Тематичний Архів | Category Archives: Артеріальна гіпертензія

Х.О. Семен, І.М. Любицький, Г.Я. Максим, Н.Д. Орищин, О.П. Єлісєєва, Л.Я. Соловей, Т.О. Тарасова, С.С. Павлик, О.Г. Яворський Досвід роботи регіональної програми допомоги хворим з легеневою гіпертензією: ще один крок назустріч створенню реєстру пацієнтів

Мета – проаналізувати результати функціонування обласної програми «Надання медичної допомоги хворим з легеневою артеріальною гіпертензією у Львівській області» впродовж 3 міс. Від грудня 2015 р. до квітня 2016 р. у програму залучили 18 осіб (14 жінок
і 4 чоловіків) з тривалим анамнезом ідіопатичної та асоційованих форм легеневої артеріальної гіпертензії (ЛАГ) (n=12; 67,3 %) та синдромом Ейзенменгера (n=6; 33,3 %). Середній вік пацієнтів – (36,1±11,9) року. В рамках участі в програмі монотерапію силденафілом отримували 8 (44,4 %) хворих, комбіноване лікування – 10 (55,6 %) осіб. Ефективність лікування оцінювали за клінічними ознаками, результатами тесту з 6-хвилинною ходьбою (ШХХ), пульсоксиметрією та показниками ехокардіографічного дослідження. На момент залучення в програму середня тривалість захворювання становила 59 (30; 124) міс, середній тиск у легеневій артерії за результатами катетеризації правих відділів серця – (62±14) мм рт. ст., резистентність судин легень – (13,6±5,4) одиниць Вуда. На момент звернення ознаки ІІІ функціонального класу (ФК) були в більшості (61,1 %) пацієнтів, а ознаки ІІ ФК – у 7 (38,9 %) осіб. Упродовж 3 міс спостереження більшість хворих відзначали суб’єктивне поліпшення стану, що супроводжувалося зростанням толерантності до фізичного навантаження (приріст дистанції у тесті з ШХХ – з 374 до 392 м), а також зменшенням частоти скорочень серця (з 89±14 до 74±12 за 1 хв) та зростанням сатурації крові киснем (з (89,8±9,3) % до (93,8±4,5) %). За результатами ехокардіографії реєстрували незначне зниження градієнта тиску на тристулковому клапані (з (71,1±17,9) до (69,9±17,9) мм рт. ст.), що супроводжувалося тенденційним зменшенням площі правого передсердя. Застосування впродовж 3 міс оригінальних препаратів силденафілу та інгаляційного ілопросту в пацієнтів із тривалим перебігом ЛАГ та нерегулярним попереднім лікуванням або використанням препаратів-генериків супроводжувалося підвищенням толерантності до фізичного навантаження, однак не забезпечило поліпшення показників легеневої гемодинаміки або зміни ФК пацієнтів. Підвищення ефективності лікування хворих на ЛГ залишається важливою проблемою сучасної медицини.

Повний текст статті

С.М. Кожухов, Н.В. Довганич, О.А. Яринкіна, М.Г. Ілляш, О.Є. Базика, С.І. Деяк, О.С. Старшова, Н.В. Тхор Особливості ремоделювання загальних сонних артерій та його взаємозв’язок зі структурними змінами лівого шлуночка у хворих на гіпертонічну хворобу, поєднану з цукровим діабетом 2-го типу

Мета роботи – вивчити показники ремоделювання загальних сонних артерій (ЗСА) та лівого шлуночка (ЛШ) у хворих на гіпертонічну хворобу, поєднану з цукровим діабетом 2-го типу, залежно від товщини комплексу інтима – медія (ТКІМ); провести кореляційний аналіз між показниками ремоделювання ЗСА і ЛШ, артеріального тиску та показниками ліпідного і глікемічного профілів. Обстежено 39 хворих: 1-шу групу становили 9 пацієнтів з ТКІМ менше 0,9 мм; 2-гу групу – 18 хворих з ТКІМ 0,9–1,3 мм, 3-тю групу – 12 хворих з ТКІМ ≥ 1,3 мм. У хворих 1-ї групи виявлено ексцентричну гіпертрофію (ЕГ) ЛШ. У хворих 2-ї групи виявлено ЕГ в ЗСА і збільшення діаметра ЗСА, ЕГ ЛШ зареєстровано у 44 % хворих, індекс маси міокарда ЛШ та індекс кінцеводіастолічного об’єму ЛШ були статистично значуще більшими (на 18 і 14 %) порівняно з такими в пацієнтів 1-ї групи. Кореляційний аналіз встановив загальні ознаки ремоделювання в ЗСА і ЛШ в осіб 2-ї групи. У 83 % пацієнтів 3-ї групи зареєстровано концентричну гіпертрофію (КГ) ЛШ, більший ступінь діастолічної дисфункції ЛШ; зміни в ЗСА відповідали ЕГ, але відсутність збільшення діаметра ЗСА при статистично значуще більших величинах ТКІМ, ТКІМ/ЗСА можуть вказувати на початок процесу звуження просвіту ЗСА і формування КГ в ЗСА. У 2-й і 3-й групах частка пацієнтів зі стенозом ЗСА була статистично значуще більшою, ніж у 1-й. У хворих на ГХ і ЦД 2-го типу з ТКІМ 0,9–1,3 мм процеси ремоделювання в серці та судинах мають загальні ознаки: ЕГ в ЗСА і ЛШ, наявність кореляційних взаємозв’язків між показниками ремоделювання ЗСА і ЛШ. Також у цій групі виявлено несприятливий вплив систолічного артеріального тиску (САТ) на показники ремоделювання ЗСА. У хворих на ГХ і ЦД з ТКІМ ≥ 1,3 мм виявлено переважно КГ ЛШ, більший ступінь діастолічної дисфункції ЛШ, ЕГ у ЗСА, найбільшу частку (75 %) осіб зі стенозом ЗСА, несприятливий вплив САТ, параметрів ліпідного спектра, рівня глюкози на показники ремоделювання ЛШ і ЗСА за даними кореляційного аналізу.

Повний текст статті

Н.Г. Бичкова, С.А. Бичкова, Г.А. Таран. Імунологічні аспекти перебігу артеріальної гіпертензії, поєднаної з хронічним обструктивним захворюванням легень

Мета роботи – визначити клініко-функціональні особливості та стан імунної системи у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ), поєднану з хронічним обструктивним запаленням легенів (ХОЗЛ). Обстежено 87 хворих на АГ, з гіпертонічною хворобою ІІ стадії, віком у середньому (53,7±3,4) року. Пацієнти з ізольованою АГ становили 1-шу групу (n=42); хворі на АГ, поєднану із ХОЗЛ (клінічна група В) – 2-гу групу (n=45). Контрольну групу становили 36 здорових осіб, рандомізованих за віком і статтю, без ознак АГ та ХОЗЛ. Усім хворим проведено ехокардіографічне обстеження, дослідження ліпідного профілю, визначення рівня про- та протизапальних цитокінів, інтерферону-γ, трансформівного фактора росту β, концентрації розчинних молекул адгезії sICAM-1, sVCAM-1, вмісту субпопуляцій лімфоцитів із фенотипом CD54+, CD11b+ та CD62L+. Тривалість захворювання, рівень офісного артеріального тиску, частоти скорочень серця, індексу маси міокарда лівого шлуночка статистично значуще не відрізнялися між групами хворих на АГ. У хворих на АГ, поєднану із ХОЗЛ, зафіксовано статистично значуще вищі показники індексу маси тіла з переважанням ожиріння 1-го ступеня, а також наявність супутньої хронічної серцевої недостатності (І–ІІ функціонального класу за NYHA). У пацієнтів з АГ, поєднаною із ХОЗЛ, спостерігали статистично значуще вищий вміст тригліцеридів, холестерину ліпопротеїнів низької щільності та вищий коефіцієнт атерогенності. Водночас рівень холестерину ліпопротеїнів високої щільності був зниженим незалежно від наявності ХОЗЛ. Концентрація в сироватці крові прозапальних цитокінів (фактора некрозу пухлини α, інтерлейкіну-1β) в обох групах пацієнтів була підвищеною і залежала від наявності супутньої патології. В обох групах пацієнтів спостерігали підвищений порівняно із показниками контрольної групи вміст інтерлейкіну-6 (в 6,73 разу в 1-й групі та в 7,07 разу в 2-й групі) та інтерлейкіну-8 (відповідно у 2,87 та 2,92 разу), незалежно від наявності супутньої патології. В дослідженні встановлено клініко-функціональні особливості перебігу АГ, поєднаної з ХОЗЛ, виявлено більш глибокі порушення ліпідного обміну та статистично значуще підвищення концентрації прозапальних цитокінів у хворих із поєднаною патологією. Показано, що висока концентрація в сироватці крові розчинних молекул адгезії поєднується з підвищеним рівнем експресії рецепторів адгезивних молекул та притаманна всім хворим на АГ.

Повний текст статті

Г.Д. Радченко, Л.О. Муштенко, О.О. Торбас, С.М. Кушнір, О.А. Яринкіна, С.В. Поташев, Ю.М. Сіренко Вплив фіксованої комбінації периндоприлу й амлодипіну на ураження органів-мішеней у хворих на артеріальну гіпертензію з ішемічною хворобою серця та без неї (результати дослідження EPHES)

Мета – порівняти ефективність фіксованої комбінації (ФК) периндоприлу й амлодипіну щодо зниження рівня артеріального тиску (АТ) та динаміки ступеня вираження ураження органів-мішеней у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) з ішемічною хворобою серця (ІХС) та без неї. У дослідження EPHES залучено 60 пацієнтів з АГ віком понад 30 років: перша група – 30 пацієнтів без ІХС, друга – 30 пацієнтів з ІХС. Термін спостереження – 12 міс. Усім пацієнтам у день рандомізації призначали ФК периндоприлу й амлодипіну в початковій дозі 5/5 мг один раз на добу. За необхідності дози компонентів ФК збільшували поступово кожні 2 тиж до 10/10 мг, а після 6 тиж лікування додавали індапамід у дозі 1,5 мг. Терапія на основі досліджуваної ФК незалежно від наявності ІХС ефективно (до цільових рівнів) та безпечно знижувала офісний, середньодобовий, денний, нічний та центральний АТ. Статистично значуще зменшувалися початково підвищені денна та нічна варіабельність АТ, величина ранкового підйому систолічного АТ та частка пацієнтів з добовим профілем АТ non-dipper, проте ці показники залишалися статистично значуще більшими в пацієнтів з ІХС на всіх етапах лікування. Хворі з ІХС та без ІХС не відрізнялися за початковою величиною індексу аугментації, і на тлі призначеної терапії спостерігали статистично значуще зменшення цього показника в обох групах. Ефективне щодо зниження АТ лікування приводило в обох групах до статистично значущого зменшення ураження органів-мішеней – поліпшення пружно-еластичних властивостей аорти та діастолічної функції лівого шлуночка, зменшення рівня альбумінурії, гіпертрофії лівого шлуночка та розміру лівого передсердя. Ступінь зниження швидкості поширення пульсової хвилі артеріями еластичного типу був статистично значуще (Р<0,005) меншим у пацієнтів без ІХС, ніж у групі з ІХС. Максимальна товщина комплексу інтима – медія статистично значуще зменшилася лише в пацієнтів з ІХС. Терапія не призводила до статистично значущих змін біохімічних показників та добре переносилася хворими: побічні явища зареєстровані у 2 (6,5 %) осіб без ІХС та у 3 (10 %) – з ІХС. Лікування АГ на основі ФК периндоприлу й амлодипіну було ефективним щодо зниження АТ та регресу ураження органів-мішеней незалежно від наявності ІХС. Зміни показників, що характеризують ураження органів-мішеней, дещо відрізнялися у пацієнтів з ІХС та без ІХС, що необхідно враховувати при виборі тактики лікування.

Повний текст статті

О.Г. Обертинська. Резистентна артеріальна гіпертензія: аналіз багатокомпонентної комбінованої антигіпертензивної терапії

Мета – провести аналіз багатокомпонентної комбінованої антигіпертензивної терапії та визначити шляхи оптимізації комбінованого лікування в пацієнтів з резистентною артеріальною гіпертензією (РАГ). Обстежено 47 пацієнтів з РАГ: 24 (51 %) чоловіки і 23 (49 %) жінки віком у середньому (56,03±0,38) року. Середній рівень офісного артеріального тиску становив (156,07±0,81)/(97,27±0,36) мм рт. ст. Серед антигіпертензивних препаратів першої лінії найчастіше в лікуванні РАГ використовують діуретики (100 %), інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (89 %) та β-адреноблокатори (75 %). Блокатори кальцієвих каналів застосовували у 40 %. Найрідше використовували блокатори рецепторів ангіотензину ІІ (4,25 %). Серед діуретиків у комбінованій терапії РАГ найчастіше використовували тіазидний діуретик гідрохлоротіазид у середній дозі 27 мг/добу (у 81 %), рідше – тіазидоподібний діуретик індапамід (15 %) і ще рідше – петльовий діуретик торасемід (2 %) та антагоніст альдостерону спіронолактон (2 %). Найбільш поширеною багатокомпонентною комбінацією антигіпертензивних препаратів при РАГ стало поєднання діуретика, інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту і β-адреноблокатора (у 60 % пацієнтів). У хворих на РАГ, незважаючи на недосягнення цільового рівня артеріального тиску трикомпонентною комбінацією ліків, досить рідко застосовували комбінацію з чотирьох препаратів. Більшість пацієнтів з РАГ мають асоційовані клінічні стани (ішемічна хвороба серця, серцева недостатність, метаболічний синдром, хронічна хвороба нирок, фібриляція передсердь), нерідко в поєднанні, та високий серцево-судинний ризик, тому вибір антигіпертензивних препаратів і їх комбінацій необхідно проводити з урахуванням метаболічних ефектів, можливих побічних дій препаратів, впливу на супутню патологію та її прогноз.

Повний текст статті

М.М. Долженко, Л.М. Грубяк, Н.Р. Сохор. Морфофункціональний стан екстракраніальних артерій у хворих на артеріальну гіпертензію після перенесеного ішемічного інсульту

Мета – оцінити морфофункціональний стан екстракраніальних артерій у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) після перенесеного ішемічного інсульту (ІІ) за досвідом роботи інсультного та судинного відділень. У дослідження проспективно залучено 135 пацієнтів з АГ без фібриляції передсердь в анамнезі, в яких розвинувся ІІ. Усім пацієнтам під час госпіталізації проводили допплерехокардіографію і дуплексне сканування екстра- та інтракраніальних артерій. У всіх пацієнтів з АГ після перенесеного ІІ виявлено ​​статистично значуще більшу товщину комплексу інтима – медіа (КІМ) загальної сонної артерії (ЗСА) порівняно зі здоровими незалежно від субстрату ІІ, що відповідало наявності гемодинамічно незначущого (< 70 %) стенозу в 50,3 % випадків. Статистично значуще менший діаметр ЗСА, менший коефіцієнт розтяжності та вищий індекс жорсткості порівняно зі здоровими свідчать про прогресивне ремоделювання артеріального русла в пацієнтів з АГ після перенесеного ІІ. Найгірші показники ремоделювання екстракраніальних артерій за даними індексу жорсткості корелюють з прогресуванням системного атеросклерозу за показником товщини КІМ ЗСА (r=0,87; Р<0,0001). Пацієнти з АГ після перенесеного ІІ порівняно зі здоровими мають статистично значуще гірші показники периферичної гемодинаміки з вищими піковою систолічною (Р<0,001) і діастолічною швидкістю кровотоку (Р<0,001) і усередненою за часом максимальною швидкістю кровотоку в ЗСА (Р<0,001) з меншими індексом резистентності (Р<0,001) і пульсаторним індексом (Р<0,001). Виявлена ​​слабка, але статистично значуща кореляція між товщиною КІМ ЗСА, відносною товщиною стінки лівого шлуночка (r=0,15; Р<0,01) і наявністю гіпертрофії лівого шлуночка (r=0,16; Р<0,01) свідчить про те, що прогресування ремоделювання лівого шлуночка і системного атеросклерозу при АГ є паралельними процесами і різними ланками загального патогенетичного ланцюга.

Повний текст статті

К.М. Амосова, Ю.В. Руденко. Прихильність пацієнтів з артеріальною гіпертензією до алгоритмізованої антигіпертензивної терапії в реальній клінічній практиці

Мета – визначити чинники, що асоціюються з прихильністю пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) до алгоритмізованого антигіпертензивного лікування, а також оцінити вплив прихильності до антигіпертензивного лікування на контроль офісного і домашнього артеріального тиску (АТ) в умовах реальної клінічної практики. До відкритого проспективного дослідження залучили хворих на неускладнену есенціальну АГ, котрі її раніше не лікували, з АТ ≥ 160/100 мм рт. ст. та таких, яким було призначено антигіпертензивну терапію, із АТ ≥ 140/90 мм рт. ст. Покроковий алгоритм лікування передбачав від початку застосування фіксованої комбінації периндоприлу та амлодипіну і послідовне призначення в разі потреби інших препаратів до досягнення цільового офісного АТ (< 140/90 мм рт. ст.). Через 6 міс покрокового алгоритмізованого антигіпертензивного лікування високу прихильність до лікування визначено в 217 (49 %) осіб (1-ша група), помірну – в 193 (43,6 %) осіб (2-га група), низьку – в 33 (7,4 %) осіб (3-тя група). У 1-й групі порівняно з 3-ю виявлено більше осіб, що не лікували АГ до залучення в дослідження (Р<0,03), а в 3-й групі порівняно з 1-ю та 2-ю – більше курців (Р<0,02). У 1-й групі частка осіб з високою вихідною прихильністю до антигіпертензивної терапії серед пацієнтів, яким її було призначено до залучення в дослідження, була більшою, а з низькою – меншою порівняно з такою в 2-й та 3-й групах (Р<0,01). У 3-й групі через 6 міс частка осіб з цільовим офісним АТ, рекомендованим рівнем домашнього АТ та контрольованою АГ була меншою за таку в 1-й та 2-й групах (Р<0,01). Висока прихильність до лікування асоціюється з меншою частотою застосування антигіпертензивної терапії в минулому та, порівняно з низькою, збільшує частоту досягнення контролю офісного і домашнього АТ через 6 міс. Низька прихильність до антигіпертензивної терапії в пацієнтів з неконтрольованою АГ асоціюється з курінням та більшою частотою АГ, ймовірно резистентної до лікування, до залучення в дослідження.

Повний текст статті

Л.А. Могильницька, О.І. Стельмашенко, Б.М. Маньковський. Підвищення вмісту ендотеліального моноцитактивувального пептиду ІІ в сироватці крові у хворих на артеріальну гіпертензію

Мета – оцінити вміст ендотеліального моноцитактивувального пептиду ІІ у сироватці крові хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) як маркера ендотеліальної дисфункції, а також взаємозв’язок рівня ендотеліального моноцитактивувального пептиду ІІ (ЕМАП-ІІ) з показником ендотелійзалежної вазодилатації та іншими чинниками ризику серцево-судинної патології. Обстежено 86 осіб: 68 хворих на АГ (основна група) та 18 учасників без АГ (контрольна група). Групи були зіставними за співвідношенням статей та віком обстежених. Рівень ЕМАП-ІІ визначали за допомогою імуноферментного методу. Ендотелійзалежну дилатацію оцінювали за стандартною методикою D.S. Celermajer. Виявлено підвищення вмісту ЕМАР-ІІ в сироватці крові пацієнтів з АГ порівняно з контролем ((4,01±2,23) та (1,03±0,53) нг/мл, відповідно, P<0,05). Встановлено кореляційний зв’язок між рівнем ЕМАР-ІІ та ендотелійзалежною дилатацією, інсуліном та індексом НОМА, основними показниками ліпідного та вуглеводного обміну, індексом маси тіла (P<0,05). АГ супроводжується підвищенням вмісту ЕМАП-ІІ в сироватці крові. Порушення ендотелійзалежної вазодилатації, інсулінорезистентність, дисліпідемія, гіперглікемія, ожиріння пов’язані з підвищенням вмісту ЕМАП-ІІ у хворих на АГ. Підвищення рівня ЕМАП-ІІ може бути виявом ендотеліальної дисфункції при АГ.

Повний текст статті

К.М. Амосова, Ю.В. Руденко. Співвідношення рівнів офісного і домашнього артеріального тиску у хворих з неускладненою артеріальною гіпертензією на різних етапах алгоритмізованого антигіпертензивного лікування в реальній клінічній практиці

Мета – оцінити віддалені результати антигіпертензивного лікування за спрощеним покроковим алгоритмом щодо співвідношення рівнів офісного і домашнього артеріального тиску (АТ) залежно від такого через 1 міс терапії у хворих із неускладненою артеріальною гіпертензією (АГ) в амбулаторній практиці лікаря-кардіолога. Проаналізували дані 440 хворих на неускладнену неконтрольовану ессенціальну АГ, покроковий алгоритм лікування котрих передбачав від початку призначення фіксованої комбінації периндоприлу та амлодипіну і послідовне призначення у разі потреби індапаміду-ретард, спіронолактону, моксонідину або доксазозину до досягнення цільового офісного АТ. Серед хворих на АГ, що лікуються, частота маскованої неконтрольованої АГ через 1 міс терапії становить 16,6 %, а серед пацієнтів із цільовим офісним АТ – 37 %. Хворі із маскованою АГ, порівняно із пацієнтами із неконтрольованим офісним та домашнім АТ, через 6 міс частіше досягають як цільового офісного, так і рекомендованого рівня домашнього АТ, а також одночасного контролю їх обох. Відсутність контролю офісного і домашнього АТ наприкінці першого місяця алгоритмізованої антигіпертензивної терапії, попри її більшу інтенсивність і зіставну прихильність пацієнтів до лікування, порівняно з їх оптимальним контролем у зазначений термін, асоціюється з меншою на 26,8 % частотою досягнення через 6 міс цільового офісного АТ, на 40,7 % домашнього АТ < 135/85 мм рт. ст. та на 44,4 % – контролю їх обох. Гірший контроль АТ у таких пацієнтів асоціюється із більшим представництвом чоловіків, хворих на цукровий діабет 2-го типу, вищим вихідним рівнем АТ та частоти скорочень серця у спокої.

Повний текст статті