Тематичний Архів | Category Archives: Аритмії серця

О.С. Сичов, А.О. Бородай Предиктори якості життя в пацієнтів з фібриляцією та тріпотінням передсердь неклапанного походження

Мета – оцінити предиктори зниженої якості життя в пацієнтів з фібриляцією (ФП) та тріпотінням (ТП) передсердь за даними специфічних опитувальників AF-QоL та AFEQT. У проспективному обсерваційному дослідженні взяли участь 328 пацієнтів з ФП та ТП неклапанного походження. Для визначення якості життя та її предикторів використовували специфічні інструменти AF-QоL та AFEQT. Найбільш низький рівень якості життя як за загальною оцінкою AFEQT ((48,1±19,7) бала), так і за AF-Qol ((38,3±17,6) бала) спостерігали в пацієнтів з пароксизмальною формою аритмії, а найбільш високий – у пацієнтів з персистентною формою ФП–ТП, яким було відновлено синусовий ритм: (68,7±20,8) бала за AFEQT та (52,5±19,1) бала за AF-Qol. У мультиваріантній моделі регресії незалежними предикторами глобального показника AF-QоL були функціональний клас за NYHA (β=–0,22; Р<0,001), тривожність за HADS (β=–0,21; Р<0,001), депресія за HADS (β=–0,20; Р<0,001), пароксизмальна форма аритмії (β=–0,16; Р=0,001), кількість балів за CHA2DS2-VASc (β=–0,16; Р=0,002). Незалежними предикторами для загального показника AFEQT були функціональний клас за NYHA (β=–0,38; Р<0,001), тривожність за HADS (β=–0,25; Р<0,001), жіноча стать (β=–0,22; Р<0,001) та пароксизмальна форма аритмії (β=–0,14; Р=0,001). Функціональний клас серцевої недостатності, симптоми тривожності, депресії, жіноча стать та пароксизмальна форма аритмії асоціювалися зі зниженою якістю життя в пацієнтів з ФП та ТП.

Повний текст статті

О.С. Сичов, А.О. Бородай, Е.С. Бородай. Предиктори виникнення серцево-судинних подій пацієнтів з фібриляцією та тріпотінням передсердь неклапанного походження

Мета – визначити предиктори серцево-судинних подій у пацієнтів з фібриляцією (ФП) та тріпотінням передсердь (ТП) неклапанного походження, а також оцінити вплив медикаментозної терапії і прихильності до неї на зниження частоти виникнення серцево-судинних ускладнень. У проспективному обсерваційному дослідженні із середньою тривалістю спостереження (38,7±24,0) міс обстежено 271 пацієнта (віком у середньому (60,5±9,9) року) з ФП та ТП неклапанного походження. Первинною кінцевою точкою був інсульт / транзиторна ішемічна атака, а комбінованою кінцевою точкою (ККТ) – інсульт / транзиторна ішемічна атака, периферійні тромбоемболії або смерть з будь-якої причини. ККТ протягом спостереження виникла у 46 (16,96 %) пацієнтів, ішемічний інсульт – у 27 (9,96 %). У межах мультиваріантної моделі феномен спонтанного контрастування (ФСК) 3–4 + та кількість балів за CHA2DS2-VASc були незалежними предикторами як ішемічного інсульту, так і ККТ (Р<0,05). Незалежними предикторами інсульту були також постійна форма ФП (Р=0,049), III–IV клас за EHRAm (P=0,027) та товщина міжшлуночкової перегородки ≥ 1,7 см (Р=0,003). Виявлено, що прихильність до рекомендацій з антикоагулянтної терапії статистично значуще знижувала ризик виникнення як інсульту, так і ККТ (Р<0,05). Спостерігали зниження частоти виникнення ККТ у групі контролю ритму (активні спроби збереження синусового ритму за допомогою антиаритмічних препаратів та/або абляції) порівняно з групою тільки застосування засобів контролю частоти скорочень серця (відносний ризик 0,29; 95 % довірчий інтервал 0,11–0,72; Р=0,001).

Повний текст статті

О.С. Сичов, А.О. Бородай. Валідація російськомовної версії опитувальника AF-QоL у пацієнтів з фібриляцією і тріпотінням передсердь неклапанного походження

Мета роботи – оцінити надійність, валідність і силу відгуку російськомовної версії опитувальника AF-QоL для можливості його використання в популяції пацієнтів з фібриляцією та тріпотінням передсердь (ФП – ТП). У проспективному обсерваційному дослідженні взяли участь 288 пацієнтів з ФП – ТП неклапанного походження. Середній вік хворих становив (61,4±9,9) року, жінок було 107 (37,2 %). Персистентну форму ФП – ТП виявляли у 167 (58,0 %) осіб, тривало персистентну – у 21 (7,3 %), постійну – у 63 (21,9 %), пароксизмальну – у 37 (12,8 %). Усі пацієнти заповнювали AF-QоL на початку дослідження, 75 хворих – через 1 міс і пізніше. Внутрішня надійність становила > 0,81 для всіх компонентів. AF-QоL мав добру конвергентну і дивергентну валідність. Статистично значуще менший загальний показник AF-QоL спостерігали в пацієнтів з вищим класом за EHRA і вищим функціональним класом за NYHA. На відміну від відсутності змін у групі з рецидивом ФП, у групі зі збереженим синусовим ритмом загальний і фізичний компоненти AF-QоL були статистично значуще кращими: (41,4±18,8) порівняно з (53,0±19,1) бала (Р=0,01) і (35,7±21,5) порівняно з (51,7±23,6) бала відповідно (Р=0,003). Такі зміни AF-QoL відповідали помірній силі відгуку, що демонструвалося величиною ефекту 0,6 та 0,7 для загального показника AF-QоL і його фізичного компонента відповідно. Опитувальник AF-QоL – це специфічний для ФП інструмент оцінки пов’язаної зі здоров’ям якості життя. Результати початкової валідації російськомовного варіанта підтримують його використання як інструмента визначення якості життя в пацієнтів з ФП – ТП, як потенційного маркера якості лікування. Він показав себе надійним, валідним інструментом з добрим відгуком щодо лікування.

Повний текст статті

О.С. Сичов, А.О. Бородай, Е.С. Бородай, П.Б. Романюк, Т.В. Міхалєва, О.В. Срібна. Валідація російськомовної версії опитувальника Atrial Fibrillation Effect on QualiTy-of-Life у пацієнтів з фібриляцією і тріпотінням передсердь неклапанного походження

Мета – продемонструвати надійність, валідність і силу відгуку російськомовної версії опитувальника Atrial Fibrillation Effect on QualiTy-of-life (AFEQT) для можливості його використання в популяції пацієнтів з фібриляцією та тріпотінням передсердь (ФП–ТП). У проспективному обсерваційному дослідженні взяли участь 274 пацієнти з ФП–ТП неклапанного походження Середній вік становив (61,4±9,7) року. Персистентну форму виявлено у 160 (58,4 %), тривало персистентну – у 20 (7,3 %), постійну – у 61 (22,3 %), а пароксизмальну – у 33 (12 %). Всі пацієнти заповнювали AFEQT на початку дослідження, 69 хворих – через 1 місяць. Внутрішня надійність становила > 0,85 для всіх компонентів. Статистично значуще нижчий результат за AFEQT спостерігали в пацієнтів з вищим класом за EHRA та вищим функціональним класом за NYHA. На відміну від групи з рецидивом ФП, у яких не спостерігали змін загального показника AFEQT (58,1±20,9 проти 60,4±20,9; Р≥0,6), у групі зі збереженим синусовим ритмом реєстрували статистично значуще кращий результат: 50,8±19,6, проти 65,8±23,5 (Р=0,005). Статистично значущі зміни відбулися щодо кожного із компонентів AFEQT і відповідали помірній та великій силі відгуку, що демонструвалося величиною ефекту 0,50–0,87. Результати початкової валідації російськомовного варіанта підтримують його використання як інструменту визначення кінцевої точки в клінічних дослідженнях і для ведення пацієнтів з ФП–ТП як потенційного маркера якості лікування. Він зарекомендував себе надійним, валідним інструментом з добрим відгуком щодо лікування.

Повний текст статті

Ю.В. Зінченко, М.Р. Ікоркін. Застосування ривароксабану при відновленні синусового ритму у хворих з тріпотінням передсердь

Мета роботи – розробити алгоритм застосування антикоагулянтної терапії (АКТ) з використанням нового перорального антикоагулянта ривароксабану при відновленні синусового ритму у хворих з тріпотінням передсердь (ТП) I типу неклапанного генезу за клінічними даними, показниками трансторакальної та черезстравохідної ехокардіографії (ЧСЕхоКГ).
Матеріал і методи. Обстежено 88 пацієнтів віком у середньому (58,9±0,8) року. ТП виникало у 65,9 % хворих на тлі ішемічної хвороби серця і у 34,1 % пацієнтів – міокардіофіброзу. Всім хворим проводили ЧСЕхоКГ. Кардіоверсію здійснювали за допомогою черезстравохідної електрокардіостимуляції. При АКТ використовували ривароксабан у дозі 20 мг/доб, який призначали протягом першої доби після виявлення аритмії.
Результати. Частота виявлення феномена спонтанного контрастування (ФСК) 3–4+ у вушку лівого передсердя (ВЛП) становила 8 %, тромбів – 1,1 %, а середня швидкість вигнання крові з ВЛП – у середньому (47,7±2,4) см/с. Хворих розділили на дві групи: у 1-й (n=81) – ФСК становив 0–2+, у 2-й (n=7) – 3–4+. Групи були порівнянними за віком, тривалістю наявного епізоду ТП, основним і супутніми захворюваннями, тяжкістю серцевої недостатності. У пацієнтів 2-ї групи функціональні показники ВЛП були статистично значуще нижчими; частіше реєстрували збільшення всіх порожнин серця; відзначали збільшення тривалості циклу тахікардії (Р=0,02); виявляли супутню фібриляцію передсердь (ФП) (Р=0,03).
Висновки. Оригінальний алгоритм застосування ривароксабану дозволяє не тільки істотно оптимізувати протокол проведення планової кардіоверсії, а й матеріальні витрати на лікування. При виявленні аритмії ривароксабан призначають якомога раніше. Проводять ЧСЕхоКГ, і за відсутності ознак тромбоутворення (тромб або ФСК 3–4+) кардіоверсію виконують відразу або протягом перших кількох діб. Після відновлення синусового ритму хворі продовжують отримувати АКТ протягом 1 тиж, у зв’язку з можливим раннім рецидивом ТП або виявленням супутньої ФП. При виявленні ФСК 3–4+ АКТ призначають відповідно до чинних рекомендацій.

Повний текст статті

Г.М. Солов’ян, С.Ю. Савицький. Комплексний підхід до оцінки електричної нестабільності передсердь у хворих з пароксизмами фібриляції передсердь

Мета роботи – оцінити електричну нестабільність передсердь на підставі структурно-функціонального стану міокарда, варіабельності ритму, електрофізіологічних властивостей серця та показників нейрогуморальної регуляції серця у хворих із пароксизмальною фібриляцією передсердь (ФП) залежно від індукування аритмії під час проведення черезстравохідного електрофізіологічного дослідження.

Матеріал і методи. У дослідження залучено 133 пацієнтів з пароксизмальною ФП неклапанного генезу. Черезстравохідну електростимуляцію лівого передсердя здійснювали з частотою, яку нарощували до 200 імп./хв, а також проводили надчастотну електростимуляцію лівого передсердя для збільшення вірогідності індукування стійких пароксизмів ФП. Пацієнти були розділені на дві групи: 1-ша – 103 хворих з індукованим пароксизмом ФП; 2-га – 30 пацієнтів, у яких пароксизм ФП не виник. Використовували двовимірну та допплерехокардіографію, холтерівське моніторування ЕКГ (ХМ ЕКГ) з аналізом варіабельності ритму серця. Функцію провідної системи серця, вразливість передсердь (ВП) та рівні вазоактивних субстанцій у крові вивчали за допомогою радіоімунологічного методу.

Результати. Встановлено, що електрична нестабільність передсердь (за даними ХМ ЕКГ) у хворих з індукованим пароксизмом ФП виявлялася збільшенням кількості надшлуночкових екстрасистол та показників RMSSD і PNN50. Висока ВП у хворих з індукованим пароксизмом зумовлена зниженням частотної характеристики стійкого пароксизму ФП, зменшенням довжини передсердного циклу під час аритмії, погіршенням функції синусового вузла.

Висновки. У хворих з індукованим пароксизмом ФП зростання ВП пов’язано з підвищенням тонусу парасимпатичної регуляції. Під час запуску аритмії превалюють компоненти, які визначають активацію симпатоадреналової системи. Суттєвою підставою для формування механізму microre-entry та запуску ФП є підвищення вмісту тромбоксану під час індукції ФП.

Повний текст статті

О.С. Сичов, А.О. Бородай, С.В. Федьків, Е.С. Бородай, А.Ю. Рибак, Л.Л. Вавілова. Серцево-судинні події в пацієнтів з фібриляцією передсердь неклапанного походження та німими інфарктами головного мозку при спостереженні протягом двох років

Мета – вивчити взаємозв’язок між німими інфарктами головного мозку і серцево-судинними подіями в пацієнтів з фібриляцією передсердь (ФП) неклапанного походження при дворічному спостереженні. У дослідженні з тривалістю спостереження 25,3 міс взяли участь 103 пацієнти з ФП без інсульту в анамнезі. Німі інфаркти головного мозку (НІМ) з розміром ділянки ураження ≥ 15 мм з кортикально-субкортикальною локалізацією виявлено у 10 (9,7 %) осіб; НІМ розміром < 15 мм, що локалізувалися у глибокій білій речовині та в проекції базальних гангліїв, – у 25 (24,3 %). Протягом спостереження кінцевої точки досягли 10 (9,7 %) пацієнтів: ішемічний інсульт виник у 5 (4,85 %), смерть – у 3 (2,9 %), тромбоз периферійних артерій – у 2 (1,94 %) пацієнтів. Із серцево-судинними подіями асоціювалися чоловіча стать (Р=0,03); III–IV функціональний клас за NYHA (Р=0,048); індекс маси міокарда лівого шлуночка (ЛШ) ≥ 130 г/м2 (Р=0,009); індекс об’єму лівого передсердя ≥ 48 мл/м2 (Р=0,008); феномен спонтанного контрастування у вушку лівого передсердя (ВЛП) 3–4+ (Р=0,04); тромб у ЛШ (Р=0,005). Середня швидкість вигнання із ВЛП ≤ 30 см/с вірогідно асоціювалася з інсультом (Р=0,03). Протягом дворічного спостереження наявність НІМ не асоціювалася із подальшими серцево-судинними подіями. У межах моделі логістичної регресії незалежними предикторами серцево-судинних подій у пацієнтів з неклапанною ФП були феномен спонтанного контрастування 3–4+ (χ2=4,1; P=0,04) і тромб у ЛШ (χ2=4,1; P=0,04).

Повний текст статті

О.С. Сичов, А.О. Бородай, Л.Л. Вавілова. Ремоделювання міокарда після кардіоверсії та предиктори збереження синусового ритму у хворих із персистентною формою фібриляції передсердь неклапанного походження.

Мета – оцінити ремоделювання міокарда після кардіоверсії та вивчити предиктори контролю синусового ритму (СР) при спостереженні протягом 21 міс. У проспективному повздовжньому дослідженні обстежено 95 пацієнтів з фібриляцією передсердь (ФП) перед відновленням СР. Трансторакальну ехокардіографію виконали всім хворим на етапі залучення в дослідження і в кінці спостереження. Черезстравохідну ехокардіографію проведено всім пацієнтам на початку дослідження та в групі хворих із повторним епізодом ФП. Через 21 міс спостереження у 52 (54,7 % ) пацієнтів було збережено СР. Пацієнти із СР мали достовірно більшу фракцію викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ), менші індекси об’єму лівого та правого передсердь. Вони також відрізнялися достовірно меншим ступенем функціональної мітральної регургітації та меншим функціональним класом (ФК) за NYHA, як порівняно з даними до кардіоверсії, так і з групою з повторним епізодом аритмії. Під час уніваріантного аналізу за допомогою Cox’s-F тесту з контролем ритму були пов’язані: вік ≥ 65 років (Р=0,003), застосування аміодарону (Р<0,001), застосування інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ) / блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ (БРА) (Р<0,001), товщина міжшлуночкової перегородки (ТМШП) < 1,7 см (Р=0,01), індекс об’єму лівого передсердя < 48 мл/м2 (Р=0,04). Проте вперше діагностована ФП (Р=0,3), застосування статинів (Р=0,07), Em > 8 cм/с (Р=0,3) і ФВ ЛШ ≥ 40 % (Р=0,08) не були пов’язані з контролем ритму серця. Відновлення СР у пацієнтів з персистентною формою ФП приводило до достовірно нижчого ФК за NYHA, зменшення порожнин передсердь, поліпшення систолічної функції ЛШ та зменшення ступеня мітральної регургітації. Застосування аміодарону, ІАПФ/БРА, вік ≥ 65 років, ТМШП < 1,7 см, але не індекс лівого передсердя < 48 мл/м2 та ФВ ЛШ ≥ 40 %, були незалежними предикторами контролю ритму протягом спостереження.

Повний текст статті

С.В. Федьків, В.С. Танасічук. Використання мультидетекторної комп’ютерної томографії для оцінки атеросклеротичного ураження вінцевих артерій у пацієнтів з ішемічною хворобою серця та супутніми захворюваннями

Мета – вивчити можливості мультидетекторної комп’ютерної томографії (МДКТ) для оцінки атеросклеротичного ураження вінцевих артерій у хворих на ішемічну хворобу серця із супутніми цукровим діабетом (ЦД) та хронічною хворобою нирок (ХХН). Представлено результати МДКТ-дослідження, проведеного у 86 пацієнтів з хронічною ішемічною хворобою серця та стабільною стенокардією. Серед них 36 осіб мали супутні захворювання: 15 – ЦД 2-го типу, 21 – ХХН. Встановлена висока діагностична ефективність МДКТ для діагностики кальцинозу вінцевих артерій та виявлення гемодинамічно значущих стенозів вінцевих артерій, порівнянна з такою селективної коронаровентрикулографії (чутливість – 87,5 %, специфічність – 95,4 %, точність – 93,7 %). Виявлено значніші атеросклеротичні зміни вінцевих артерій у хворих на ІХС із супутніми ЦД 2-го типу та ХХН.

Повний текст статті

І.В. Шаніна, Д.Є. Волков, М.І. Яблучанський. Зміни параметрів електрокардіостимуляції в пацієнтів з імплантованими електрокардіостимуляторами з різною тривалістю комплексу QRS протягом 6 місяців спостереження

Мета роботи – оцінити зміни параметрів електрокардіостимуляції при різній тривалості комплексу QRS протягом 6 місяців спостереження у пацієнтів з імплантованими електрокардіостимуляторами (ЕКС). Обстежено 66 пацієнтів (26 жінок, 40 чоловіків) віком (69±7) років з імплантованими ЕКС з приводу атріовентрикулярної блокади II і III ступеня. Пацієнти згідно з M. Haghjoo та співавторами були розділені на три групи залежно від тривалості комплексу QRS: до 120 мс (нормальний), 120–149 мс (подовжений) і 150 мс та більше (істотно подовжений). На програматорах визначалися базова частота стимуляції, атріовентрикулярна затримка, поріг стимуляції шлуночків, імпеданс шлуночкового електрода, відсоток шлуночкової стимуляції, відсоток часу фібриляції передсердь. Базова частота, поріг стимуляції шлуночків, атріовентрикулярна затримка, відсоток шлуночкової стимуляції за 6 міс спостереження не змінювалися ні в одній із груп пацієнтів. Імпеданс шлуночкового електрода зменшувався, причому швидкість його зменшення зростала зі збільшенням тривалості комплексу QRS. Більший на початку електрокардіостимуляції відсоток часу фібриляції передсердь у пацієнтів з тривалістю комплексу QRS 150 мс та більше з часом знижувався, не досягаючи, однак, величини показника у хворих з меншою тривалістю комплексу QRS, у яких він залишався практично на одному рівні весь період спостереження.

Повний текст статті