Тематичний Архів | Category Archives: Атеросклероз та ішемічна хвороба

Н.М. Шуба, С.П. Кир’яченко, Т.Д. Воронова, О.С. Залуцька, Г.І. Метеньканич Ефективність триметазидину та його вплив на метаболічні процеси в пацієнтів з ішемічною хворобою серця

Мета – вивчити ефективність триметазидину та його вплив на метаболічні процеси у хворих з ішемічною хворобою серця (ІХС). Пілотне дослідження проведено на базі терапевтичного відділення клінічної міської лікарні № 7 м. Києва. Проаналізовано дані 10 хворих (6 жінок та 4 чоловіків) віком 49–80 років з верифікованим діагнозом ІХС: стабільна стенокардія I–III функціонального класу за NYHA. Усім пацієнтам, залученим у дослідження, до початку лікування та через 1 міс терапії триметазидином в дозі 35 мг двічі на добу проводили збір сімейного та індивідуального анамнезу, об’єктивне обстеження, анкетування. Через 1 міс прийому триметазидину в пацієнтів відзначено позитивну динаміку клінічних виявів ІХС, а саме зменшення кількості нападів стенокардії в 2,39 разу та зменшення їх тривалості в 2,32 разу. Також спостерігали статистично значуще зменшення індексу індукованого апоптозу, нормалізацію показників перекисного окиснення ліпідів (зниження рівня малонового діальдегіду та підвищення антиоксидантного статусу), зростання рівня холестерину ліпопротеїнів високої щільності, зниження рівня сечової кислоти. Виявлене зниження рівня С-реактивного білка при застосуванні триметазидину підтверджує вплив препарату на зменшення активності запального процесу. Зменшення вмісту натрію та калію свідчить про забезпечення триметазидином належного функціонування іонних насосів і трансмембранного натрієво-калієвого потоку. Отримані дані щодо клінічної ефективності триметазидину та його позитивного впливу на метаболічні процеси дозволяють рекомендувати цей препарат до застосування у хворих на ІХС.

Повний текст статті

М.П. Копиця, О.В. Петюніна Чинники, що впливають на рівень sST2 у хворих з інфарктом міокарда з елевацією сегмента ST

Мета роботи – дослідити вплив різних чинників на рівень sST2 у хворих з інфарктом міокарда (ІМ) з елевацією сегмента ST. Проаналізовано дані 65 пацієнтів з гострим ІМ з елевацією сегмента ST: 54 (83,1 %) чоловіків та 11 (26,9 %) жінок. Середній вік хворих становив (57,0±3,5) року. Дослідження проводили протягом 1 доби після реваскуляризації інфарктзалежної артерії методом стентування. Визначали вміст sST2 імуноферментним методом, його рівень вважали нормальним менше 35 нг/мл. Ехокардіографію здійснювали за допомогою апарату Medison Sono Ace X6 (Корея). Виявлено позитивний кореляційний зв’язок між вмістом sST2 і частотою скорочень серця (r=0,25; Р=0,05), кінцеводіастолічним (r=0,31; Р=0,03) і кінцевосистолічним (r=0,38; Р=0,007) розміром лівого шлуночка і негативний – з фракцією викиду лівого шлуночка (r=–0,48; Р=0,0001). Згідно з отриманою статистично значущою регресійною моделлю (Р<0,05) у хворих з ІМ з елевацією сегмента ST наявність підвищеного рівня sST2 обумовлено впливом таких чинників, як фракція викиду (20,64 %; Р=0,0001), наявність стабільної стенокардії до розвитку ІМ (11,03 %; Р=0,01), жіноча стать (9,96 %; Р=0,01), зниження рівня холестерину ліпопротеїнів високої щільності (8,54 %; Р=0,05) і підвищення вмісту креатиніну (7,83 %; Р=0,046). Отримані дані свідчать про участь sST2 у ранньому ремоделюванні лівого шлуночка після перенесеного ІМ з елевацією сегмента ST. Використання покрокового регресійного аналізу дозволяє комплексно оцінити ступінь впливу різних клініко-анамнестичних показників на рівень sST2.

Повний текст статті

Л.Є. Лобач, В.Є. Досенко, М.М. Долженко Вплив поліморфізму гена альдостеронсинтази (CYP11B2) на ризик розвитку інфаркту міокарда

Мета роботи – визначити вплив варіантів поліморфізму гена альдостеронсинтази (CYP11B2) на ризик розвитку інфаркту міокарда (ІМ) у хворих з післяінфарктним кардіосклерозом (ПІК) порівняно з пацієнтами зі стабільною ішемічною хворобою серця без ІМ в анамнезі, хворими з високим серцево-судинним ризиком та здоровими особами. Проведено загальноклінічне обстеження 378 осіб, розділених на чотири групи: перша – 100 пацієнтів з ПІК (віком у середньому (57,3±0,5) року); друга – 78 пацієнтів з ІХС, верифікованою за даними коронаровентрикулографії, без ІМ в анамнезі (віком у середньому (59,0±0,4) року); третя – 100 пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком – з цукровим діабетом, артеріальною гіпертензією або дисліпідемією (віком у середньому (59,4±0,3) року); четверта – 100 здорових осіб віком у середньому (59,42±0,30) року. Генетичне тестування виконували методом полімеразної ланцюгової реакції в режимі реального часу. Групи пацієнтів порівнювали за поліморфізмом гена альдостеронсинтази (CYP11B2). При проведенні генотипування поліморфізму –344C/T гена CYP11B2 у пацієнтів з ПІК визначено, що частка гомозигот ТТ, гетерозигот ТС та гомозигот СС становила відповідно 33; 50 та 12 %, у контрольній групі – відповідно 24; 50 та 26 %. Варіант поліморфізму СС гена альдостеронсинтази в пацієнтів з ПІК був пов’язаний з найменшим ризиком розвитку ІМ порівняно з варіантом ТТ + ТС (Р=0,01). При порівнянні пацієнтів інших груп статистично значущих відмінностей щодо розподілу генотипів не виявлено. Встановлено підвищений рівень розвитку ІМ у хворих з ПІК, які мають поліморфізм ТТ + ТС гена CYP11B2.

Повний текст статті

Ю.М. Соколов, М.Ю. Соколов, В.Г. Терентьєв, І.В. Тарапон, В.Ю. Кобиляк, А.С. Кривчун, С.Г. Герасимчук, Н.О. Холодій, Н.П. Левчук Фактори, які впливають на функцію лівого шлуночка у хворих з гострим інфарктом міокарда з елевацією сегмента ST після ургентного первинного перкутанного коронарного втручання (дані річного спостереження)

Мета роботи – оцінити функцію лівого шлуночка (ЛШ) у віддалений період (через 1 рік) після проведення первинного перкутанного коронарного втручання (ПКВ) у хворих з гострим інфарктом міокарда (ГІМ) з елевацією сегмента ST залежно від електрокардіографічних і ангіографічних показників, визначених під час процедури, а також від доповнення стандартного перкутанного коронарного втручання (коронарного стентування) внутрішньокоронарною тромбосакцією.

Матеріал і методи. Обстежено 460 хворих з ГІМ з елевацією сегмента ST, яким із січня 2012 р. до грудня 2014 р. було проведено ПКВ. Хворі пройшли обстеження через 1 рік після виконання процедури; оцінювали функцію ЛШ (визначали фракцію викиду ЛШ, стан регіональної рухливості стінок ЛШ). За термінами проведення ПКВ від початку розвитку ГІМ хворі були розподілені на три групи: пацієнти, яким ПКВ виконано в перші 2 год (1-ша група); пацієнти, яким ПКВ виконано в період від 2 до 6 год (2-га група); пацієнти, яким ПКВ виконано через 6 год і більше від початку ГІМ (3-тя група).

Результати. Через 1 рік після ПКВ найкращі показники лівошлуночкової гемодинаміки зареєстровано у хворих, яким ПКВ виконано в перші 2 год: кінцеводіастолічний і кінцевосистолічний об’єм були статистично значуще меншими, а фракція викиду ЛШ – більшою у хворих 1-ї групи порівняно з цими показниками в пацієнтів 3-ї групи (P<0,05). Частота виникнення дискінезій була статистично значуще більшою у 3-й групі порівняно з 1-ю (P<0,05). Ступінь відновлення міокардіального кровоплину був значно кращий у хворих 1-ї групи, ніж 3-ї (P<0,0001), а фракція викиду ЛШ у випадках відновлення міокардіальної перфузії до ступеня MBG 3, порівняно зі ступенями MBG 1 або 2, була статистично значуще вищою (P<0,01). Висновки. Збереження функції міокарда ЛШ у хворих з ГІМ з елевацією сегмента ST, які перенесли ПКВ, залежить від відновлення не тільки епікардіальної перфузії, а й міокардіальної. На відновлення міокардіальної перфузії, окрім швидкості відновлення кровоплину в епікардіальній артерії, ураження якої викликало розвиток ГІМ, також впливає проведення під час ПКВ тромбосакції, яка дозволяє захистити міокардіальне русло від дистальної емболізації.

Повний текст статті

Л.В. Журавльова, Н.А. Лопіна Значення каротидно-феморальної швидкості поширення пульсової хвилі в прогнозуванні атеросклеротичного ураження вінцевих судин залежно від наявності цукрового діабету 2-го типу

Мета роботи – оцінити каротидно-феморальну швидкість поширення пульсової хвилі (ШППХ) у хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) залежно від наявності цукрового діабету (ЦД) 2-го типу і характеру ураження вінцевих артерій (ВА), а також її значення у прогнозуванні наявності й ступеня вираження атеросклеротичного ураження вінцевих судин.

Матеріал і методи. Обстежено 131 пацієнта з ІХС (89 чоловіків, 42 жінок) віком у середньому (59,60±9,11) року. Хворих розділили на дві групи: 1-ша (n=70) – із супутнім ЦД 2-го типу, 2-га група (n=61) – без ЦД. Усім пацієнтам для верифікації діагнозу ІХС проведено коронарографію, також оцінювали каротидно-феморальну ШППХ. Групу порівняння становили 10 пацієнтів із ЦД 2-го типу з ангіографічно інтактними вінцевими судинами, тобто без ІХС. Контрольну групу становили 20 практично здорових осіб відповідної статі і віку.

Результати. У пацієнтів з ІХС, як із супутнім ЦД 2-го типу, так і без ЦД, виявлено статистично значуще вищі показники каротидно-феморальної ШППХ, ніж у групах контролю і порівняння (Р<0,05). В осіб з дифузним ураженням ВА у пацієнтів з ІХС як із супутнім ЦД 2-го типу, так і без ЦД каротидно-феморальна ШППХ була статистично значуще вищою, ніж в осіб без дифузного ураження ВА (Р<0,05). У ході дослідження прогностична значущість щодо наявності атеросклерозу вінцевих артерій встановлена ​​для значення каротидно-феморальної ШППХ більше 8,3 м/с, чутливість і специфічність методу високі – відповідно 93,1 і 90 % (площа під ROC-кривою 0,959±0,017; 95 % довірчий інтервал 0,914–0,984; Р<0,0001). Прогностична значущість щодо наявності гемодинамічно значущих стенозів ВА встановлена ​​для значення каротидно-феморальної СРПВ понад 8,8 м/с, чутливість і специфічність методу – відповідно 95,9 і 50,9 % (площа під ROC-кривою 0,762±0,044; 95 % довірчий інтервал 0,685–0,827; Р<0,0001). Прогностична значущість щодо наявності дифузного ураження ВА встановлена ​​для значення каротидно-феморальної ШППХ понад 11,4 м/с, чутливість і специфічність методу – відповідно 86,0 і 73,3 % (площа під ROC-кривою 0,853±0,032; 95 % довірчий інтервал 0,787–0,906; Р<0,0001). Висновки. Визначення каротидно-феморальної ШППХ має важливе значення як для прогнозування наявності атеросклеротичного ураження вінцевих судин, так і для діагностики гемодинамічно значущих стенозів ВА, дифузного ураження вінцевого русла.

Повний текст статті

Н.Б. Іванюк Клінічні характеристики та якість життя пацієнтів з ішемічною кардіоміопатією після аортокоронарного шунтування або стентування

Мета роботи – порівняти клінічні характеристики пацієнтів зі стабільною ішемічною хворобою серця і зниженою фракцією викиду лівого шлуночка (ЛШ), відібраних для аортокоронарного шунтування і стентування, та зміни асоційованої зі станом здоров’я якості життя після реваскуляризаційних втручань при спостереженні впродовж 6 місяців. У проспективному дослідженні проаналізували дані, отримані при обстеженні 148 пацієнтів з ішемічною хворобою серця, серцевою недостатністю і фракцією викиду ЛШ менше 45 %, послідовно відібраних для аортокоронарного шунтування (n=111) або стентування вінцевих артерій (n=37). Група пацієнтів, відібраних для аортокоронарного шунтування, характеризувалася частішим виявленням перенесеного ішемічного інсульту, повторного інфаркту міокарда, аневризми ЛШ, гемодинамічно значущого ураження стовбура лівої вінцевої артерії та трисудинного ураження, нижчим рівнем фракції викиду ЛШ та більшими значеннями кінцеводіастолічного і кінцевосистолічного об’ємів ЛШ. Протягом 6-місячного періоду спостереження виявлено переваги хірургічної реваскуляризації міокарда як найефективнішого методу корекції структурно-функціональних характеристик міокарда. Водночас у порівнюваних групах спостерігали подібне поліпшення асоційованої зі станом здоров’я якості життя, оціненої за допомогою трьох опитувальників (SAQ, MLHFQ, SF-36). Основним чинником поліпшення показників якості життя було зменшення функціонального класу стенокардії.

Повний текст статті

М.І. Лутай, І.П. Голікова Кальциноз вінцевих артерій і аорти в пацієнтів з хронічною ішемічною хворобою серця: вікові та гендерні особливості, взаємозв’язок з чинниками ризику

Мета роботи – оцінити вікові та гендерні особливості кальцинозу вінцевих артерій і аорти та його зв’язок з традиційними чинниками ризику в пацієнтів з ішемічною хворобою серця (ІХС).

Матеріал і методи. Обстежено 180 пацієнтів (69,4 % – чоловіки, середній вік – (60,4±10,8) року). Усім пацієнтам проведено мультиспіральну комп’ютерну томографію (МСКТ) серця з кількісною оцінкою коронарного кальцинозу та кальцинозу аорти із застосуванням програми Smart Score. Діагноз ІХС верифікували за допомогою багатопроекційної рентгеноконтрастної коронароангіографії або МСКТ-коронарографії.

Результати. Виявлено, що кальциноз вінцевих артерій і аорти статистично значуще підвищується з віком. Рівень коронарного кальцієвого індексу (ККІ) статистично значуще – втричі – вищий у чоловіків, порівняно з жінками аналогічного віку, а відкладення кальцію в аорті істотно не відрізняється за показниками в чоловіків і жінок.

Висновки. Серед традиційних чинників ризику на кальциноз у вінцевих артеріях більшою мірою впливає наявність в анамнезі цукрового діабету, кальцифікація аорти більше асоціюється з артеріальною гіпертензією. Рівень ККІ та кальцію в аорті статистично значуще вищий у пацієнтів з вираженою гіперхолестеринемією (рівень загального холестерину ≥ 7,0 ммоль/л). Зв’язок інших чинників ризику виникнення ІХС (куріння, захворювання периферичних артерій, сімейний анамнез) з рівнем коронарного кальцію статистично не значущий.

Ключові слова: ішемічна хвороба серця, атеросклероз, кальцифікація вінцевих артерій, коронарний кальцієвий індекс, кальциноз аорти, серцево-судинний ризик, мультиспіральна комп’ютерна томографія.

Повний текст статті

О.В. Шумаков, О.М. Пархоменко, Я.М. Лутай, А.О. Степура, О.А. Скаржевський Профілактика гострого пошкодження нирок у хворих з гострим коронарним синдромом з підйомом сегмента ST, які перенесли черезшкірне коронарне втручання: порівняння впливу розувастатину й аторвастатину (дослідження «випадок – контроль»)

Мета роботи – провести ретроспективну порівняльну оцінку впливу терапії розувастатином і аторвастатином, розпочатої в найближчі (менше 120 хв) терміни до проведення коронароангіографії (КАГ), на частоту розвитку гострого пошкодження нирок (ГПН) на третю добу гострого інфаркту міокарда (ГКС), а також на клінічний перебіг госпітального періоду захворювання.

Матеріал і методи. У ретроспективний аналіз залучено 254 пацієнтів з ГКС з елевацією сегмента ST. Усім проводили КАГ з подальшими ангіопластикою/стентуванням за наявності показань. З цієї когорти за допомогою автоматизованого алгоритму зіставлення (з урахуванням 8 клінічних ознак) відібрано 23 пари хворих (23 пацієнти, що отримували розувастатин, і 23 пацієнти, що отримували аторвастатин у відповідних дозах на додаток до базисної терапії).

Результати. Під час аналізу динаміки рівня креатиніну в сироватці крові від вихідного рівня до 3-ї доби, встановлено, що ГПН (підвищення креатиніну сироватки крові на 44 мкмоль/л та більше або зростання рівня креатиніну на 25 % та більше порівняно з початковим) розвинулася в 4,3 % пацієнтів, що приймали розувастатин, та у 26,1 % хворих, що приймали аторвастатин (Р<0,05). Сукупний показник частоти побічних ефектів, що асоціюються з основним захворюванням (рецидивна ішемія / інфаркт міокарда, гостра аневризма лівого шлуночка, пізні шлуночкові аритмії тощо) і геморагічних подій за 2-гу–10-ту добу лікування становив 21,7 % у хворих, що отримували розувастатин, і 56,5 % у хворих, що отримували аторваститин (Р<0,05). Висновки. Різні статини можуть мати різну ефективність у запобіганні розвитку ГПН, що асоціюється з ГКС і введенням рентгеноконтрастних агентів. Призначення розувастатину в терміни менш ніж за 12 год до проведення КАГ у хворих з ГКС з елевацією сегмента ST порівняно з терапією аторвастатином асоційоване з меншою частотою розвитку ГПН і поліпшенням клінічного перебігу основного захворювання. Ці результати потребують подальшого вивчення в проспективному дослідженні із залученням більшої кількості пацієнтів.

Повний текст статті

О.М. Пархоменко, О.О. Сопко, Я.М. Лутай, О.І. Іркін, А.О. Степура, Д.О. Білий, С.П. Кушнір Гострий кардіоренальний синдром у стабільних хворих з гострим коронарним синдромом з елевацією сегмента ST: патогенетична роль порушення ендотелійзалежної вазодилатації

Мета роботи – встановити можливі клініко-патогенетичні механізми погіршення функції нирок у хворих з гострим коронарним синдромом (ГКС) з елевацією сегмента ST упродовж перших 7 діб госпітального спостереження. Обстежено 122 хворих з ГКС з елевацією сегмента ST, госпіталізованих у перші (4,31±0,23) год від розвитку захворювання, які отримали реперфузійну терапію (первинне черезшкірне коронарне втручання – 86,9 %) або мали ознаки спонтанної реканалізації інфарктзалежної артерії (9,0 %). Швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) визначали розрахунковим методом за формулою MDRD. Гостре ушкодження нирок визначали як динамічне зниження ШКФ на 20 % та більше порівняно з початковим рівнем у строки від 3-ї до 7-ї доби госпітального періоду ГКС. Функцію ендотелію судин у хворих на ГКС визначали за даними проби з ендотелійзалежною вазодилатацією (ЕЗВД). Залежно від рівня ШКФ при госпіталізації хворих на ГКС розділили на три групи: 1-ша – з ШКФ ≥ 90 мл/(хв · 1,73 м2); 2-га – з ШКФ 60–89 мл/(хв · 1,73 м2); 3-тя – з ШКФ 45–59 мл/(хв · 1,73 м2). У хворих 1-ї групи розвиток гострого ушкодження нирок відзначено за наявності більш вираженої дисфункції ендотелію та її збереження протягом 7 діб спостереження. У хворих з помірно вираженою дисфункцією нирок її прогресування може бути пов’язане зі збереженням дисфункції ендотелію судин на тлі персистування активації прозапальних процесів. У хворих із вихідною дисфункцією нирок погіршення їх функції відбувається на тлі прогресування дисфункції ендотелією без ознак підвищення маркерів системного запалення. Отримані результати дозволяють визначити дисфункцію ендотелію як важливий патогенетичний чинник погіршення функції нирок – гострого кардіоренального синдрому у хворих з ГКС та свідчать про те, що у його виникненні мають значення не стільки вихідне значення ШКФ, скільки низький рівень ЕЗВД в 1-шу добу захворювання (особливо у хворих зі збереженою функцією нирок) та недостатнє відновлення функції ендотелію протягом першого тижня лікування (у хворих всіх груп).

Повний текст статті

К.М. Амосова, Ю.О. Сиченко, Ю.В. Руденко, І.В. Прудкий, А.Б. Безродний, І.Ю. Кацитадзе, І.І. Горда. Резолюція сегмента ST після первинних перкутанних коронарних втручань: частота досягнення, клінічне значення і незалежні предиктори

Мета – оцінити частоту досягнення резолюції сегмента ST ≥ 70 % через 30 хв після виконання первинного перкутанного коронарного втручання (ПКВ) у хворих з гострим коронарним синдромом (ГКС), її клінічне значення та незалежні предиктори. Під спостереженням перебували 162 пацієнти з інфарктом міокарда (ІМ) з елевацією сегмента ST, які у 2011–2013 рр. були послідовно госпіталізовані в Олександрівську клінічну лікарню м. Києва без ознак кардіогенного шоку і яким було проведено первинне ПКВ у перші 12 год від розвитку больового синдрому. Проаналізовано динаміку сегмента ST через 30 хв після відкриття інфарктзалежної артерії. Відсоток резолюції сегмента ST для ІМ передньої локалізації оцінювали за одним із передніх грудних відведень з максимальним підйомом сегмента ST, для ІМ не передньої локалізації – за арифметичною сумою підйомів та депресій сегмента ST на ЕКГ у 12 відведеннях. Хворих розділили на групи залежно від досягнення резолюції ST ≥ 70 % через 30 хв після ПКВ. Відзначено більшу кількість випадків ІМ передньої локалізації у групі з резолюцією сегмента ST < 70 % (76,4 %), а в групі з резолюцією сегмента ST ≥ 70 % переважав ІМ нижньої локалізації (82,1 %) (Р<0,001). У клінічній практиці у хворих з ГКС з елевацією сегмента ST, яких госпіталізують у середньому через 5,8 год і яким виконують первинне ПКВ, резолюції сегмента ST ≥ 70 % досягають у 34,6 % випадків. Резолюція сегмента ST ≥ 70 % асоціюється зі зниженням госпітальної летальності, частоти випадків гострої лівошлуночкової недостатності та загальної кількості великих серцево-судинних подій у госпітальний період. Пацієнти з резолюцією сегмента ST ≥ 70 % мали коротший період ішемії, менший клас гострої лівошлуночкової недостатності за Killip та менший ризик за шкалою ТІМІ, були молодшими, з переважанням нижньої та/або бічної локалізації ІМ і мали більшу частоту випадків відновлення кровотоку до рівня ТІМІ 3. Незалежними предикторами досягнення резолюції сегмента ST ≥ 70 % є відсутність виявів гострої лівошлуночкової недостатності, короткий час ішемії та ризик за шкалою ТІМІ ≤ 4 балів.

Повний текст статті