Тематичний Архів | Category Archives: Атеросклероз та ішемічна хвороба

Н.М. Терещенко Фізичні тренування як невід’ємна складова кардіореабілітаційних заходів у пацієнтів у ранній післяінфарктний період: клініко-функціональні паралелі

Мета – визначити ефективність програми фізичних тренувань (ФТ) у ранні терміни після інфаркту міокарда (ІМ) у пацієнтів з ургентним відновленням коронарного кровообігу при спостереженні протягом 1 року. У дослідження залучено 91 хворого (віком у середньому (52,3±1,5) року) з ІМ. Усім пацієнтам проведено ургентне стентування. Залежно від обсягу фізичної реабілітації хворих розділили на дві групи: 1-шу групу становили 47 осіб, які пройшли курс ФТ, 2-гу – 44 пацієнти, які займалися дистанційною ходьбою та лікувальною фізкультурою. Клініко-інструментальні та біохімічні обстеження проводили при виписуванні зі стаціонару (12–15-та доба після ІМ), через 4, 6 та 12 місяців після ІМ. У вихідному стані хворі обох груп не відрізнялися за клініко-анамнестичними показниками. При першому обстеженні рівень порогової потужності та вартість виконаної роботи за даними показника відношення «подвійного добутку» до рівня виконаної роботи (ПД/А) в обох групах майже не відрізнялися. Після проведення 30 ФТ порогова потужність у 1-й групі суттєво зросла. Через 1 рік після ІМ у 1-й групі рівень порогової потужності зростав при зниженні вартості роботи, у 2-й групі рівень потужності наблизився до даних першого обстеження при зростанні вартості. Така динаміка показників супроводжувалася зниженням у 1-й групі кінцеводіастолічного та кінцевосистолічного об’ємів та їхніх індексів і зростанням фракції викиду лівого шлуночка через 1 рік із суттєвим зменшенням кількості пацієнтів із сегментарними порушеннями. У 2-й групі об’ємні показники змінилися незначно при деякому зростанні фракції викиду. Представлено дані велоергометрії у хворих залежно від часу проведення коронароангіографії, кількості уражених артерій та повноти реваскуляризації в пацієнтів з різним обсягом програми кардіореабілітації. Протягом року в 1-й групі спостерігали зниження вмісту ліпопротеїнів низької щільності після закінчення ФТ із цільовим рівнем через 1 рік, у 2-й групі після короткочасного зниження цей показник підвищився через 1 рік. Розвиток ІМ характеризувався підвищенням продуктів перекисного окиснення ліпідів та білків зі зниженням активності ферментів антиоксидантного захисту, зниженням рівня параоксонази-1 та підвищенням мієлопероксидази, лейкоцитарної еластази. Протягом 1 року в 1-й групі спостерігали позитивну динаміку, однак у більшості випадків показники перевищували референтні значення. Встановлено зростання толерантності до фізичного навантаження з більш економними витратами одразу після закінчення ФТ та збереженням ефекту через 1 рік після ІМ з оптимізацією процесів ремоделювання та відновленням кінезу. Ефект ФТ відзначено в пацієнтів з пізнім відкриттям інфарктзалежної вінцевої артерії та неповною реваскуляризацією. На тлі ФТ виявлено позитивну динаміку показників атерогенного потенціалу крові, ліпідного обміну, протеолітичних ферментів та антиоксидантного захисту.

Повний текст статті

О.А. Єпанчінцева, О.Й. Жарінов, К.О. Міхалєв, Б.М. Тодуров Предиктори ранніх післяопераційних ускладнень після шунтування вінцевих артерій у пацієнтів зі стабільною ішемічною хворобою серця

Мета – встановити предиктори виникнення ранніх післяопераційних ускладнень у пацієнтів зі стабільною ішемічною хворобою серця (ІХС) після ізольованого шунтування вінцевих артерій (ШВА). У обсерваційному одноцентровому дослідженні проаналізували дані, отримані при клінічному та інструментальному обстеженні 576 пацієнтів зі стабільною ІХС (середній вік (61±9) років; 491 (85,2 %) чоловік і 85 (14,8 %) жінок), послідовно обстежених та відібраних для ШВА. Аналізували демографічні, клінічні, параклінічні лабораторні, ехокардіографічні, коронароангіографічні, інтра- та післяопераційні показники, а також оцінювали асоційовану зі станом здоров’я якість життя. Ранні післяопераційні ускладнення (РПУ) виникли у 112 (19,4 %) пацієнтів. Найбільш частими РПУ були гостре пошкодження нирок (n=55; 9,5 %) і гостра серцева недостатність (n=49; 8,5 %). Двоє (0,4 %) пацієнтів померли в ранній післяопераційний період. За даними уніваріантного аналізу, РПУ асоціювалися з такими вихідними показниками: вік; індекс маси тіла (ІМТ); функціональний клас серцевої недостатності за NYHA; постійна форма фібриляції передсердь; тяжкий цукровий діабет (ЦД); порушення фільтраційної функції нирок (за величиною розрахованої швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ)); передньозадній розмір лівого передсердя; індекс кінцеводіастолічного об’єму лівого шлуночка (ЛШ); систолічна дисфункція ЛШ; гіпертрофія ЛШ; регургітація на аортальному і мітральному клапанах; трисудинне ураження вінцевого русла. У мультиваріантному аналізі незалежними предикторами РПУ були: ІМТ (на кожні додаткові 5 кг/м2 проти < 25,0 кг/м2 як референтної категорії (р): відношення шансів (ВШ) 1,38 (95 % довірчий інтервал (ДІ) 1,06–1,79); Р=0,017); ступінь тяжкості ЦД (на кожну градацію ступеня тяжкості проти відсутності ЦД (р): ВШ 1,75 (95 % ДІ 1,47–2,10); p<0,001); ШКФ (на кожне зниження на 30 проти ≥ 90 мл/(хв · 1,73 м2) (р): ВШ 2,29 (95 % ДІ 1,58–3,31); Р<0,001); а також фракція викиду ЛШ (< 40 % проти 40–49 % проти ≥ 50 % (р): ВШ 1,92 (95 % ДІ 1,49–2,49); P<0,001). РПУ після ШВА асоційовані з численними клінічними характеристиками, які відображають коморбідну обтяженість пацієнтів зі стабільною ІХС, залучених до досліджуваної когорти. Незалежне прогностичне значення таких початкових показників, як ІМТ, ступінь тяжкості ЦД, ШКФ та фракція викиду ЛШ, слід ураховувати для стратифікації ризику перед проведенням ШВА.

Повний текст статті

В.Й. Целуйко, М.М. Дьолог, О.А. Леоненко Вплив феномена невідновленого кровотоку після черезшкірного коронарного втручання на найближчий та довгостроковий прогноз у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда з елевацією сегмента ST (за результами проспективного дослідження)

Мета – визначити вплив феномена невідновленого кровотоку (ФНК) після проведення черезшкірного коронарного втручання (ЧКВ) на найближчий та довгостроковий прогноз у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда (ІМ) з елевацією сегмента ST. У дослідженні взяли участь 105 пацієнтів віком 36–85 років (у середньому (60,40±2,03) року) з ІМ з елевацією сегмента ST. ЧКВ проводили відразу після встановлення діагнозу ІМ, у середньому через (7,6±1,2) год після появи перших симптомів. ФНК визначали після реканалізації інфарктзалежної артерії як відсутність оптимальної міокардіальної перфузії за допомогою шкали Myocardial blush grade (MBG ≤ 2). Пацієнти (n=18; 17,1 %), у яких було зафіксовано ФНК, становили основну групу; пацієнти (n=87; 82,9 %), ангіографічні дані яких відповідали критеріям успішної ЧКВ, становили контрольну групу. Комбінованою кінцевою точкою вважали нефатальний повторний ІМ, нефатальний інсульт, серцево-судинну смерть та повторну госпіталізацію з приводу поновлення стенокардії протягом одного року після інтервенційного втручання. В основній групі статистично значуще частіше реєстрували післяінфарктну стенокардію (відношення шансів (ВШ) 3,79; 95 % довірчий інтервал (ДІ) 1,08–13,42; P<0,05), гостру ліво- та/або правошлуночкову недостатність (ВШ 7,98; 95 % ДІ 1,89–33,65; P<0,05) та фібриляцію шлуночків (ВШ 12,14; 95 % ДІ 2,03–72,67; P<0,05). За результатами спостереження протягом (10,9±1,6) міс встановлено, що частота настання комбінованої кінцевої точки у хворих основної групи статистично значуще вища, ніж у пацієнтів контрольної групи (ВШ 3,89; 95 % ДІ 1,36–11,24; P<0,05). Найбільший внесок у різницю між групами щодо комбінованої кінцевої точки відзначено для розбіжності за серцево-судинною смертю (ВШ 10,38; 95 % ДІ 2,55–42,18; P<0,05). ФНК у пацієнтів з ІМ з елевацією сегмента ST після ЧКВ у гострий період пов’язаний з розвитком післяінфарктної стенокардії, гострої ліво- та/або правошлуночкової недостатності, фібриляції шлуночків у гострий період. Найсильніший зв’язок встановлено між розвитком ФНК у пацієнтів після інтервенційного втручання та серцево-судинною смертю протягом перших 30 діб.

Повний текст статті

І.Е. Малиновська, О.Б. Кучменко, В.О. Шумаков, Н.М. Терещенко, Л.С. Мхітарян, І.Н. Євстратова, Н.М. Василинчук, Т.Ф. Дроботько Клініко-біохімічні особливості на різних етапах кардіологічної реабілітації в пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда

Мета – вивчити показники, що характеризують переносність фізичного навантаження пацієнтами, та біохімічні показники, що характеризують атерогенний потенціал крові, в перші 6 міс після розвитку інфаркту міокарда. Обстежено 76 пацієнтів (середній вік – (52,2±1,2) року), які отримували базисну терапію згідно з уніфікованим протоколом. Усім пацієнтам було виконано ургентну коронароангіографію та стентування інфарктзалежної вінцевої артерії. Пацієнтів розподілили на дві групи залежно від характеру реабілітаційних заходів: хворим 1-ї групи було призначено тренування на велоергометрі додатково до дистанційної ходьби та комплексів лікувальної фізкультури; хворим 2-ї групи фізичну реабілітацію проводили лише у вигляді дистанційної ходьби та комплексів лікувальної фізкультури відповідно до часу з моменту виникнення гострого інфаркту міокарда. Тест із дозованим фізичним навантаженням проводили на 14–16-ту добу інфаркту міокарда та в динаміці 2,5; 4 та 6 міс. Біохімічні дослідження з оцінкою показників обміну ліпідів та якісного стану ліпопротеїнів визначали через 2 тиж після розвитку інфаркту міокарда та через 6 міс. У перші 6 міс після інфаркту міокарда реєстрували зростання рівня виконаної роботи і, відповідно, тривалості навантажувального тесту. Програма фізичних тренувань на велоергометрі (тричі на тиждень) забезпечує значне зростання толерантності до фізичного навантаження при більш економічному його виконанні пацієнтами 1-ї групи порівняно з 2-ю. Ефект тренувань після їх припинення зберігається щонайменше 2 міс. У ранній післяінфарктний період реєструється висока функціонально-метаболічна активність лейкоцитів, про що свідчить ріст активності мієлопероксидази. Проведення повного курсу фізичної реабілітації більш виразно впливає на зниження вмісту продуктів вільнорадикального окиснення білків у сироватці крові та ліпопротеїнах (сумарній фракції ЛПНЩ та ЛПДНЩ, ЛПВЩ). Регулярні тренування в індивідуально розробленому режимі в найближчі 6 міс після перенесеного інфаркту міокарда на доповнення до сучасного лікування гострого коронарного синдрому є додатковою ефективною можливістю прискорення та збільшення зростання толерантності до фізичного навантаження, в основі чого також можуть лежати зменшення інтенсивності оксидативного стресу та запальної реакції, покращення якісного стану ліпопротеїнів, яке було продемонстровано.

Повний текст статті

О.А. Єпанчінцева, О.Й. Жарінов, К.О. Міхалєв, Б.М. Тодуров Дисфункція лівого шлуночка перед плановою хірургічною реваскуляризацією. Особливості «сірої зони»

Мета – вивчити клінічні характеристики пацієнтів зі стабільною ішемічною хворобою серця (ІХС), серцевою недостатністю з «проміжною» фракцією викиду, відібраних за умов реальної клінічної практики для шунтування вінцевих артерій (ШВА). У зрізовому («крос-секційному») одноцентровому дослідженні проаналізували дані, отримані при клінічному та інструментальному обстеженні 622 пацієнтів зі стабільною ІХС (середній вік (61±9) років; 526 (84,6 %) чоловіків і 96 (15,4 %) жінок), послідовно обстежених та відібраних для ШВА. Аналізували демографічні, клінічні, параклінічні лабораторні, ехокардіографічні та коронароангіографічні показники. Коронаровентрикулографію виконали у всіх пацієнтів. У 5 (0,8 %) хворих виявили ізольоване гемодинамічно значуще (стенозування ≥ 50 % просвіту артерії) атеросклеротичне ураження стовбура лівої вінцевої артерії (ЛВА), у 430 (69,1 %) – трьох вінцевих артерій без значущого стенозу стовбура ЛВА, у 111 (17,9 %) – двох, у 76 (12,2 %) – однієї вінцевої артерії (без значущого стенозу стовбура ЛВА). Пацієнтів розділили на три групи залежно від градації показника фракція викиду лівого шлуночка (ФВЛШ): група 1 – ФВЛШ ≥ 50 %; 350 (56,3 %) осіб; група 2 – ФВЛШ 40–49 %; 115 (18,5 %) осіб; група 3 – ФВЛШ < 40 %; 157 (25,2 %) осіб. Група 2 посідала проміжне положення між групами 1 і 3 за такими показниками: частота фонового застосування антагоністів альдостерону; частота виявлення пацієнтів з відсутністю регургітації на мітральному і трикуспідальному клапанах; частота виявлення регургітації на мітральному клапані ІІ/ІІІ ступенів; середній показник систолічного тиску в легеневій артерії; а також частота виявлення аневризми лівого шлуночка при коронаровентрикулографії. Категорія пацієнтів з ІХС і показниками ФВЛШ у «сірій» зоні, відібрана за умов реальної клінічної практики для ШВА, відзначається гетерогенними клінічними характеристиками. Незважаючи на таку гетерогенність, важливість виокремлення категорії пацієнтів з «проміжними» значеннями ФВ ЛШ, зокрема в контексті проведення хірургічної реваскуляризації міокарда, полягає в тому, що ця «сіра» зона може бути перехідною ланкою на шляху як до поліпшення систолічної функції ЛШ, так і до її погіршення. Існує потреба у визначенні предикторів сприятливої та несприятливої динаміки ФВЛШ у цієї категорії пацієнтів у післяопераційний період.

Повний текст статті

О.М. Пархоменко, О.І. Іркін, Я.М. Лутай, С.П. Кушнір, Д.О. Білий, А.О. Степура, Ю.М. Соколов, М.Ю. Соколов, В.Ю. Кобиляк, О.С. Кривчун Вплив різних режимів ліпідознижувальної терапії на ефективність ургентної реваскуляризації міокарда та розвиток ремоделювання лівого шлуночка у хворих з гострим коронарним синдромом з елевацією сегмента ST

Мета роботи – оцінити вплив різних режимів ліпідознижувальної терапії на ефективність ургентної реваскуляризації міокарда і розвиток ремоделювання серця у хворих з гострим коронарним синдромом з елевацією сегмента ST.

Матеріал і методи. Обстежено 135 пацієнтів з діагнозом гострого коронарного синдрому з елевацією сегмента ST, яких госпіталізували в середньому через 4,5 год після початку захворювання. Додатково до рекомендованої терапії безпосередньо при госпіталізації призначали ліпідознижувальну терапію. Методом випадкової вибірки сформовано чотири групи: I – 26 пацієнтів, яким була призначена комбінація аторвастатину в дозі 10 мг і езетимібу в дозі 10 мг, II – 24 пацієнти, яким призначали аторвастатин у дозі 40 мг (ліпідознижувальна терапія середньої інтенсивності), III – 42 пацієнти, які отримували комбінацію аторвастатину в дозі 40 мг і езетимібу в дозі 10 мг, IV – 43 пацієнти, що отримували аторвастатин у дозі 80 мг (високоінтенсивна ліпідознижувальна терапія). Усім пацієнтам виконано первинне інтервенційне втручання зі стентуванням, проведено ехокардіографію при госпіталізації та на 90-ту добу. Дилатацію порожнини лівого шлуночка діагностували як збільшення кінцеводіастолічного об’єму понад 25 % від вихідного.

Результати. Аналіз результатів лікування протягом 90 діб виявив тенденцію до зменшення частоти розвитку пізньої післяiнфарктної дилатації лівого шлуночка у хворих III та IV груп (P<0,1). Аналіз даних ехокардіографії у хворих залежно від інтенсивності проведення ліпідознижувальної терапії показав, що в пацієнтів, які отримували високоінтенсивну ліпідознижувальну терапію, порівняно з пацієнтами, які приймали ліпідознижувальну терапію середньої інтенсивності, дилатацію лівого шлуночка реєстрували рідше (на 30 %; Р<0,05). При цьому в пацієнтів зареєстровано статистично значущі відмінності щодо рівня холестерину ліпопротеїнів низької щільності – відповідно (1,63±0,40) проти (2,21±0,30) ммоль/л (Р<0,01). Висновки. Використання високоінтенсивної ліпідознижувальної терапії з досягненням цільових рівнів ліпідів крові після перенесеного гострого коронарного синдрому з елевацією сегмента SТ дозволяє зменшити частоту розвитку післяінфарктної дилатації серця.

Повний текст статті

Н.Д. Орищин, Ю.А. Іванів Предиктори ішемічної мітральної недостатності в пацієнтів із систолічною дисфункцією лівого шлуночка після перенесеного інфаркту міокарда різної локалізації

Мета – оцінити значення геометричних показників ремоделювання лівого шлуночка як предикторів мітральної недостатності (МН) у пацієнтів зі зниженою систолічною функцією лівого шлуночка (ЛШ) після перенесеного інфаркту міокарда (ІМ) різної локалізації. У дослідження залучено 99 пацієнтів з перенесеним ІМ та систолічною дисфункцією ЛШ, з МН від легкої до тяжкої. МН оцінювали за допомогою ехокардіографії за показником площі ефективного отвору регургітації (EROA), визначали показники глобального та локального ремоделювання ЛШ. Для порівняння змін показників деформації мітрального клапана (МК) та показників ремоделювання ЛШ відібрали хворих із МН помірного ступеня і тяжчою (n=79). Сформували групи пацієнтів: 1-ша (n=36) – хворі з перенесеним ІМ передньої локалізації, 2-га (n=43) – з перенесеним ІМ задньонижньої локалізації. Контрольну групу (n=21) становили здорові особи. У хворих обох груп виявлено статистично значуще більші показники глобального та локального ремоделювання ЛШ, ніж у здорових осіб (Р<0,0001). У пацієнтів 1-ї групи був вищий індекс сферичності ЛШ, ніж у хворих 2-ї групи (P=0,003). Показники локального ремоделювання були більшими в пацієнтів 1-ї групи, зміни стосувалися довжини натягу переднього папілярного м’яза (ПМ) (Р=0,03), заднього зміщення переднього ПМ (Р=0,03), висоти тіла переднього ПМ (Р=0,01), відстані між ПМ (Р=0,02). У 1-й групі виявили кореляцію EROA з індексом сферичності ЛШ (τ Кендалла 0,46, P<0,0001), з довжиною натягу переднього і заднього ПМ (τ Кендалла 0,41 та 0,52 відповідно, P<0,0001), з акінезією нижнього сегмента верхівки ЛШ та індексом локальної скоротливості заднього ПМ (τ Кендалла 0,71 та 0,51 відповідно, P<0,0001), а також залежність МН від ураження обвідної гілки лівої вінцевої артерії та правої вінцевої артерії (Р=0,0008 та Р=0,002 відповідно). У пацієнтів 2-ї групи виявили кореляцію EROA з натягом заднього ПМ та з передньозаднім розміром кільця МК (τ Кендалла 0,36 та 0,48 відповідно, P<0,0001). У хворих з ішемічною кардіоміопатією після перенесеного ІМ передньої локалізації інтенсивніший процес сферизації ЛШ та більші показники дислокації ПМ порівняно з пацієнтами з перенесеним ІМ задньонижньої локалізації. Отримані дані можуть мати значення для вибору хірургічного підходу до корекції ішемічної МН.

Повний текст статті

В.Й. Целуйко, О.Д. Ярова Результати холтерівського моніторування електрокардіограми у хворих на атеросклероз периферичних артерій нижніх кінцівок та чинники, асоційовані з виявленими порушеннями

Мета – оцінити результати добового моніторування електрокардіограми у хворих на атеросклероз периферичних артерій нижніх кінцівок (АПАНК) та дослідити наявність зв’язку з клінічними й генетичними (поліморфізм T(–786)C промотора гена eNOs) показниками. Обстежено 100 чоловіків з АПАНК, середній вік – (60,7±0,9) року. Окрім загальноприйнятого дослідження, проводили холтерівське моніторування ЕКГ, ехокардіографію, допплер-ультразвукове дослідження судин нижніх кінцівок та сонних артерій, селективну коронарну ангіографію. Алельний поліморфізм T(–786)C гена eNOs вивчали за допомогою полімеразної ланцюгової реакції. Хворих було розподілено на дві групи: 1-ша – 63 (63 %) пацієнти без ішемічної хвороби серця (ІХС), ІІ – 37 (37 %) пацієнтів з ІХС. Ішемічні зміни ЕКГ у хворих на АПАНК статистично значуще частіше асоціюються з молодшим віком пацієнтів (Р=0,045), більш ранньою маніфестацією атеросклерозу (Р=0,02), наявністю алеля С поліморфізму T(–786)C промотора гена eNOs (Р=0,002), ознаками ураження сонних артерій (Р=0,004) та перенесеними гострими порушеннями мозкового кровообігу (Р=0,007). За даними холтерівського моніторування ЕКГ порушення ритму і провідності виявлялися у хворих із клінічними ознаками як АПАНК, так і атеросклерозу вінцевих артерій. За наявності ІХС статистично значуще вищими були поширеність суправентрикулярних (Р=0,002) і шлуночкових (Р=0,006) порушень ритму і частота виявлення алеля С (Р=0,008 та Р=0,002 відповідно). Порушення провідності реєстрували частіше у хворих на АПАНК із супутньою ІХС (Р=0,01), проте не встановлено статистично значущого зв’язку з певним генотипом поліморфізму T(–786)C промотора гена eNOs. Постійна форма фібриляції передсердь виявлена лише у хворих на ІХС, які є носіями алеля С, і статистично значуще частіше траплялася в пацієнтів з перенесеним інфарктом міокарда (Р=0,02) та зниженням швидкості клубочкової фільтрації (Р=0,02).

Повний текст статті

А.В. Руденко, М.Л. Руденко, О.А. Береговий Особливості післяінфарктного розриву міжшлуночкової перегородки

Мета роботи – визначити найбільш інформативні діагностичні маркери тяжкості післяінфарктного розриву міжшлуночкової перегородки (ПІРМШП), а також найбільш ефективні методи корекції цього ускладнення на підставі власного досвіду лікування хворих. За період 1991–2017 рр. у НІССХ ім. М.М. Амосова НАМН України проліковано 65 хворих з ПІРМШП: 44 (67,7 %) чоловіки віком 52–73 роки (у середньому (57,4±9,5) року) і 21 (32,3 %) жінка віком 64–76 років (у середньому (62,2±11,7) року). У 41 пацієнта виявлено ​​задню локалізацію дефекту, у 24 – передню. Виникнення ПІРМШП призводить до складних порушень гемодинаміки, ступінь яких обумовлений ​​розмірами розриву, величиною викиду крові через розрив, розмірами зони інфаркту, ступенем ураження вінцевих артерій і наявністю некрозу сосочкових м’язів. Важливими чинниками, що впливають на результати лікування ПІРМШП, є застійна серцева недостатність і кардіогенний шок. Основним фактором, що визначає розвиток застійної серцевої недостатності і кардіогенного шоку в пацієнтів з ПІРМШП передньої локалізації, є дисфункція лівого шлуночка, яка виникає в результаті поширеного некрозу міокарда. У хірургічній практиці використовували методику геометричної реконструкції лівого шлуночка однією латкою «сендвіч» автоперикардом з п-подібними швами, які дублюються. Летальність становила 13,8 %. Основною причиною післяопераційної летальності була гостра серцева недостатність. Хірургічне лікування ПІРМШП є методом вибору, оскільки воно найбільш ефективне порівняно з медикаментозною терапією і ендоваскулярними методами та забезпечує герметичне закриття дефекту і відновлення геометрії лівого шлуночка.

Повний текст статті

М.M. Долженко, В.Є. Досенко, Л.Є. Лобач Рецесивна модель наслідування гена альдостеронсинтетази та показники діастолічної функції лівого шлуночка в пацієнтів з ішемічною хворобою серця і післяінфарктним кардіосклерозом

Мета – дослідити зв’язок поліморфізму гена альдостеронсинтетази (CYP11B2) за рецесивною моделлю успадкування з показниками діастолічної функції лівого шлуночка в пацієнтів з ішемічною хворобою серця (ІХС) і післяінфарктним кардіосклерозом. Проведено загальноклінічне обстеження 100 пацієнтів з післяінфарктним кардіосклерозом віком у середньому (57,3±8,9) року. В дослідження залучали пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда в період більше ніж 6 місяців тому та менше ніж 2 роки тому. Генетичне тестування проводили методом полімеразної ланцюгової реакції в режимі реального часу. Матеріалом дослідження була венозна кров хворих на ІХС з післяінфарктним кардіосклерозом. Усім пацієнтам проведене допплерехокардіографічне дослідження з оцінюванням діастолічної функції. Показники швидкості хвилі Е були вищими в пацієнтів з варіантом ТТ + ТС поліморфізму гена CYP11B2, ніж у хворих з варіантом СС. Показники швидкості хвилі А були вищими, а DT був більш тривалим у пацієнтів з варіантом СС поліморфізму гена CYP11B2, ніж у хворих з варіантом ТТ + ТС, що свідчить про більшу частоту порушення розслаблення лівого шлуночка (ЛШ) у пацієнтів з варіантом СС поліморфізму, ніж з варіантом ТТ + ТС. Показники кінцеводіастолічного тиску в ЛШ, його переднавантаження (Е/Е´, AR) були вищими в пацієнтів з варіантом ТТ + ТС поліморфізму гена CYP11B2. У хворих з варіантом ТТ + ТС частіше реєстрували тяжчі форми порушення діастолічної функції ЛШ (псевдонормалізацію, рестрикцію), ніж у осіб з варіантом СС поліморфізму гена CYP11B2 (Р<0,0001), що свідчить про тяжчий перебіг захворювання в цих пацієнтів. Ризик розвитку більш тяжких форм діастолічної дисфункції ЛШ у пацієнтів з ІХС та післяінфарктним кардіосклерозом з варіантом ТТ + ТС поліморфізму гена CYP11B2 вищий, ніж з варіантом СС.

Повний текст статті