Тематичний Архів | Category Archives: Клінічна фармакологія

В.М. Коваленко, О.М. Пархоменко, Л.Г. Воронков, Л.А. Дзяк, О.С. Сичов, Ю.І. Карпенко, А.І. Ячник, Л.М. Чернуха, О.І. Іркін. Персоніфікований підхід до профілактики та лікування тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями

Статтю присвячено питанням діагностики, лікування та вторинної профілактики тромбоемболій з позицій фахівців різного профілю – кардіологів, неврологів, судинних хірургів, пульмонологів. Охарактеризовано особливості застосування антикоагулянтної терапії в лікуванні та профілактиці тромбоемболій. Представлено доказову базу щодо використання нових пероральних антикоагулянтів у хворих з тромбоемболією легеневої артерії, ішемічним інсультом, тромбозом глибоких вен, які часто мають поєднану патологію, зокрема фібриляцію передсердь, серцеву недостатність тощо. Наголошено на важливості спостереження за хворими з успішно пролікованими тромбоемболіями після виписування зі стаціонару.

Повний текст статті

О.В. Курята, Ю.С. Кушнір. Прямий вплив на ішемізований міокард: вивчені та нові можливості

Розглянуто властивості метаболічного антиангінального препарату триметазидину та методи його застосування у хворих з ішемічною хворобою серця та стенокардією. Представлено результати досліджень, присвячених використанню триметазидину в лікуванні пацієнтів, які перенесли аортокоронарне шунтування і черезшкірну транслюмінальну коронарну ангіопластику. Застосування триметазидину у хворих із хронічною серцевою недостатністю, а також у пацієнтів після реваскуляризації є перспективним і клінічно значущим напрямком, який потребує подальшого вивчення.

Повний текст статті

В.М. Коваленко, Т.В. Талаєва, А.С. Козлюк, В.В. Братусь. Вплив тривалої системної ензимотерапії на рівень серцево-судинного ризику в пацієнтів остеоартрозом

Мета роботи – оцінити вплив системної ензимотерапії (СЕТ) на зниження рівня серцево-судинного ризику в пацієнтів з остеоартрозом і встановити, якою мірою цей ефект визначається дією терапії на інтенсивність системного запалення і традиційні чинники атерогенезу.

Матеріал і методи. Досліджували динаміку основних показників серцево-судинного ризику в пацієнтів з остеоартрозом, які протягом 6 місяців отримували стандартне лікування (група контролю), і пацієнтів, що отримували додатково до стандартної терапії вобензим – препарат системної ензимотерапії (дослідна група).

Результати. У пацієнтів контрольної групи спостерігали прогресивне зростання ступеня вираження системного запалення та оксидантного стресу на тлі підвищення активності ангіотензинперетворювального ферменту. Ці зміни поєднувалися з посиленням проатерогенних змін метаболізму ліпідів і глюкози, спектра ліпопротеїнів, ступеня вираження їх атерогенної та імуногенної модифікації. Паралельно зростав ступінь генералізованого функціонального та структурного ремоделювання стінки артеріальних судин, особливо дисфункція ендотелію. Інший характер мала динаміка досліджених показників у осіб, які отримували СЕТ. У них спостерігали значне пригнічення системного запалення, зменшення інтенсивності оксидантного стресу на тлі відновлення антиоксидантного потенціалу плазми крові. Практично нормалізувався вміст у плазмі крові загального холестерину, меншою мірою – рівень тригліцеридів, зменшився ступінь вираження гіперглікемії та знизився рівень у плазмі крові глікозильованого гемоглобіну. Значно зменшився ступінь вираження порушень спектра ліпопротеїнів крові, їх атерогенної та імуногенної модифікації. Відновлення показників метаболізму залежало від інтенсивності протизапальної дії СЕТ, і в осіб із низьким залишковим запаленням ці показники наближалися до нормальних значень. Також спостерігали значне відновлення функціональних властивостей стінки артеріальних судин, перш за все функції ендотелію, тоді як зменшення товщини комплексу інтима – медія сонної артерії мало лише характер тенденції. Ці зміни також залежали від ступеня вираження протизапальної дії СЕТ.

Висновки. Отримані дані свідчать про те, що застосування СЕТ у осіб з остеоартрозом має не тільки протизапальну дію, а й сприяє зменшенню вираження основних чинників серцево-судинного ризику і частково відновлює морфофункціональні властивості стінки артеріальних судин.

Повний текст статті

O. Hanon, C. Boully, L. Caillard, F. Labouree, S. Cochiello, E. Chaussade. Лікування пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом та мікроальбумінурією із застосуванням комбінації індапаміду ретард та амлодипіну: ретроспективний аналіз результатів дослідження NESTOR

Комбіновані схеми лікування пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) найбільш часто містять інгібітор ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Незважаючи на це, систолічний артеріальний тиск (САТ) важко піддається контролю. Застосування комбінації блокатора кальцієвих каналів і тіазидоподібного діуретика може стати ефективною альтернативою комбінаціям на основі інгібітора РААС.

Матеріал і методи. У ретроспективний (post-hoc) аналіз дослідження NESTOR (Natrilix SR Enalapril Study in Hypertensive Type 2 Diabetics With MicrOalbuminuRia) залучено пацієнтів з АГ, цукровим діабетом та мікроальбумінурією, яким для досягнення контролю артеріального тиску (АТ) до монотерапії (індапамід ретард у дозі 1,5 мг або еналаприл у дозі 10 мг) додатково призначали амлодипін у дозі 5 мг. У разі необхідності дозу амлодипіну збільшували до 10 мг.

Результати. Через 52 тиж лікування АТ знизився на (26±13)/(14±9) мм рт. ст. від вихідного рівня у групі пацієнтів, які приймали комбінацію індапаміду ретард й амлодипіну (n=135), і на (21±14)/(11±9) мм рт. ст. у групі пацієнтів, які приймали комбінацію еналаприлу та амлодипіну (n=156) (Р=0,006 для ΔСАТ). У підгрупі пацієнтів, які отримували амлодипін у дозі 10 мг, рівень АТ знизився порівняно з вихідним на (26±13)/(13±9) мм рт. ст. у групі індапаміду ретард й амлодипіну (n=62) і на (20±13)/(12±8) мм рт. ст. у групі еналаприлу та амлодипіну (n=77) (Р=0,02 для ΔСАТ). Лікування комбінацією індапаміду ретард й амлодипіну добре переносилося. У незначної кількості пацієнтів спостерігали набряки, без відмінностей між групами. Як і очікувалося, терапія діуретиком спричинила незначні зміни рівня калію і сечової кислоти у групі індапаміду ретард й амлодипіну. Зміни рівнів глюкози натще, ліпідів, натріємії і кліренсу креатиніну в групах були подібними.

Висновки. Лікування комбінацією індапаміду ретарду й амлодипіну ефективніше знижувало САТ. Профіль безпечності відповідав даним, отриманим для компонентів комбінації, а переносність була аналогічною до такої комбінації інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту та амлодипіну.

Повний текст статті

О.А. Єпанчінцева, О.П. Надорак, Ю.А. Борхаленко, О.Й. Жарінов. Якість життя пацієнтів зі стабільною ішемічною хворобою серця: місце ранолазину.

Зміни асоційованої зі станом здоров’я якості життя (ЯЖ) – важливий критерій оцінки тяжкості та ефективності лікування пацієнтів зі стабільними формами ішемічної хвороби серця (ІХС). Для оцінки ЯЖ у сучасних клінічних дослідженнях використовують загальні та хворобоспецифічні опитувальники. Частота нападів стенокардії – це ключовий, незалежний від супутніх хвороб і синдромів, чинник погіршення ЯЖ у пацієнтів зі стабільною ІХС. Стенокардія напруження може призводити до зниження рівня фізичної активності та здатності виконувати повсякденні навантаження, що своєю чергою спричиняє зміни способу життя та погіршення суб’єктивного сприйняття ЯЖ. Застосування більшості сучасних антиангінальних засобів може асоціюватися з «гемодинамічними» побічними ефектами. З огляду на це препарати з метаболічними механізмами антиішемічної дії, такі як ранолазин, мають очевидну перспективу. Застосування ранолазину забезпечує додаткові можливості поліпшення ЯЖ у пацієнтів зі стабільною ІХС, що може мати особливе значення для лікування хворих старших вікових груп.

Повний текст статті

В.М. Коваленко, Т.В. Талаєва, А.С. Козлюк.Вплив препарату системної ензимотерапії на компоненти синдрому інсулінорезистентності в умовах експерименту

Мета – визначити в експериментальних умовах наявність та характер залежності між інтенсивністю системного запалення та основними компонентами синдрому інсулінорезистентності (ІР); встановити можливість запобігання їх виникненню або їх усунення шляхом пригнічення інтенсивності запального компоненту за допомогою препарату системної ензимотерапії (СЕТ). Дослідження проведено на 40 кролях, які перебували на збагаченій ліпідами дієті протягом 8 тиж (1-ша група – 10 кролів, що отримували препарат СЕТ з першого дня перебування на високоліпідній дієті; 2-га група – 10 кролів, які отримували препарат СЕТ з 5-го тижня; контрольна – 20 кролів, що не отримували лікування). Усім тваринам на початку дослідження та через 4 і 8 тиж експерименту визначали показники прозапального статусу, процесів вільнорадикального окиснення ліпідів, активності ангіотензинперетворювального ферменту. Крім того, оцінювали показники ліпідного і вуглеводного обмінів та атерогенний потенціал плазми (за концентрацією холестерину і тригліцеридів у циркулюючих імунних комплексах. Перебування тварин на високоліпідній дієті спричиняло виражену активацію системного запалення в поєднанні з розвитком каскаду метаболічних порушень, характерних для синдрому ІР. Застосування препарату СЕТ паралельно з утриманням тварин на високоліпідній дієті приводило до вираженого пригнічення системного запалення та оксидантного стресу, активності ренін-ангіотензинової системи, послаблення імунної реактивності, відновлення чутливості тканин до інсуліну, нормалізації ліпідного і ліпопротеїнового складу крові, послаблення проатерогенної та імуногенної модифікації ліпопротеїнів.

Повний текст статті

І.В. Малярчук, Н.Г. Горовенко, О.А. Крикунов, А.Р. Бабочкіна.Клінічне значення поліморфного варіанта G1639A гена VKORC1 в індивідуалізації терапії варфарином

Мета роботи – проаналізувати залежність величини підібраної дози варфарину та ступеня гіпокоагуляції від генотипу поліморфного варіанта G1639А гена VKORC1 у пацієнтів, які перенесли операцію протезування клапанів серця. У дослідження залучено 155 хворих, які перенесли операцію протезування клапанів серця та отримували терапію варфарином. Дозу варфарину підбирали до досягнення цільових значень рівня міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) 2,5–3,5. Пацієнти, в яких на етапі підбору дози варфарину спостерігали підвищення МНВ понад 3,5, увійшли до підгрупи А (n=35), особи, в яких значення рівня МНВ не виходили за межі цільових значень, увійшли до підгрупи Б (n=120). Визначено частоту генотипів за поліморфним варіантом G1639A гена VKORC1: 1639GG – 37,42 %, 1639GA – 46,45 %, 1639АА – 16,13 %. Пацієнти з генотипами 1639АА та 1639GA потребують достовірно менших доз варфарину порівняно з хворими з генотипом 1639GG (Р<0,05). Пацієнти з генотипом 1639АА мають достовірно збільшений ризик епізодів надмірної гіпокоагуляції порівняно з хворими з генотипом 1639GG (Р<0,05). З огляду на високу частоту пацієнтів з генотипами 1639АА та 1639GA за поліморфним варіантом G1639A гена VKORC1, необхідний персоналізований підхід до режиму дозування варфарину.

Повний текст статті

Л.М. ЯковлєваКомбінована антигіпертензивна терапія: фокус на фіксовану комбінацію еналаприлу і нітрендипіну.

Харківська медична академія післядипломної освіти
Стаття присвячена проблемі лікування артеріальної гіпертензії. Незважаючи на розробку і впровадження в клінічну практику високоефективних антигіпертензивних препаратів, адекватний контроль рівня артеріального тиску (АТ) здійснюється тільки у 30–50 % хворих. Причинами низької частоти ефективного контролю АТ є, насамперед, складність досягнення цільового АТ при проведенні монотерапії і низька прихильність пацієнтів до терапії при призначенні кількох препаратів. В огляді обговорюються переваги використання фіксованих комбінацій антигіпертензивних препаратів взагалі та комбінації інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту еналаприлу й антагоніста кальцію дигідропіридинового ряду нітрендипіну зокрема. Представлено результати клінічних досліджень, що свідчать про високу ефективність вказаного комбінованого препарату в досягненні цільового рівня артеріального тиску, добру переносність, органопротекторні властивості й позитивний вплив на прогноз.

Повний текст статті

О.Е. Ядловский, Т.А. Бухтиарова.Влияние нового неопиоидного анальгетика пиродазола на состояние центральной гемодинамики у крыс.

В рамках исследований по фармакологии безопасности изучено влияние нового неопиоидного анальгетика пиродазола на показатели гемодинамики. Исследование проведено на белых крысах. Пиродазол вводили однократно внутримышечно в дозах 1/20 ЛД50, 1/4 ЛД50, 1/2 ЛД50 (соответственно 1,1; 5,5 и 11 мг/кг). При однократном внутримышечном введении в данных дозах пиродазол способен вызывать характерные дозозависимые сдвиги гемодинамики, выявляемые с 30-й минуты после введения. В дозе 11 мг/кг выявлен гипотензивный эффект пиродазола (снижение артериального давления на 51,66 %). Гипотензивный эффект сопровождается компенсаторной тахикардией, снижением минутного объема на 62,8 %, периферического сопротивления сосудов на 30,6 %. В дозе 1,1 мг/кг изменения гемодинамических показателей недостоверны, за исключением снижения величины общего периферического сопротивления сосудов на 30-й и 60-й минутах после введения.

Повний текст статті

Е.Г. Несукай.Зофеноприл: ингибитор ангиотензинпревращающего фермента с особыми свойствами.

Зофеноприл относится к длительно действующим сульфгидрильным ингибиторам ангиотензинпревращающего фермента и выделяется среди других представителей этого класса препаратов физико-химическими свойствами, особенностями фармакодинамики и фармакокинетики, из которых наибольшее клиническое значение имеют его высокая липофильность, выраженная антиоксидантная активность, кардиоселективность. В настоящее время накоплен достаточный опыт применения зофеноприла при различных заболеваниях сердечно-сосудистой системы. Антигипертензивный эффект зофеноприла хорошо изучен в ходе различных по масштабу международных плацебо-контролированных и рандомизированных клинических исследований, в которых было выявлено, что при неосложненной мягкой и умеренной артериальной гипертензией зофеноприл обладает сопоставимой эффективностью и переносимостью по сравнению с антигипертензивными препаратами основных классов. Для оценки применения зофеноприла при лечении различных групп пациентов с острым инфарктом миокарда была проведена крупная исследовательская программа SMILE (Survival of Myocardial Infarction Long-term Evaluation), включавшая ряд рандомизированных клинических исследований. Общий итог программы SMILE позволяет заключить, что применение зофеноприла в острый и более поздние периоды инфаркта миокарда приводит к достоверному улучшению клинических исходов, уменьшению частоты развития серьезных сердечно-сосудистых событий.

Повний текст статті