Тематичний Архів | Category Archives: Аритмії серця

В.П. Іванов, Т.Д. Данілевич Антиаритмічна ефективність еплеренону в комплексній терапії пацієнтів з гіпертонічною хворобою та частими рецидивами фібриляції передсердь

Мета – оцінити антиаритмічну ефективність еплеренону в комплексній терапії пацієнтів з гіпертонічною хворобою (ГХ) та частими рецидивами фібриляції передсердь (ФП). Обстежено 146 пацієнтів з ГХ II стадії і частими рецидивами ФП. Вік пацієнтів – 37–86 років (у середньому (61,2±0,7) року), 68 (46,6 %) обстежених – чоловіки. Пацієнтам була призначена постійна антиаритмічна терапія. Антиаритмічну ефективність препаратів оцінювали за суб’єктивними відчуттями пацієнтів – шляхом самооцінки пацієнтом частоти нападів ФП та їх перебігу. Як стартову антигіпертензивну терапію використовували фіксовані комбінації периндоприлу з індапамідом і лосартану з гідрохлоротіазидом. У частини пацієнтів до цих комбінацій додавали еплеренон у дозі 25 мг/добу. Всім пацієнтам визначали рівень альдостерону в плазмі крові і проводили добове моніторування ЕКГ. Еплеренон забезпечував додатковий антиаритмічний ефект у хворих з пароксизмальною ФП. У пацієнтів з ГХ і частими рецидивами ФП додавання до базової терапії еплеренону в дозі 25 мг/добу упродовж 6 місяців приводить до більш суттєвого зменшення частоти рецидивів аритмії і збільшення тривалості періоду між нападами (в 4,8 проти 3,2 разу; Р=0,04). За даними холтерівського моніторування ЕКГ позитивний антиаритмічний ефект еплеренону супроводжується суттєвим зростанням випадків з повним усуненням зареєстрованих упродовж доби суправентрикулярних екстрасистол і епізодів фібриляції передсердь, більш суттєвим зменшенням частоти зареєстрованих за добу суправентрикулярних екстрасистол і епізодів суправентрикулярної тахікардії / тріпотіння передсердь, зменшенням величини дисперсії інтервалу QT. Ймовірність повної антиаритмічної ефективності при додатковому застосуванні еплеренону статистично значущо зростає в разі адреналового варіанта фібриляції передсердь і зменшується – у разі вагусного. Як найбільш значущі чинники, що підвищують імовірність повної антиаритмічної ефективності еплеренону, можуть бути розглянуті паралельне застосування лосартану в дозі 100 мг/добу і рівень альдостерону в плазмі крові понад 150 пг/мл; як менш значущі – вихідна середньоденна частота скорочень серця понад 78 за 1 хв і відношення розміру лівого передсердя до розміру правого передсердя менше 1,45, а також динаміка систолічного артеріального тиску через 4 тижні лікування за даними офісного вимірювання понад 32 мм рт. ст.

Повний текст статті

О.С. Сичов, А.О. Бородай, Ю.В. Зінченко, Е.С. Бородай, С.І. Деяк Динаміка тромбу та/або сладжу у вушку лівого передсердя і відновлення синусового ритму в пацієнтів із фібриляцією – тріпотінням передсердь неклапанного походження при повторній черезстравохідній ехокардіографії

Мета – оцінити частоту резолюції (розчинення) тромбу та сладжу у вушку лівого передсердя (ВЛП) при застосуванні антикоагулянтів, а також безпечність відновлення синусового ритму в пацієнтів з ознаками тромбоутворення при повторній черезстравохідній ехокардіографії. У проспективному обсерваційному дослідженні обстежено 39 пацієнтів (з них 11 (28,2 %) жінок) з фібриляцією – тріпотінням передсердь (ФП-ТП), у яких при першій черезстравохідній ехокардіографії були виявлені тромб або сладж у ВЛП. Середній вік становив (61,7±9,5) року, середній бал за шкалою CHA2DS2-VASc – 2,85±1,30. Тромб у ВЛП мали 27 пацієнтів, сладж у ВЛП спостерігали у 22 випадках, причому в 10 (45,45 %) випадках його реєстрували одночасно з тромбами у ВЛП. Після виявлення тромбу/сладжу пацієнтам призначали антикоагулянтну терапію, тривалістю в середньому (51,8±10,7) доби. З метою розчинення тромбів 19 (48,72 %) пацієнтам було призначено варфарин, а 20 (51,28 %) – НОАК. У хворих з тромбами у групі застосування варфарину (n=12) повторні тромби у ВЛП зареєстровано у 4 (33,3 %) випадках, у групі НОАК (n=15) – у 5 (33,3 %). Таким чином, у цих двох групах лізис тромбів у ВЛП відбувся у 66,7 % випадків. У всіх випадках тромби були зменшеними в розмірі та нерухомими. У пацієнтів зі сладжем зникнення сладжу в групі застосування варфарину (n=11) спостерігали у 7 (63,64 %) хворих, у групі НОАК (n=11) – у 6 (54,55 %). Кардіоверсія відбулася у 14 (56 %) пацієнтів із резидуальним тромбом/сладжем, серед них у 7 – з резидуальним тромбом у ВЛП: у 3 випадках – спонтанна кардіоверсія протягом 30 діб антикоагулянтної терапії, 4 симптомним пацієнтам проведено електричну кардіоверсію. Протягом 30 діб спостереження випадків тромбоемболічних ускладнень не було. Всі пацієнти були прихильними до призначеної антикоагулянтної терапії. Резидуальні тромби та/або сладж є частою знахідкою при повторній черезстравохідній ехокардіографії. Кардіоверсія може розглядатися в частини пацієнтів із залишковими, нерухомими тромбами, прихильних до адекватної антикоагулянтної терапії.

Повний текст статті

В.П. Іванов, Т.Д. Данілевич Антиаритмічна ефективність і безпечність препаратів 1С класу етацизину та пропафенону в пацієнтів з гіпертонічною хворобою й частими рецидивами фібриляції передсердь

Мета – оцінити антиаритмічну ефективність і безпечність препаратів 1С класу етацизину й пропафенону в пацієнтів з гіпертонічною хворобою та частими рецидивами фібриляції передсердь (ФП). Обстежено 146 осіб з гіпертонічною хворобою II стадії і частими рецидивами ФП. Вік пацієнтів – 37–86 років (у середньому (61,2±0,7) року). 68 (46,6 %) обстежених становили чоловіки. Пацієнтам було призначено постійну антиаритмічну терапію. Антиаритмічну ефективність препаратів оцінювали за суб’єктивними відчуттями пацієнтів – за допомогою самооцінки пацієнтом частоти нападів ФП та їх перебігу. Термін спостереження за хворими з моменту підбору їм ефективної антиаритмічної терапії становив 6 міс. Фактичний середній термін спостереження за хворими становив (8,2±0,4) міс. У цілому в 134 (91,8 %) пролікованих відзначали позитивний антиаритмічний ефект протягом 6 міс лікування. Так, у 48 (35,8 %) випадках зареєстровано повний і в 86 (64,2 %) – частковий антиаритмічний ефект (Р<0,0001). Пропафенон продемонстрував антиаритмічну ефективність у 72 (62,6 %) хворих. У 9 (7,8 %) пацієнтів спостерігали побічні реакції, які вимагали відміни препарату. Позитивний антиаритмічний ефект етацизину був визначений у 46 (62,2 %) хворих. Додаткове застосування бісопрололу підвищило ефективність етацизину до 76,2 %. Побічні реакції етацизину, які вимагали відміни препарату, були зареєстровані у 6 (8,1 %) пацієнтів. У цілому по групі спостерігали суттєве зменшення частоти нападів аритмії, яке характеризувалося збільшенням часу між зареєстрованими симптомними епізодами ФП у 5,7 разу – від 12 до 80 діб (Р<0,0001). Крім того, на тлі позитивного часткового антиаритмічного ефекту відзначали істотне зменшення медіани тривалості симптоматичних епізодів у 5 разів – від 12 до 2 год (Р<0,0001). Антиаритмічна ефективність препаратів 1С класу протягом 6 міс становила 91,8 %. Антиаритмічна ефективність пропафенону при невагусному варіанті ФП становила 67,2 %. Антиаритмічний ефект етацизину в цілому по групі протягом 6 міс зареєстровано у 62,2 % хворих. У групі пацієнтів з вагусним варіантом ФП він був високим і становив 90,3 %, у хворих з невагусною ФП – 41,9 %. У дослідженні доведена антиаритмічна ефективність і безпечність етацизину й пропафенону в пацієнтів з гіпертонічною хворобою і пароксизмальною ФП.

Повний текст статті

О.С. Cичов, А.О. Бородай, Е.С. Бородай Контроль синусового ритму, прихильність до рекомендацій з антикоагулянтної терапії та ризик серцево-судинної смерті в пацієнтів з фібриляцією – тріпотінням передсердь неклапанного походження

Мета – оцінити ризик виникнення серцево-судинної смерті у клінічній практиці за умов прихильності до контролю синусового ритму та антикоагулянтної терапії в пацієнтів з фібриляцією та тріпотінням передсердь (ФП–ТП) неклапанного походження. У проспективному обсерваційному дослідженні з медіаною спостереження 36,8 міс (нижній квартиль – 24,9 міс, верхній квартиль – 64,6 міс) обстежено 293 пацієнтів з ФП–ТП неклапанного походження віком у середньому (60,5±10,4) року, серед яких 81 (27,65 %) жінка. Середня сума балів за шкалою CHA2DS2-VASc дорівнювала 2,25±1,46. Серцево-судинна смерть виникла у 20 (6,83 %) хворих протягом спостереження. 140 (52,83 %) пацієнтів були віднесені до групи контролю серцевого ритму, 125 (47,17 %) – до групи контролю частоти скорочень серця. При спостереженні лише в 1 (0,71 %) пацієнта із групи контролю ритму виникла серцево-судинна смерть, а в групі контролю частоти скорочень серця – у 15 (12,00 %) осіб (Р<0,001). За результатами опитування 138 (47,1 %) осіб були прихильними до рекомендацій з антикоагулянтної терапії, а 155 (52,9 %) – не прихильними. Серед пацієнтів, які були прихильними до антикоагулянтної терапії, серцево-судинна смерть виникла у 4 (2,9 %) осіб порівняно з 16 (10,32 %) у групі неприхильних пацієнтів (P=0,004). Була побудована модель багатофакторної регресії з корекцією за віком, статтю, наявністю цукрового діабету, а також інсульту й інфаркту міокарда в анамнезі, фракції викиду лівого шлуночка, функціонального класу серцевої недостатності за NYHA. У рамках цієї моделі незалежними предикторами зниження ризику виникнення серцево-судинної смерті у пацієнтів з ФП–ТП були інсульт в анамнезі (відносний ризик (ВР) 11,45; 95 % довірчий інтервал (ДІ) 2,44–53,7; P=0,002), інфаркт міокарда в анамнезі (ВР 6,6; 95 % ДІ 1,7–25,4; P=0,006), прихильність до антикоагулянтної терапії (ВР 0,07; 95 % ДІ 0,014–0,34; Р=0,001) і стратегія контролю ритму (ВР 0,06; 95 % ДІ 0,01–0,48; P=0,008). Стратегія контролю ритму незалежно від прихильності до рекомендацій з антикоагулянтної терапії знижує ризик серцево-судинної смерті у пацієнтів з ФП–ТП.

Повний текст статті

О.С. Сичов, П.Б. Романюк, А.О. Бородай, В.Г. Гур’янов Вплив частоти скорочень серця на структурно-функціональний стан міокарда та внутрішньосерцеву гемодинаміку в пацієнтів із постійною формою фібриляції передсердь неклапанної етіології

Мета – оцінити динамічні зміни структурно-функціонального стану міокарда та внутрішньосерцевої гемодинаміки в пацієнтів з постійною формою фібриляції передсердь (ПФФП) неклапанної етіології на тлі застосування β-адреноблокаторів, визначити критичне значення частоти скорочень серця (ЧСС) як предиктор негативної динаміки ехокардіографічних показників при 6-місячному спостереженні, виявити перевагу однієї із стратегій контролю ЧСС. У дослідження послідовно залучено 30 пацієнтів. Тривалість спостереження становила (238,3±17,0) доби. Через 6 міс виявлено такі статистично значущі зміни: збільшення кінцеводіастолічного розміру лівого шлуночка (ЛШ) та його індексу в загальній групі і в групі жінок, кінцеводіастолічного об’єму ЛШ у жінок, індексу маси міокарда ЛШ у загальній групі та в жінок, базального і поперечного діаметрів правого шлуночка (ПШ) та його площі в діастолу, тиску в лівому передсерді, ранньодіастолічної швидкості наповнення ЛШ та її відношення до швидкості систолічної хвилі на сегментах мітрального клапана (МК), діаметрів легеневої артерії та кореня аорти, регургітації на МК. Кореляційний аналіз виявив зв’язок швидкості систолічного руху кільця МК та ступеня регургітації на МК із показником середньодобової ЧСС за даними 24-годинного холтерівського моніторування (ХМ) ЕКГ. При м’якому контролі ЧСС через 6 міс статистично значуще збільшилися товщина міжшлуночкової перегородки, базальний діаметр ПШ, діаметр легеневої артерії, зменшилася фракційна зміна площі ПШ. За умови досягнення жорсткого контролю ЧСС порівняно з м’яким контролем через півроку статистично значуще зростає фракційна зміна площі ПШ. Протягом 6 міс у хворих із ПФФП спостерігається наростання діастолічної дисфункції ЛШ, порушення роботи клапанних структур серця та збільшення розмірів його камер через перевантаження їх тиском, більш виражене в жінок. Зафіксована під час ХМ ЕКГ середньодобова ЧСС > 91 за 1 хв є предиктором погіршення систолічної функції серця за даними тканинної допплерографії та прогресування розладів внутрішньосерцевої гемодинаміки. Жорсткий контроль ЧСС має перевагу перед м’яким щодо поліпшення стуктурно-функціонального стану міокарда, розмірів та скоротливості правих відділів серця.

Повний текст статті

М.Ю. Колесник, О.М. Камишний, Я.М. Михайловський Взаємозв’язок поліморфізму генів CYP2C9, CYP4F2, VKORC1 з розвитком геморагічних ускладнень при терапії варфарином у хворих з фібриляцією передсердь: результати одноцентрового річного спостереження

Мета – дослідити ефективність та безпечність терапії варфарином у хворих з фібриляцією передсердь (ФП) протягом року в умовах антикоагулянтного кабінету, виявити частоту поліморфізму генів CYP2C9, CYP4F2, VKORC1 та встановити їх потенційний взаємозв’язок з розвитком геморагічних ускладнень у мешканців Запорізької області. Обстежено 41 хворого з ФП (середній вік – (68,2±1,2) року, чоловіків – 19, жінок – 22), які після призначення варфарину перебували під амбулаторним спостереженням протягом року в антикоагулянтному кабінеті на базі ННМЦ «Університетська клініка ЗДМУ». Методом полімеразної ланцюгової реакції досліджено поліморфізм генів CYP2C9, CYP4F2, VKORC1. Протягом року геморагічні ускладнення (малі кровотечі) виникли у 22 (53,66 %) хворих з ФП, що отримували терапію варфарином. Кровотечі спостерігалися статистично значуще частіше у групі хворих з мутацією гена VКORC1: 69,5 проти 37,5 % без мутації (χ2=5,331; Р<0,05). Встановлено, що відносний ризик виникнення кровотеч при терапії варфарином у хворих з мутацією гена VКORC1 становить 1,97 (95 % довірчий інтервал – 1,039; 3,751; Р<0,05). Тривала терапія варфарином в умовах антикоагулянтного кабінету є ефективною щодо профілактики тромбоемболічних ускладнень у хворих з фібриляцією передсердь, що підтверджується відсутністю їх розвитку протягом року спостереження. За умови постійного динамічного спостереження в антикоагулянтному кабінеті терапія варфарином безпечна щодо виникнення великих кровотеч. З іншого боку, малі кровотечі є частим ускладненням тривалої терапії варфарином (понад 50 % пацієнтів), проте вони не потребують відміни препарату. Найчастіший вид малих кровотеч – підшкірні гематоми. Поліморфізм гена VKORC1 пов’язаний з підвищеною частотою геморагічних ускладнень у хворих з ФП при терапії варфарином, що свідчить про актуальність персоналізованого підходу до підбору дози варфарину з використанням фармакогенетичного тестування.

Повний текст статті

О.С. Сичов, А.О. Бородай, Е.С. Бородай Фактори, що впливають на ризик розвитку ішемічного інсульту в пацієнтів з фібриляцією – тріпотінням передсердь неклапанного походження

Мета – оцінити клінічні та ехокардіографічні предиктори виникнення ішемічного інсульту в пацієнтів з фібриляцією та тріпотінням передсердь неклапанного походження. У проспективне обсерваційне дослідження з медіаною спостереження 36,8 міс (нижній квартиль – 24,9 міс, верхній квартиль – 64,6 міс) залучено 293 пацієнтів з фібриляцією та тріпотінням передсердь неклапанного походження (середній вік – (60,5±10,4) року, 81 (27,65 %) жінка). Середня кількість балів за шкалою CHA2DS2-VASc дорівнювала 2,25±1,46. Усім пацієнтам проведено клінічне обстеження та трансторакальну ехокардіографію. Черезстравохідну ехокардіографію виконали 263 (89,76 %) пацієнтам. Протягом спостереження ішемічний інсульт виник у 32 (10,92 %) випадках: нефатальний – у 26 (8,87 %) випадків, фатальний – у 6 (2,05 %) випадків. Хворі, в яких виник інсульт, або не застосовували антитромботичну терапію, або приймали препарати ацетилсаліцилової кислоти. Пацієнти, в яких не розвинувся інсульт, частіше приймали варфарин або нові пероральні антикоагулянти. Показники індекс об’єму лівого передсердя ≥ 49 мл/м2 (Р=0,011), феномен спонтанного контрастування 3–4+, Р<0,001, товщина міжшлуночкової перегородки ≥ 1,7 см (Р=0,02) та III–IV клас за EHRAm (Р<0,001) незалежно асоціювалися з виникненням ішемічного інсульту. Шкала ФЕМП (феномен спонтанного контрастування 3–4+ – 1 бал, III–IV клас за EHRAm – 1 бал, товщина міжшлуночкової перегородки ≥ 1,7 см – 1 бал, та індекс об’єму лівого передсердя ≥ 49 мл/м2 – 1 бал) була незалежним предиктором (відносний ризик 2,38 (95 % довірчий інтервал 1,68–3,37); Р<0,001) подальшого розвитку ішемічного інсульту від кількості балів за шкалою CHA2DS2-VASc (відносний ризик 1,28 (95 % довірчий інтервал 1,0–1,62); Р=0,045). Шкала ФЕМП може застосовуватися для оцінки ризику ішемічного інсульту незалежно від кількості балів за шкалою CHA2DS2-VASc.

Повний текст статті

Ю.І. Залізна, К.О. Міхалєв, О.Й. Жарінов Предиктори виникнення рецидиву аритмії після першого епізоду неклапанної фібриляції передсердь при спостереженні протягом 6 місяців

Мета роботи – визначити клініко-анамнестичні характеристики та показники структурно-функціонального стану міокарда, які можуть бути предикторами виникнення рецидивів аритмії в пацієнтів зі зворотними епізодами вперше діагностованої фібриляції передсердь (ФП) при спостереженні протягом 6 міс. Серед 124 послідовно обстежених пацієнтів із уперше діагностованою ФП у 88 пацієнтів епізод ФП завершився відновленням синусового ритму. Для порівняння вихідних клініко-анамнестичних та інструментальних характеристик ретроспективно були сформовані групи пацієнтів з документованими рецидивами ФП (n=44) і без рецидивів (n=44). У вказаних групах порівнювали частоту виявлення факторів ризику, супутніх захворювань, лабораторні показники, перебіг першого епізоду ФП, дані ехокардіографії, а також добового моніторування ЕКГ після відновлення синусового ритму. Для визначення незалежних предикторів рецидиву ФП здійснювали багатофакторний аналіз. Рецидивний перебіг ФП асоціювався зі старшим віком, а також більшою частотою виявлення деяких супутніх захворювань, зокрема, серцевої недостатності, гіпертонічної хвороби та цукрового діабету, а також більш вираженою гіпертрофією лівого шлуночка. Найбільш значущими предикторами виникнення рецидиву аритмії після перенесеного першого епізоду ФП після відновлення синусового ритму виявилися кількість балів за шкалою CHA2DS2-VASc (≥ 2 проти 0: відношення шансів 3,135 (95 % довірчий інтервал 1,341–7,333); Р=0,008) та рівень С-реактивного білка (≥ 6 проти < 6 мг/л: відношення шансів 3,041 (95 % довірчий інтервал 1,656–5,584); Р<0,001). Протягом 6 міс спостереження рецидиви аритмії зареєстровано у 50 % пацієнтів із першим зворотним епізодом ФП. Незалежними предикторами рецидивного перебігу ФП були наявність двох і більше балів за шкалою CHA2DS2-VASc, а також рівень С-реактивного білка 6 мг/л і вище. Вказані аспекти повинні враховуватися при індивідуалізованій оцінці потреби в застосуванні антиаритмічних і антитромботичних засобів у пацієнтів із уперше діагностованою ФП після відновлення синусового ритму.

Повний текст статті

Т.В. Міхалєва, О.С. Сичов, Т.В. Гетьман, В.Г. Гур’янов, К.О. Міхалєв Предиктори виникнення рецидиву аритмії в пацієнтів із фібриляцією передсердь неклапанного генезу після відновлення синусового ритму: місце поліморфізму rs10465885 гена конексину-40

Мета – визначити предиктори виникнення рецидиву аритмії в пацієнтів з фібриляцією передсердь (ФП) неклапанного генезу після відновлення синусового ритму, а також встановити роль rs10465885 гена конексину-40 (Сх40) у його виникненні. Обстежили 104 пацієнтів з минущими формами ФП неклапанного генезу (середній вік (53±10) років; 80 (76,9 %) чоловіків). Розподіл варіантів rs10465885 гена Сх40 (n=73) був таким: ТТ – 17 (23,3 %) пацієнтів, СТ – 33 (45,2 %), СС – 23 (31,5 %). Проаналізували 122 випадки відновлення СР: 32 (26,2 %) – медикаментозної кардіоверсії (29 пацієнтів); 63 (51,6 %) – електричної кардіоверсії (ЕКВ) (53 пацієнти); 27 (22,2 %) – радіочастотої катетерної абляції (РЧА) (22 пацієнти). Медіана динамічного спостереження становила 23 місяці. На основі фенотипових ознак, асоційованих з rs10465885, були сформовані фенотипові кластери (ФК): ФК1 – 43 пацієнти (57 випадків відновлення СР), ФК2 – 24 (26), ФК3 – 18 (20) та ФК4 – 19 (19). Були також сформовані інтегральні кластери (ІК), що враховували приналежність до ФК та носійство (чи умовно високу ймовірність носійства) варіантів rs10465885 не-СС чи СС: ІК1 (ФК1 + не-СС) – 26 пацієнтів (32 випадки відновлення СР); ІК2 (ФК1 + СС) – 17 (25); ІК3 (об’єднана група (ФК234) + не-СС) – 49 (50); ІК4 (ФК234 + СС) – 12 (15). Ризик рецидиву ФП після ЕКВ був у 1,429 разу вищий за такий після РЧА. Поряд із цим ризик рецидиву ФП після відновлення СР у пацієнтів з балом 1 за шкалою CHA2DS2-VASc був у 1,550 разу нижчий за такий у пацієнтів з 0 та ≥ 2 бали. ФК1 порівняно з ФК234 асоціювався з більш високою частотою виявлення варіанта rs10465885 СС (з урахуванням осіб з умовно високою ймовірністю його носійства), був представлений, в основному, чоловіками віком менше 40 років, без виражених змін структурно-функціонального стану міокарда лівого шлуночка; характеризувався більш раннім дебютом аритмії, більшою частотою виявлення випадків субклінічної ФП, а також меншим ризиком інсульту за шкалою CHA2DS2-VASc. Приналежність до ІК2 (проти ІК4) виявилася найбільш тісно асоційованою з рецидивом ФП через 90 і 180 днів після відновлення СР. Предикторами дожиття без рецидиву аритмії після відновлення СР у пацієнтів з ФП неклапанного генезу виявилися варіант його відновлення і кількість балів за шкалою CHA2DS2-VASc. Носійство (чи умовно висока ймовірність носійства) поліморфного варіанта rs10465885 гена Сх40 СС додатково підвищує ризик рецидиву аритмії на етапах 3- і 6-місячного спостереження після відновлення СР у пацієнтів з ФП, яким притаманні риси ФК1 (порівняно з ФК234).

Повний текст статті

В.Ю. Жарінова, О.Ю. Галецький, Л.А. Бодрецькa Диагностическое значение уровня фактора роста нервов при желудочковой экстрасистолии у пациентов пожилого возраста с ишемической болезнью сердца

Мета роботи – дослідити рівні фактора росту нервів (ФРН) у сироватці крові та норадреналіну в плазмі крові у пацієнтів похилого віку з ішемічною хворобою серця (ІХС) залежно від наявності шлуночкової екстрасистолії (ШЕ).

Матеріал і методи. Обстежено 60 хворих на ІХС віком 60–74 роки (у середньому (68,4±4,2) року): 30 осіб із ШЕ III–IVb класу за Lown та 30 осіб без порушень ритму. Також сформували дві контрольних групи: 15 відносно здорових осіб похилого віку (середній вік – (68,2±2,7) року) та 15 здорових молодих людей (середній вік – (23,5±2,5) року). Усім хворим проведено ехокардіографію, холтерівське моніторування ЕКГ, дослідження варіабельності ритму серця, ЕКГ високого підсилення з вивченням пізніх потенціалів шлуночків, визначення рівнів ФРН у сироватці крові та норадреналіну в плазмі крові.

Результати. У хворих на ІХС похилого віку порівняно з групою практично здорових осіб похилого віку виявлено підвищення рівнів норадреналіну і ФРН. За рівнем ФРН пацієнтів із ШЕ розділили на дві підгрупи: в першій (n=10) рівень ФРН практично відповідав такому у хворих на ІХС без порушень ритму, в другій (n=20) реєстрували значне (майже вдвічі) підвищення рівня ФРН. За результатами аналізу морфофункціонального стану міокарда у хворих із ШЕ, в пацієнтів підгрупи з нижчим рівнем ФРН виявлено статистично значуще збільшення порожнин серця, більш виражену гіпертрофію лівого шлуночка і знижену фракцію викиду лівого шлуночка порівняно з хворими, в яких рівень ФРН був значно підвищений. У пацієнтів із ШЕ і високим рівнем ФРН за результатами оцінювання варіабельності ритму серця виявлено значне підвищення симпатичної активності при незначних змінах морфофункціонального стану міокарда.

Висновки. За результатами дослідження хворі з підвищеним рівнем ФРН і з більш низьким рівнем ФРН мають різні механізми розвитку шлуночкових аритмій, що обумовлює необхідність застосування різних підходів до їх лікування.

Повний текст статті