Тематичний Архів | Category Archives: Артеріальна гіпертензія

К.М. Амосова, Н.В. Шишкіна, О.І. Рокита, І.Ю. Кацитадзе, Ю.В. Руденко, К.П. Лазарєва, З.В. ЛисакСтатеві та вікові відмінності взаємозв’язку між показниками діастолічної функції лівого шлуночка та центральної гемодинаміки і судинної жорсткості у хворих з неконтрольованою неускладненою артеріальною гіпертензією

Мета – визначити взаємозв’язок між показниками діастолічної функції лівого шлуночка (ЛШ) за даними допплерехокардіографії та центральної гемодинаміки і судинної жорсткості за даними апланаційної тонометрії у хворих з неконтрольованою неускладненою артеріальною гіпертензією (АГ) залежно від віку та статі. У дослідження залучили 142 пацієнтів віком 35–75 років (у середньому (57,3±14,1) року) з неконтрольованою неускладненою есенціальною АГ І–ІІ стадії, 1–2-го ступеня, котрі раніше не лікувалися, з артеріальним тиском (АТ) ≥ 160/100 мм рт. ст. або ≥ 140/90 мм рт. ст. на тлі антигіпертензивної терапії. Окрім загальноклінічного обстеження, хворим виконували вимірювання брахіального АТ, апланаційну тонометрію, добове моніторування АТ (ДМАТ), допплерехокардіографію. Пацієнтів розподілили на групи залежно від статі та віку: чоловіків і жінок ≤ 60 років та > 60 років: 36 (25,4 %), 26 (18,2 %), 36 (25,4 %), 44 (31 %) осіб відповідно. Хворі усіх груп були зіставні за величиною центрального і брахіального систолічного АТ (САТ) та АТ в усі періоди доби за даними ДМАТ (усі Р>0,05). У молодших жінок порівняно з чоловіками тієї ж вікової групи ампліфікація пульсового АТ (ПАТ) і різниця брахіального та центрального САТ і ПАТ були меншими (усі Р<0,05). При цьому індекс аугментації (AІx), AІx75, тиск аугментації (РА) в обох вікових групах були меншими в чоловіків порівняно з жінками (Р<0,05 для пацієнтів віком ≤ 60 років і Р<0,01 – віком > 60 років). У жінок похилого віку встановлено прямий кореляційний зв’язок середньої сили між величиною індексу об’єму лівого передсердя і величинами центрального і брахіального САТ, а також обернено пропорційний зв’язок середньої сили між швидкістю поширення пульсової хвилі (ШППХ) і е’. У чоловіків похилого віку виявлено прямий кореляційний зв’язок середньої сили між Е/А і величинами центрального САТ (r=0,46, Р=0,035) і ПАТ (r=0,61, Р=0,004), РА (r=0,71, Р=0,001) і AІx (r=0,6, Р=0,004) та між Е/е’ і AІx (r=0,41, Р=0,011), і РА (r=0,43, Р=0,007), а також обернено пропорційний – між Е/А і РРА (r=–0,58, Р=0,006) та між Е/е’ і РРА (r=–0,44, Р=0,049). У пацієнтів з неконтрольованою неускладненою АГ із зіставним рівнем АТ упродовж усієї доби за даними ДМАТ у жінок виявлено взаємозв’язок між показниками діастолічної функції ЛШ за даними допплерехокардіографії та ШППХ, а в чоловіків віком понад 60 років – між показниками діастолічної функції ЛШ за даними допплерехокардіографії та показниками відображення пульсової хвилі за даними апланаційної тонометрії, що може бути свідченням відмінності механізмів порушення діастолічної функції ЛШ, а в подальшому – формування серцевої недостатності зі збереженою фракцією викиду ЛШ у цих хворих залежно від статі та віку.

Повний текст статті

І.О. Живило, Ю.М. СіренкоCтруктурно-функціональний стан артерій великого кола кровообігу в пацієнтів з легеневою артеріальною гіпертензією

Мета – вивчити пружно-еластичні властивості судин великого кола кровообігу в пацієнтів з легеневою артеріальною гіпертензією (ЛАГ). Обстежено 111 хворих: у 30 з них діагностовано ідіопатичну ЛАГ (ІЛАГ) (1-ша група), у 30 хворих – ЛАГ, асоційовану з природженими вадами серця (ПВС) (2-га група), у 26 хворих – гіпертонічну хворобу (ГХ) (3-тя група), та 25 здорових осіб контрольної групи (4-та група). Вимірювали швидкість поширення пульсової хвилі артеріями м’язового (ШППХм) та еластичного (ШППХе) типів, серцево-гомілковий судинний індекс (CAVI). ШППХе була на 26 % вищою у хворих на ГХ, ніж у хворих з ІЛАГ, та на 44 % вищою, ніж у хворих з ЛАГ, асоційованою з ПВС. САVI справа у пацієнтів з ІЛАГ був на рівні показників пацієнтів з ГХ (7,03±0,20 проти 7,19±0,14, Р>0,2) та на 16 % вищим, ніж у контрольній групі. САVI зліва у пацієнтів з ІЛАГ був на рівні показників пацієнтів з ГХ (7,22±0,20 проти 7,20±0,20, Р>0,2) та на 17 % вищим, ніж у контрольній групі. У пацієнтів зі зниженими (дистанція у тесті з шестихвилинною ходьбою < 330 м) порівняно з хворими зі збереженими (дистанція > 330 м) функціональними можливостями показники жорсткості артерій були статистично значуще вищими: СAVI справа – 7,73±0,14 проти 6,78±0,20 (Р<0,005); СAVI зліва – 8,04±0,19 проти 6,92±0,18 (Р<0,0001). Визначення СAVI, який не залежить від значень артеріального тиску, допомагає більш чітко виявити порушення еластичних властивостей артерій великого кола кровообігу у пацієнтів з ІЛАГ. У хворих з ІЛАГ зі значним зниженням функціональних можливостей спостерігали більш виражені порушення пружно-еластичних властивостей артерій порівняно з хворими зі збереженими функціональними можливостями.

Повний текст статті

Г.Д. Радченко, Л.О. Муштенко, Ю.М. СіренкоРегрес ураження органів-мішеней на тлі терапії фіксованою комбінацією периндоприлу та амлодипіну в пацієнтів з артеріальною гіпертензією залежно від наявності ішемічної хвороби серця

Мета – оцінити чинники, які асоціюються із регресом ураження органів-мішеней на тлі терапії фіксованою комбінацією периндоприлу та амлодипіну, в пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) залежно від наявності ішемічної хвороби серця (ІХС) на підставі аналізу результатів дослідження EPHES. У дослідження EPHES залучили 60 осіб віком понад 30 років, хворих на АГ: перша група – 30 пацієнтів без ІХС, друга – 30 пацієнтів, які мали ІХС. Строк спостереження – 12 міс. Усім пацієнтам у день рандомізації призначали фіксовану комбінацію (ФК) периндоприл/амлодипін у початковій дозі 5/5 мг один раз на добу. За необхідності дози компонентів ФК збільшували поступово кожні 2 тижні до 10/10 мг. Лікування на основі ФК периндоприлу та амлодипіну в групах пацієнтів приводило до статистично значущого поліпшення пружно-еластичних властивостей артерій аорти та діастолічної функції лівого шлуночка (ЛШ), зменшення рівня альбумінурії, гіпертрофії ЛШ та розміру лівого передсердя (ЛП). У хворих на АГ спостерігали різний ступінь змін показників ураження органів-мішеней залежно від наявності ІХС. У пацієнтів з ІХС порівняно з хворими без ІХС були статистично значуще більшими ступінь зниження швидкості поширення пульсової хвилі артеріями еластичного типу – ШППХе ((4,4±0,5) м/с проти (2,5±0,2) м/с) та відношення Е/Е’ (54,1 проти 23,2 %), ступінь збільшення відношення Е/А (64,4 проти 39,8 %). Максимальна товщина комплексу інтима – медія статистично значуще зменшилася лише в пацієнтів з ІХС. Зменшення ступеня гіпертрофії та діастолічної дисфункції ЛШ, ураження нирок та жорсткості артерій було пов’язано, перш за все, із позитивним впливом ФК на рівень аортального систолічного артеріального тиску (САТ). Цей вплив був однаковим у хворих на АГ з ІХС та без ІХС. Зниження добового САТ незалежно від зниження центрального САТ асоціювалося зі зменшенням рівня альбумінурії та індексу маси міокарда ЛШ. У пацієнтів без ІХС зниження добового САТ додатково мало незалежне значення для зменшення діастолічної дисфункції та розміру ЛП, зниження добового діастолічного АТ – для зменшення відношення Е/Е’. У пацієнтів з ІХС більш старший вік асоціювався з меншою динамікою ШППХе, зниження офісного САТ – зі збільшенням відношення Е/А, наявність цукрового діабету – з меншим впливом лікування на альбумінурію. Зменшення швидкості ШППХе асоціюється, незалежно від зниження рівня АТ та наявності ІХС, зі зменшенням ШППХ в артеріях м’язового типу, альбумінурії та відношення Е/Е’. Також незалежно від зменшення рівня АТ та наявності ІХС зменшення індексу маси міокарда ЛШ асоціюється з поліпшенням діастолічної функції ЛШ (збільшення Е/А та зменшення Е/Е’), зменшенням розміру ЛП та рівня альбумінурії.

Повний текст статті

М.І. Лутай, Г.Ф. Лисенко від імені учасників дослідження ТРІУМФ-2 Лікування артеріальної гіпертензії фіксованою комбінацією інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту, блокатора кальцієвих каналів і тіазидоподібного діуретика. Результати українського багатоцентрового дослідження ТРІУМФ-2

Мета – вивчити профіль пацієнтів з неконтрольованою артеріальною гіпертензією (АГ), які одночасно приймають два або три антигіпертензивні засоби, та оцінити результати досягнення контролю артеріального тиску (АТ) в цій популяції після корекції терапії. У багатоцентровому відкритому обсерваційному дослідженні ТРІУМФ-2 (період проведення – з 1.11.2016 р. до 2.04.2017 р.) взяли участь 3556 пацієнтів з АГ, яким протягом у середньому 2,4 року призначали 2–3 антигіпертензивних препарати без достатнього ефекту. Подальше лікування учасників дослідження передбачало призначення фіксованої комбінації інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту, дигидропіридинового блокатора кальцієвих каналів і діуретика і лікарський нагляд протягом 3 міс. Препаратом вибору для 3555 пацієнтів стала оригінальна потрійна комбінація периндоприлу аргініну, індапаміду та амлодипіну («Трипліксам», Servier, Франція). Застосування цього препарату протягом 3 міс супроводжувалося зниженням офісного АТ до цільових рівнів (< 140/90 мм рт. ст.) у 79 % пацієнтів. Максимальну динаміку значень АТ спостерігали протягом першого тижня після початку терапії: середні зміни показників від початкового рівня становили для систолічного АТ 30 мм рт. ст. (Р<0,001), а для діастолічного – 13 мм рт. ст. (Р<0,001). Цей факт вказує на швидку й ефективну дію зазначеного препарату. До закінчення спостереження середні значення АТ у досліджуваній популяції становили 129/78 мм рт. ст. У пацієнтів, які отримали і повернули щоденник контролю АТ, прихильність до лікування була статистично значуще вищою і становила 97,67 % порівняно з показниками (75,83 %) тих учасників, які щоденники не вели. Прийом оригінальної фіксованої комбінації периндоприлу аргініну / індапаміду / амлодипіну характеризувався не тільки зручністю прийому, а й доброю переносністю. Призначення цього препарату протягом 7 діб пацієнтам з вихідним середнім АТ 173/100 мм рт. ст. дозволило досягти ефективного контролю АТ на рівні цільових значень у 28 %, через 2 тиж – у 41 % через 2–3 міс – у 71–79 % з них, незалежно від попередньої терапії і початкового ступеня підвищення АТ. Регулярний лікарський контроль, антигіпертензивна ефективність, зручність прийому (одна таблетка замість трьох) і добра переносність оригінальної фіксованої комбінації периндоприлу аргініну / індапаміду / амлодипіну, ймовірно, були визначальними чинниками щодо істотного поліпшення прихильності до лікування в більшості (75 %) учасників ТРІУМФ-2. Заповнення пацієнтами щоденників контролю АТ сприяло підвищенню прихильності до лікування та зниженню АТ.

Повний текст статті

Х.О. Семен, І.М. Любицький, Г.Я. Максим, Н.Д. Орищин, О.П. Єлісєєва, Л.Я. Соловей, Т.О. Тарасова, С.С. Павлик, О.Г. Яворський Досвід роботи регіональної програми допомоги хворим з легеневою гіпертензією: ще один крок назустріч створенню реєстру пацієнтів

Мета – проаналізувати результати функціонування обласної програми «Надання медичної допомоги хворим з легеневою артеріальною гіпертензією у Львівській області» впродовж 3 міс. Від грудня 2015 р. до квітня 2016 р. у програму залучили 18 осіб (14 жінок
і 4 чоловіків) з тривалим анамнезом ідіопатичної та асоційованих форм легеневої артеріальної гіпертензії (ЛАГ) (n=12; 67,3 %) та синдромом Ейзенменгера (n=6; 33,3 %). Середній вік пацієнтів – (36,1±11,9) року. В рамках участі в програмі монотерапію силденафілом отримували 8 (44,4 %) хворих, комбіноване лікування – 10 (55,6 %) осіб. Ефективність лікування оцінювали за клінічними ознаками, результатами тесту з 6-хвилинною ходьбою (ШХХ), пульсоксиметрією та показниками ехокардіографічного дослідження. На момент залучення в програму середня тривалість захворювання становила 59 (30; 124) міс, середній тиск у легеневій артерії за результатами катетеризації правих відділів серця – (62±14) мм рт. ст., резистентність судин легень – (13,6±5,4) одиниць Вуда. На момент звернення ознаки ІІІ функціонального класу (ФК) були в більшості (61,1 %) пацієнтів, а ознаки ІІ ФК – у 7 (38,9 %) осіб. Упродовж 3 міс спостереження більшість хворих відзначали суб’єктивне поліпшення стану, що супроводжувалося зростанням толерантності до фізичного навантаження (приріст дистанції у тесті з ШХХ – з 374 до 392 м), а також зменшенням частоти скорочень серця (з 89±14 до 74±12 за 1 хв) та зростанням сатурації крові киснем (з (89,8±9,3) % до (93,8±4,5) %). За результатами ехокардіографії реєстрували незначне зниження градієнта тиску на тристулковому клапані (з (71,1±17,9) до (69,9±17,9) мм рт. ст.), що супроводжувалося тенденційним зменшенням площі правого передсердя. Застосування впродовж 3 міс оригінальних препаратів силденафілу та інгаляційного ілопросту в пацієнтів із тривалим перебігом ЛАГ та нерегулярним попереднім лікуванням або використанням препаратів-генериків супроводжувалося підвищенням толерантності до фізичного навантаження, однак не забезпечило поліпшення показників легеневої гемодинаміки або зміни ФК пацієнтів. Підвищення ефективності лікування хворих на ЛГ залишається важливою проблемою сучасної медицини.

Повний текст статті

С.М. Кожухов, Н.В. Довганич, О.А. Яринкіна, М.Г. Ілляш, О.Є. Базика, С.І. Деяк, О.С. Старшова, Н.В. Тхор Особливості ремоделювання загальних сонних артерій та його взаємозв’язок зі структурними змінами лівого шлуночка у хворих на гіпертонічну хворобу, поєднану з цукровим діабетом 2-го типу

Мета роботи – вивчити показники ремоделювання загальних сонних артерій (ЗСА) та лівого шлуночка (ЛШ) у хворих на гіпертонічну хворобу, поєднану з цукровим діабетом 2-го типу, залежно від товщини комплексу інтима – медія (ТКІМ); провести кореляційний аналіз між показниками ремоделювання ЗСА і ЛШ, артеріального тиску та показниками ліпідного і глікемічного профілів. Обстежено 39 хворих: 1-шу групу становили 9 пацієнтів з ТКІМ менше 0,9 мм; 2-гу групу – 18 хворих з ТКІМ 0,9–1,3 мм, 3-тю групу – 12 хворих з ТКІМ ≥ 1,3 мм. У хворих 1-ї групи виявлено ексцентричну гіпертрофію (ЕГ) ЛШ. У хворих 2-ї групи виявлено ЕГ в ЗСА і збільшення діаметра ЗСА, ЕГ ЛШ зареєстровано у 44 % хворих, індекс маси міокарда ЛШ та індекс кінцеводіастолічного об’єму ЛШ були статистично значуще більшими (на 18 і 14 %) порівняно з такими в пацієнтів 1-ї групи. Кореляційний аналіз встановив загальні ознаки ремоделювання в ЗСА і ЛШ в осіб 2-ї групи. У 83 % пацієнтів 3-ї групи зареєстровано концентричну гіпертрофію (КГ) ЛШ, більший ступінь діастолічної дисфункції ЛШ; зміни в ЗСА відповідали ЕГ, але відсутність збільшення діаметра ЗСА при статистично значуще більших величинах ТКІМ, ТКІМ/ЗСА можуть вказувати на початок процесу звуження просвіту ЗСА і формування КГ в ЗСА. У 2-й і 3-й групах частка пацієнтів зі стенозом ЗСА була статистично значуще більшою, ніж у 1-й. У хворих на ГХ і ЦД 2-го типу з ТКІМ 0,9–1,3 мм процеси ремоделювання в серці та судинах мають загальні ознаки: ЕГ в ЗСА і ЛШ, наявність кореляційних взаємозв’язків між показниками ремоделювання ЗСА і ЛШ. Також у цій групі виявлено несприятливий вплив систолічного артеріального тиску (САТ) на показники ремоделювання ЗСА. У хворих на ГХ і ЦД з ТКІМ ≥ 1,3 мм виявлено переважно КГ ЛШ, більший ступінь діастолічної дисфункції ЛШ, ЕГ у ЗСА, найбільшу частку (75 %) осіб зі стенозом ЗСА, несприятливий вплив САТ, параметрів ліпідного спектра, рівня глюкози на показники ремоделювання ЛШ і ЗСА за даними кореляційного аналізу.

Повний текст статті

Н.Г. Бичкова, С.А. Бичкова, Г.А. Таран. Імунологічні аспекти перебігу артеріальної гіпертензії, поєднаної з хронічним обструктивним захворюванням легень

Мета роботи – визначити клініко-функціональні особливості та стан імунної системи у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ), поєднану з хронічним обструктивним запаленням легенів (ХОЗЛ). Обстежено 87 хворих на АГ, з гіпертонічною хворобою ІІ стадії, віком у середньому (53,7±3,4) року. Пацієнти з ізольованою АГ становили 1-шу групу (n=42); хворі на АГ, поєднану із ХОЗЛ (клінічна група В) – 2-гу групу (n=45). Контрольну групу становили 36 здорових осіб, рандомізованих за віком і статтю, без ознак АГ та ХОЗЛ. Усім хворим проведено ехокардіографічне обстеження, дослідження ліпідного профілю, визначення рівня про- та протизапальних цитокінів, інтерферону-γ, трансформівного фактора росту β, концентрації розчинних молекул адгезії sICAM-1, sVCAM-1, вмісту субпопуляцій лімфоцитів із фенотипом CD54+, CD11b+ та CD62L+. Тривалість захворювання, рівень офісного артеріального тиску, частоти скорочень серця, індексу маси міокарда лівого шлуночка статистично значуще не відрізнялися між групами хворих на АГ. У хворих на АГ, поєднану із ХОЗЛ, зафіксовано статистично значуще вищі показники індексу маси тіла з переважанням ожиріння 1-го ступеня, а також наявність супутньої хронічної серцевої недостатності (І–ІІ функціонального класу за NYHA). У пацієнтів з АГ, поєднаною із ХОЗЛ, спостерігали статистично значуще вищий вміст тригліцеридів, холестерину ліпопротеїнів низької щільності та вищий коефіцієнт атерогенності. Водночас рівень холестерину ліпопротеїнів високої щільності був зниженим незалежно від наявності ХОЗЛ. Концентрація в сироватці крові прозапальних цитокінів (фактора некрозу пухлини α, інтерлейкіну-1β) в обох групах пацієнтів була підвищеною і залежала від наявності супутньої патології. В обох групах пацієнтів спостерігали підвищений порівняно із показниками контрольної групи вміст інтерлейкіну-6 (в 6,73 разу в 1-й групі та в 7,07 разу в 2-й групі) та інтерлейкіну-8 (відповідно у 2,87 та 2,92 разу), незалежно від наявності супутньої патології. В дослідженні встановлено клініко-функціональні особливості перебігу АГ, поєднаної з ХОЗЛ, виявлено більш глибокі порушення ліпідного обміну та статистично значуще підвищення концентрації прозапальних цитокінів у хворих із поєднаною патологією. Показано, що висока концентрація в сироватці крові розчинних молекул адгезії поєднується з підвищеним рівнем експресії рецепторів адгезивних молекул та притаманна всім хворим на АГ.

Повний текст статті

Г.Д. Радченко, Л.О. Муштенко, О.О. Торбас, С.М. Кушнір, О.А. Яринкіна, С.В. Поташев, Ю.М. Сіренко Вплив фіксованої комбінації периндоприлу й амлодипіну на ураження органів-мішеней у хворих на артеріальну гіпертензію з ішемічною хворобою серця та без неї (результати дослідження EPHES)

Мета – порівняти ефективність фіксованої комбінації (ФК) периндоприлу й амлодипіну щодо зниження рівня артеріального тиску (АТ) та динаміки ступеня вираження ураження органів-мішеней у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) з ішемічною хворобою серця (ІХС) та без неї. У дослідження EPHES залучено 60 пацієнтів з АГ віком понад 30 років: перша група – 30 пацієнтів без ІХС, друга – 30 пацієнтів з ІХС. Термін спостереження – 12 міс. Усім пацієнтам у день рандомізації призначали ФК периндоприлу й амлодипіну в початковій дозі 5/5 мг один раз на добу. За необхідності дози компонентів ФК збільшували поступово кожні 2 тиж до 10/10 мг, а після 6 тиж лікування додавали індапамід у дозі 1,5 мг. Терапія на основі досліджуваної ФК незалежно від наявності ІХС ефективно (до цільових рівнів) та безпечно знижувала офісний, середньодобовий, денний, нічний та центральний АТ. Статистично значуще зменшувалися початково підвищені денна та нічна варіабельність АТ, величина ранкового підйому систолічного АТ та частка пацієнтів з добовим профілем АТ non-dipper, проте ці показники залишалися статистично значуще більшими в пацієнтів з ІХС на всіх етапах лікування. Хворі з ІХС та без ІХС не відрізнялися за початковою величиною індексу аугментації, і на тлі призначеної терапії спостерігали статистично значуще зменшення цього показника в обох групах. Ефективне щодо зниження АТ лікування приводило в обох групах до статистично значущого зменшення ураження органів-мішеней – поліпшення пружно-еластичних властивостей аорти та діастолічної функції лівого шлуночка, зменшення рівня альбумінурії, гіпертрофії лівого шлуночка та розміру лівого передсердя. Ступінь зниження швидкості поширення пульсової хвилі артеріями еластичного типу був статистично значуще (Р<0,005) меншим у пацієнтів без ІХС, ніж у групі з ІХС. Максимальна товщина комплексу інтима – медія статистично значуще зменшилася лише в пацієнтів з ІХС. Терапія не призводила до статистично значущих змін біохімічних показників та добре переносилася хворими: побічні явища зареєстровані у 2 (6,5 %) осіб без ІХС та у 3 (10 %) – з ІХС. Лікування АГ на основі ФК периндоприлу й амлодипіну було ефективним щодо зниження АТ та регресу ураження органів-мішеней незалежно від наявності ІХС. Зміни показників, що характеризують ураження органів-мішеней, дещо відрізнялися у пацієнтів з ІХС та без ІХС, що необхідно враховувати при виборі тактики лікування.

Повний текст статті

О.Г. Обертинська. Резистентна артеріальна гіпертензія: аналіз багатокомпонентної комбінованої антигіпертензивної терапії

Мета – провести аналіз багатокомпонентної комбінованої антигіпертензивної терапії та визначити шляхи оптимізації комбінованого лікування в пацієнтів з резистентною артеріальною гіпертензією (РАГ). Обстежено 47 пацієнтів з РАГ: 24 (51 %) чоловіки і 23 (49 %) жінки віком у середньому (56,03±0,38) року. Середній рівень офісного артеріального тиску становив (156,07±0,81)/(97,27±0,36) мм рт. ст. Серед антигіпертензивних препаратів першої лінії найчастіше в лікуванні РАГ використовують діуретики (100 %), інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (89 %) та β-адреноблокатори (75 %). Блокатори кальцієвих каналів застосовували у 40 %. Найрідше використовували блокатори рецепторів ангіотензину ІІ (4,25 %). Серед діуретиків у комбінованій терапії РАГ найчастіше використовували тіазидний діуретик гідрохлоротіазид у середній дозі 27 мг/добу (у 81 %), рідше – тіазидоподібний діуретик індапамід (15 %) і ще рідше – петльовий діуретик торасемід (2 %) та антагоніст альдостерону спіронолактон (2 %). Найбільш поширеною багатокомпонентною комбінацією антигіпертензивних препаратів при РАГ стало поєднання діуретика, інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту і β-адреноблокатора (у 60 % пацієнтів). У хворих на РАГ, незважаючи на недосягнення цільового рівня артеріального тиску трикомпонентною комбінацією ліків, досить рідко застосовували комбінацію з чотирьох препаратів. Більшість пацієнтів з РАГ мають асоційовані клінічні стани (ішемічна хвороба серця, серцева недостатність, метаболічний синдром, хронічна хвороба нирок, фібриляція передсердь), нерідко в поєднанні, та високий серцево-судинний ризик, тому вибір антигіпертензивних препаратів і їх комбінацій необхідно проводити з урахуванням метаболічних ефектів, можливих побічних дій препаратів, впливу на супутню патологію та її прогноз.

Повний текст статті

М.М. Долженко, Л.М. Грубяк, Н.Р. Сохор. Морфофункціональний стан екстракраніальних артерій у хворих на артеріальну гіпертензію після перенесеного ішемічного інсульту

Мета – оцінити морфофункціональний стан екстракраніальних артерій у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) після перенесеного ішемічного інсульту (ІІ) за досвідом роботи інсультного та судинного відділень. У дослідження проспективно залучено 135 пацієнтів з АГ без фібриляції передсердь в анамнезі, в яких розвинувся ІІ. Усім пацієнтам під час госпіталізації проводили допплерехокардіографію і дуплексне сканування екстра- та інтракраніальних артерій. У всіх пацієнтів з АГ після перенесеного ІІ виявлено ​​статистично значуще більшу товщину комплексу інтима – медіа (КІМ) загальної сонної артерії (ЗСА) порівняно зі здоровими незалежно від субстрату ІІ, що відповідало наявності гемодинамічно незначущого (< 70 %) стенозу в 50,3 % випадків. Статистично значуще менший діаметр ЗСА, менший коефіцієнт розтяжності та вищий індекс жорсткості порівняно зі здоровими свідчать про прогресивне ремоделювання артеріального русла в пацієнтів з АГ після перенесеного ІІ. Найгірші показники ремоделювання екстракраніальних артерій за даними індексу жорсткості корелюють з прогресуванням системного атеросклерозу за показником товщини КІМ ЗСА (r=0,87; Р<0,0001). Пацієнти з АГ після перенесеного ІІ порівняно зі здоровими мають статистично значуще гірші показники периферичної гемодинаміки з вищими піковою систолічною (Р<0,001) і діастолічною швидкістю кровотоку (Р<0,001) і усередненою за часом максимальною швидкістю кровотоку в ЗСА (Р<0,001) з меншими індексом резистентності (Р<0,001) і пульсаторним індексом (Р<0,001). Виявлена ​​слабка, але статистично значуща кореляція між товщиною КІМ ЗСА, відносною товщиною стінки лівого шлуночка (r=0,15; Р<0,01) і наявністю гіпертрофії лівого шлуночка (r=0,16; Р<0,01) свідчить про те, що прогресування ремоделювання лівого шлуночка і системного атеросклерозу при АГ є паралельними процесами і різними ланками загального патогенетичного ланцюга.

Повний текст статті