардіографічне обстеження, дослідження ліпідного профілю, визначення рівня про- та протизапальних цитокінів, інтерферону-γ, трансформівного фактора росту β, концентрації розчинних молекул адгезії sICAM-1, sVCAM-1, вмісту субпопуляцій лімфоцитів із фенотипом CD54+, CD11b+ та CD62L+. Тривалість захворювання, рівень офісного артеріального тиску, частоти скорочень серця, індексу маси міокарда лівого шлуночка статистично значуще не відрізнялися між групами хворих на АГ. У хворих на АГ, поєднану із ХОЗЛ, зафіксовано статистично значуще вищі показники індексу маси тіла з переважанням ожиріння 1-го ступеня, а також наявність супутньої хронічної серцевої недостатності (І–ІІ функціонального класу за NYHA). У пацієнтів з АГ, поєднаною із ХОЗЛ, спостерігали статистично значуще вищий вміст тригліцеридів, холестерину ліпопротеїнів низької щільності та вищий коефіцієнт атерогенності. Водночас рівень холестерину ліпопротеїнів високої щільності був зниженим незалежно від наявності ХОЗЛ. Концентрація в сироватці крові прозапальних цитокінів (фактора некрозу пухлини α, інтерлейкіну-1β) в обох групах пацієнтів була підвищеною і залежала від наявності супутньої патології. В обох групах пацієнтів спостерігали підвищений порівняно із показниками контрольної групи вміст інтерлейкіну-6 (в 6,73 разу в 1-й групі та в 7,07 разу в 2-й групі) та інтерлейкіну-8 (відповідно у 2,87 та 2,92 разу), незалежно від наявності супутньої патології. В дослідженні встановлено клініко-функціональні особливості перебігу АГ, поєднаної з ХОЗЛ, виявлено більш глибокі порушення ліпідного обміну та статистично значуще підвищення концентрації прозапальних цитокінів у хворих із поєднаною патологією. Показано, що висока концентрація в сироватці крові розчинних молекул адгезії поєднується з підвищеним рівнем експресії рецепторів адгезивних молекул та притаманна всім хворим на АГ.

Повний текст статті

Г.Д. Радченко, Л.О. Муштенко, О.О. Торбас, С.М. Кушнір, О.А. Яринкіна, С.В. Поташев, Ю.М. Сіренко Вплив фіксованої комбінації периндоприлу й амлодипіну на ураження органів-мішеней у хворих на артеріальну гіпертензію з ішемічною хворобою серця та без неї (результати дослідження EPHES)

Мета – порівняти ефективність фіксованої комбінації (ФК) периндоприлу й амлодипіну щодо зниження рівня артеріального тиску (АТ) та динаміки ступеня вираження ураження органів-мішеней у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) з ішемічною хворобою серця (ІХС) та без неї. У дослідження EPHES залучено 60 пацієнтів з АГ віком понад 30 років: перша група – 30 пацієнтів без ІХС, друга – 30 пацієнтів з ІХС. Термін спостереження – 12 міс. Усім пацієнтам у день рандомізації призначали ФК периндоприлу й амлодипіну в початковій дозі 5/5 мг один раз на добу. За необхідності дози компонентів ФК збільшували поступово кожні 2 тиж до 10/10 мг, а після 6 тиж лікування додавали індапамід у дозі 1,5 мг. Терапія на основі досліджуваної ФК незалежно від наявності ІХС ефективно (до цільових рівнів) та безпечно знижувала офісний, середньодобовий, денний, нічний та центральний АТ. Статистично значуще зменшувалися початково підвищені денна та нічна варіабельність АТ, величина ранкового підйому систолічного АТ та частка пацієнтів з добовим профілем АТ non-dipper, проте ці показники залишалися статистично значуще більшими в пацієнтів з ІХС на всіх етапах лікування. Хворі з ІХС та без ІХС не відрізнялися за початковою величиною індексу аугментації, і на тлі призначеної терапії спостерігали статистично значуще зменшення цього показника в обох групах. Ефективне щодо зниження АТ лікування приводило в обох групах до статистично значущого зменшення ураження органів-мішеней – поліпшення пружно-еластичних властивостей аорти та діастолічної функції лівого шлуночка, зменшення рівня альбумінурії, гіпертрофії лівого шлуночка та розміру лівого передсердя. Ступінь зниження швидкості поширення пульсової хвилі артеріями еластичного типу був статистично значуще (Р<0,005) меншим у пацієнтів без ІХС, ніж у групі з ІХС. Максимальна товщина комплексу інтима – медія статистично значуще зменшилася лише в пацієнтів з ІХС. Терапія не призводила до статистично значущих змін біохімічних показників та добре переносилася хворими: побічні явища зареєстровані у 2 (6,5 %) осіб без ІХС та у 3 (10 %) – з ІХС. Лікування АГ на основі ФК периндоприлу й амлодипіну було ефективним щодо зниження АТ та регресу ураження органів-мішеней незалежно від наявності ІХС. Зміни показників, що характеризують ураження органів-мішеней, дещо відрізнялися у пацієнтів з ІХС та без ІХС, що необхідно враховувати при виборі тактики лікування.

Повний текст статті

О.Г. Обертинська. Резистентна артеріальна гіпертензія: аналіз багатокомпонентної комбінованої антигіпертензивної терапії

Мета – провести аналіз багатокомпонентної комбінованої антигіпертензивної терапії та визначити шляхи оптимізації комбінованого лікування в пацієнтів з резистентною артеріальною гіпертензією (РАГ). Обстежено 47 пацієнтів з РАГ: 24 (51 %) чоловіки і 23 (49 %) жінки віком у середньому (56,03±0,38) року. Середній рівень офісного артеріального тиску становив (156,07±0,81)/(97,27±0,36) мм рт. ст. Серед антигіпертензивних препаратів першої лінії найчастіше в лікуванні РАГ використовують діуретики (100 %), інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (89 %) та β-адреноблокатори (75 %). Блокатори кальцієвих каналів застосовували у 40 %. Найрідше використовували блокатори рецепторів ангіотензину ІІ (4,25 %). Серед діуретиків у комбінованій терапії РАГ найчастіше використовували тіазидний діуретик гідрохлоротіазид у середній дозі 27 мг/добу (у 81 %), рідше – тіазидоподібний діуретик індапамід (15 %) і ще рідше – петльовий діуретик торасемід (2 %) та антагоніст альдостерону спіронолактон (2 %). Найбільш поширеною багатокомпонентною комбінацією антигіпертензивних препаратів при РАГ стало поєднання діуретика, інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту і β-адреноблокатора (у 60 % пацієнтів). У хворих на РАГ, незважаючи на недосягнення цільового рівня артеріального тиску трикомпонентною комбінацією ліків, досить рідко застосовували комбінацію з чотирьох препаратів. Більшість пацієнтів з РАГ мають асоційовані клінічні стани (ішемічна хвороба серця, серцева недостатність, метаболічний синдром, хронічна хвороба нирок, фібриляція передсердь), нерідко в поєднанні, та високий серцево-судинний ризик, тому вибір антигіпертензивних препаратів і їх комбінацій необхідно проводити з урахуванням метаболічних ефектів, можливих побічних дій препаратів, впливу на супутню патологію та її прогноз.

Повний текст статті

М.М. Долженко, Л.М. Грубяк, Н.Р. Сохор. Морфофункціональний стан екстракраніальних артерій у хворих на артеріальну гіпертензію після перенесеного ішемічного інсульту

Мета – оцінити морфофункціональний стан екстракраніальних артерій у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) після перенесеного ішемічного інсульту (ІІ) за досвідом роботи інсультного та судинного відділень. У дослідження проспективно залучено 135 пацієнтів з АГ без фібриляції передсердь в анамнезі, в яких розвинувся ІІ. Усім пацієнтам під час госпіталізації проводили допплерехокардіографію і дуплексне сканування екстра- та інтракраніальних артерій. У всіх пацієнтів з АГ після перенесеного ІІ виявлено ​​статистично значуще більшу товщину комплексу інтима – медіа (КІМ) загальної сонної артерії (ЗСА) порівняно зі здоровими незалежно від субстрату ІІ, що відповідало наявності гемодинамічно незначущого (< 70 %) стенозу в 50,3 % випадків. Статистично значуще менший діаметр ЗСА, менший коефіцієнт розтяжності та вищий індекс жорсткості порівняно зі здоровими свідчать про прогресивне ремоделювання артеріального русла в пацієнтів з АГ після перенесеного ІІ. Найгірші показники ремоделювання екстракраніальних артерій за даними індексу жорсткості корелюють з прогресуванням системного атеросклерозу за показником товщини КІМ ЗСА (r=0,87; Р<0,0001). Пацієнти з АГ після перенесеного ІІ порівняно зі здоровими мають статистично значуще гірші показники периферичної гемодинаміки з вищими піковою систолічною (Р<0,001) і діастолічною швидкістю кровотоку (Р<0,001) і усередненою за часом максимальною швидкістю кровотоку в ЗСА (Р<0,001) з меншими індексом резистентності (Р<0,001) і пульсаторним індексом (Р<0,001). Виявлена ​​слабка, але статистично значуща кореляція між товщиною КІМ ЗСА, відносною товщиною стінки лівого шлуночка (r=0,15; Р<0,01) і наявністю гіпертрофії лівого шлуночка (r=0,16; Р<0,01) свідчить про те, що прогресування ремоделювання лівого шлуночка і системного атеросклерозу при АГ є паралельними процесами і різними ланками загального патогенетичного ланцюга.

Повний текст статті

К.М. Амосова, Ю.В. Руденко. Прихильність пацієнтів з артеріальною гіпертензією до алгоритмізованої антигіпертензивної терапії в реальній клінічній практиці

Мета – визначити чинники, що асоціюються з прихильністю пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) до алгоритмізованого антигіпертензивного лікування, а також оцінити вплив прихильності до антигіпертензивного лікування на контроль офісного і домашнього артеріального тиску (АТ) в умовах реальної клінічної практики. До відкритого проспективного дослідження залучили хворих на неускладнену есенціальну АГ, котрі її раніше не лікували, з АТ ≥ 160/100 мм рт. ст. та таких, яким було призначено антигіпертензивну терапію, із АТ ≥ 140/90 мм рт. ст. Покроковий алгоритм лікування передбачав від початку застосування фіксованої комбінації периндоприлу та амлодипіну і послідовне призначення в разі потреби інших препаратів до досягнення цільового офісного АТ (< 140/90 мм рт. ст.). Через 6 міс покрокового алгоритмізованого антигіпертензивного лікування високу прихильність до лікування визначено в 217 (49 %) осіб (1-ша група), помірну – в 193 (43,6 %) осіб (2-га група), низьку – в 33 (7,4 %) осіб (3-тя група). У 1-й групі порівняно з 3-ю виявлено більше осіб, що не лікували АГ до залучення в дослідження (Р<0,03), а в 3-й групі порівняно з 1-ю та 2-ю – більше курців (Р<0,02). У 1-й групі частка осіб з високою вихідною прихильністю до антигіпертензивної терапії серед пацієнтів, яким її було призначено до залучення в дослідження, була більшою, а з низькою – меншою порівняно з такою в 2-й та 3-й групах (Р<0,01). У 3-й групі через 6 міс частка осіб з цільовим офісним АТ, рекомендованим рівнем домашнього АТ та контрольованою АГ була меншою за таку в 1-й та 2-й групах (Р<0,01). Висока прихильність до лікування асоціюється з меншою частотою застосування антигіпертензивної терапії в минулому та, порівняно з низькою, збільшує частоту досягнення контролю офісного і домашнього АТ через 6 міс. Низька прихильність до антигіпертензивної терапії в пацієнтів з неконтрольованою АГ асоціюється з курінням та більшою частотою АГ, ймовірно резистентної до лікування, до залучення в дослідження.

Повний текст статті

Л.А. Могильницька, О.І. Стельмашенко, Б.М. Маньковський. Підвищення вмісту ендотеліального моноцитактивувального пептиду ІІ в сироватці крові у хворих на артеріальну гіпертензію

Мета – оцінити вміст ендотеліального моноцитактивувального пептиду ІІ у сироватці крові хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) як маркера ендотеліальної дисфункції, а також взаємозв’язок рівня ендотеліального моноцитактивувального пептиду ІІ (ЕМАП-ІІ) з показником ендотелійзалежної вазодилатації та іншими чинниками ризику серцево-судинної патології. Обстежено 86 осіб: 68 хворих на АГ (основна група) та 18 учасників без АГ (контрольна група). Групи були зіставними за співвідношенням статей та віком обстежених. Рівень ЕМАП-ІІ визначали за допомогою імуноферментного методу. Ендотелійзалежну дилатацію оцінювали за стандартною методикою D.S. Celermajer. Виявлено підвищення вмісту ЕМАР-ІІ в сироватці крові пацієнтів з АГ порівняно з контролем ((4,01±2,23) та (1,03±0,53) нг/мл, відповідно, P<0,05). Встановлено кореляційний зв’язок між рівнем ЕМАР-ІІ та ендотелійзалежною дилатацією, інсуліном та індексом НОМА, основними показниками ліпідного та вуглеводного обміну, індексом маси тіла (P<0,05). АГ супроводжується підвищенням вмісту ЕМАП-ІІ в сироватці крові. Порушення ендотелійзалежної вазодилатації, інсулінорезистентність, дисліпідемія, гіперглікемія, ожиріння пов’язані з підвищенням вмісту ЕМАП-ІІ у хворих на АГ. Підвищення рівня ЕМАП-ІІ може бути виявом ендотеліальної дисфункції при АГ.

Повний текст статті

К.М. Амосова, Ю.В. Руденко. Співвідношення рівнів офісного і домашнього артеріального тиску у хворих з неускладненою артеріальною гіпертензією на різних етапах алгоритмізованого антигіпертензивного лікування в реальній клінічній практиці

Мета – оцінити віддалені результати антигіпертензивного лікування за спрощеним покроковим алгоритмом щодо співвідношення рівнів офісного і домашнього артеріального тиску (АТ) залежно від такого через 1 міс терапії у хворих із неускладненою артеріальною гіпертензією (АГ) в амбулаторній практиці лікаря-кардіолога. Проаналізували дані 440 хворих на неускладнену неконтрольовану ессенціальну АГ, покроковий алгоритм лікування котрих передбачав від початку призначення фіксованої комбінації периндоприлу та амлодипіну і послідовне призначення у разі потреби індапаміду-ретард, спіронолактону, моксонідину або доксазозину до досягнення цільового офісного АТ. Серед хворих на АГ, що лікуються, частота маскованої неконтрольованої АГ через 1 міс терапії становить 16,6 %, а серед пацієнтів із цільовим офісним АТ – 37 %. Хворі із маскованою АГ, порівняно із пацієнтами із неконтрольованим офісним та домашнім АТ, через 6 міс частіше досягають як цільового офісного, так і рекомендованого рівня домашнього АТ, а також одночасного контролю їх обох. Відсутність контролю офісного і домашнього АТ наприкінці першого місяця алгоритмізованої антигіпертензивної терапії, попри її більшу інтенсивність і зіставну прихильність пацієнтів до лікування, порівняно з їх оптимальним контролем у зазначений термін, асоціюється з меншою на 26,8 % частотою досягнення через 6 міс цільового офісного АТ, на 40,7 % домашнього АТ < 135/85 мм рт. ст. та на 44,4 % – контролю їх обох. Гірший контроль АТ у таких пацієнтів асоціюється із більшим представництвом чоловіків, хворих на цукровий діабет 2-го типу, вищим вихідним рівнем АТ та частоти скорочень серця у спокої.

Повний текст статті

М.І. Лутай від імені учасників дослідження ТРІУМФ. Ефективність комбінованої терапії артеріальної гіпертензії в Україні: результати багатоцентрового дослідження ТРІУМФ

Мета – оцінити результати досягнення контролю артеріального тиску в загальній популяції осіб з артеріальною гіпертензією під час амбулаторного спостереження залежно від кількості застосовуваних антигіпертензивних препаратів, а також вивчити профіль артеріального тиску в пацієнтів із неконтрольованою артеріальною гіпертензією, які одночасно приймають два або три антигіпертензивні засоби. Мультицентрове проспективне дослідження ТРІУМФ (АнтигіперТензивна теРапІя в Україні – оптиМізація артеріального тиску в Фокусі) проводили з 14.12.2015 р. до 02.04.2016 р. Перша частина дослідження – скринінг пацієнтів. До другої частини дослідження залучили 1213 осіб (48 % чоловіків і 52 % жінок), у яких на етапі скринінгу, незважаючи на прийом 2–3 препаратів, артеріальний тиск перевищував цільовий рівень – менше 140/90 мм рт. ст. Хворим проводили корекцію антигіпертензивної терапії. При цьому 1213 пацієнтам рекомендували перехід на прийом потрійної фіксованої комбінації. Як потрійну фіксовану комбінацію антигіпертензивних препаратів у 1207 (99 %) осіб було обрано периндоприл / індапамід / амлодипін (Трипліксам), у 143 (11,8 %) пацієнтів рекомендовано прийом зазначеної фіксованої комбінації та іншої антигіпертензивної терапії. Через 2 міс прийому досліджуваного препарату зареєстровано статистично значуще зниження офісного артеріального тиску: систолічного – на 36,12 мм рт. ст. (Р<0,001), діастолічного – на 15,09 мм рт. ст. (Р<0,001). Цільового рівня артеріального тиску (< 140/90 мм рт. ст.) досягнуто в 1120 (94,04 %) осіб. Перехід на оригінальну потрійну фіксовану комбінацію антигіпертензивних препаратів (периндоприлу, амлодипіну та індапаміду (Трипліксам)) значно підвищує ефективність антигіпертензивної терапії і дозволяє досягти контролю артеріального тиску в 94 % хворих на артеріальну гіпертензію, у яких раніше не досягали його під час прийому 2–3 антигіпертензивних препаратів. Статистично значуще зниження рівня артеріального тиску під час прийому фіксованої комбінації периндоприлу, індапаміду та амлодипіну спостерігали в усіх підгрупах хворих, незалежно від початкової терапії і рівня артеріального тиску.

Повний текст статті

Н.А. Крушинська, Ю.М. Сіренко. Можливості СРАР-терапії в корекції порушень пружно-еластичних властивостей артерій у хворих на артеріальну гіпертензію із синдромом обструктивного апное сну

Мета – оцінити пружно-еластичні властивості артерій у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) із синдромом обструктивного апное сну (СОАС) та можливості СРАР-терапії в корекції їх порушень на тлі прийому стандартної антигіпертензивної терапії упродовж 9 місяців. Обстежено 95 пацієнтів – 71 хворого на АГ із СОАС та 24 хворих на АГ без СОАС (вік – у середньому (52,00±2,63) року). Хворим проводили оцінку денної сонливості методом опитування за шкалою Epworth Sleepiness Scale, сомнологічне дослідження за допомогою портативного монітора, ехокардіографію, добове моніторування артеріального тиску, визначали центральний аортальний тиск (ЦАТ) та пружно-еластичні властивості артерій методом апланаційної тонометрії. У хворих на АГ із СОАС виявлено вірогідно вищу швидкість поширення пульсової хвилі артеріями еластичного типу (ШППХел) (Р<0,02) порівняно з пацієнтами без порушень дихання під час сну. У підгрупі хворих із СОАС, які впродовж у середньому 9 міс отримували лікування методом СРАР (n=16), виявлено вірогідне зниження ШППХел на 2,36 м/с (Р<0,02). У підгрупі хворих із СОАС, які не отримували лікування методом СРАР (n=55), спостерігали тенденцію до зростання ШППХел на 0,75 м/с. При повторному обстеженні виявлено вірогідну різницю щодо рівня ЦАТ між підгрупами без СРАР та СРАР-терапії (Р<0,02). Зроблено висновки про негативний вплив СОАС на показники еластичності артерій. Встановлено, що у хворих на АГ із СОАС лише поєднання СРАР-терапії та медикаментозного лікування сприяє поліпшенню показників еластичності артерій, зниженню рівня ЦАТ та досягненню цільових рівнів офісного артеріального тиску.

Повний текст статті