Тематичний Архів | Category Archives: Серцева недостатність

Л.Г. Воронков, А.С. Солонович, А.В. Ляшенко Стан когнітивної функції у хворих із хронічною серцевою недостатністю та зниженою фракцією викиду лівого шлуночка залежно від основних клініко-демографічних та гемодинамічних показників

Мета – встановити клінічні та інші чинники, асоційовані з когнітивною дисфункцією в пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (ХСН) та зниженою фракцією викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ). Обстежено 124 пацієнтів зі стабільною ХСН і зниженою (< 40 %) ФВ ЛШ, II–IV функціонального класу за NYHA, віком менше 75 років. Усім хворим проводили загальноклінічне обстеження, використовували стандартні методи психологічного тестування (коротку шкалу дослідження психічного статусу (Mini-Mental State Examination – MMSE), пробу Шульте, шкалу HADS, опитувальник The Minnesota Living with Heart Failure Questionnaire (MLHFQ), самооцінку пацієнтами побутової фізичної активності за допомогою анкети Університету Дюка), визначення потокозалежної вазодилататорної відповіді. Критерієм когнітивної дисфункції слугувала набрана кількість балів за шкалою MMSE ≤ 26. Когнітивну дисфункцію за даними тесту MMSE зареєстровано у 85 (68,6 %) обстежених пацієнтів. Не виявлено статистично значущого впливу на стан когнітивної функції статі, наявності фібриляції передсердь, рівня систолічного артеріального тиску, частоти серцевих скорочень та величини ФВ ЛШ. Водночас статистично значущо нижчу кількість балів за шкалою MMSE та більшу тривалість виконання проби Шульте спостерігали у групі пацієнтів, старших за віком (Р<0,001 для обох показників), з тяжчим функціональним класом за NYHA (Р<0,001 для обох показників), наявністю супутніх артеріальної гіпертензії (P=0,04 та P=0,012 відповідно) та ішемічної хвороби серця (Р<0,001 для обох показників стану когнітивної функції), а також з перенесеним інфарктом міокарда (Р<0,001 та P=0,002 відповідно). Аналіз супутньої патології показав, що серед хворих із цукровим діабетом спостерігалася статистично значущо більша поширеність когнітивного дефіциту (P=0,049). Крім того, статистично значущо гірші показники MMSE та проби Шульте мали досліджувані з анемією (P=0,02 та Р<0,001 відповідно) і нирковою дисфункцією (швидкістю клубочкової фільтрації < 60 мл/(хв · 1,73 м2)) (P=0,003 та Р<0,001 відповідно). Таким чином, когнітивна дисфункція спостерігається у 68,6 % пацієнтів з ХСН та зниженою ФВ ЛШ. Не виявлено статистично значущого впливу частоти серцевих скорочень, рівня систолічного артеріального тиску, величини ФВ ЛШ, фібриляції передсердь, супутнього хронічного обструктивного захворювання легень на показники когнітивних тестів. Когнітивна дисфункція в пацієнтів з ХСН та зниженою ФВ ЛШ асоційована зі старшим віком, тяжкістю ХСН, наявністю супутніх артеріальної гіпертензії, ішемічної хвороби серця, інфаркту міокарда в анамнезі, анемії та ниркової дисфункції.

Повний текст статті

К.М. Амосова, О.В. Василенко, К.П. Лазарева, Н.В. Шишкіна, Ю.О. Сиченко, І.І. Горда, А.В. Саблін, Н.В. Мельніченко, Ю.В. Руденко, А.Б. Безродний, К.І. Чєрняєва, І.І. Бурлаченко Клінічні характеристики пацієнтів з артеріальною гіпертензією, симптомами серцевої недостатності та збереженою фракцією викиду залежно від величини Е/е´ у спокої і при фізичному навантаженні

Мета роботи – порівняти й оцінити структурно-функціональні зміни серця і зміни показників пульсової хвилі у зіставленні з клінічним профілем і функціональним станом пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка (ЛШ), збереженою фракцією викиду (ФВ), клінічними симптомами й ознаками серцевої недостатності (СН), залежно від величини Е/е’ у спокої та після проби з дозованим фізичним навантаженням (ДФН). У проспективне дослідження залучено 103 хворих віком у середньому (65,4±10,8) року, з клінічними ознаками СН, ФВ ЛШ ≥ 50 % та діастолічною дисфункцією ЛШ, котрим проведено ехокардіографію з тканинною допплерографією, пробу з ДФН, апланаційну тонометрію, визначення рівня NT-proBNP імуноферментним методом. За показником Е/е’ хворих розподілили на три групи: з Е/е’ > 13 у спокої (група І), з Е/е’ > 13 після тесту з ДФН (група ІІ), з Е/е’ < 13 після тесту з ДФН (група ІІІ). До групи І розподілили 64 (62,1 %) пацієнтів, до групи ІІ – 24 (23,3 %), до групи ІІІ – 15 (14,5 %). Хворі були зіставні за віком, співвідношенням статей, частотою інфаркту міокарда в анамнезі та середнім рівнем систолічного артеріального тиску (всі Р>0,05). У пацієнтів групи І, порівняно хворими груп ІІ і ІІІ, частіше визначали фібриляцію передсердь, хронічну хворобу нирок і анемію (усі Р<0,01). Частота цукрового діабету 2-го типу та ожиріння у групі ІІ була більшою, ніж у групі ІІІ (відповідно Р<0,05 та Р<0,01). Тяжкість клінічних ознак СН за критеріями NYHA була найбільшою у пацієнтів групи І, меншою – групи ІІ і найменшою – ІІІ (усі Р<0,01). Середні величини дистанції шестихвилинної ходьби в пацієнтів груп І, ІІ і ІІІ становили відповідно (340,9±66,9) м; (488,3±67,0) м і (519,3±55,2) м (Р<0,01 між групами І і ІІ, І і ІІІ, за відсутності відмінностей між групами ІІ і ІІІ). Пацієнти групи ІІ порівняно з такими групи ІІІ мали гіршу толерантність до фізичного навантаження за даними проби з ДФН за часом навантаження (Р<0,01) і потужністю (Р<0,02), більший індекс об’єму лівого передсердя (Р<0,05), індекс маси міокарда ЛШ (Р<0,05) та рівень NT-proBNP. Хворі з Е/е' >13 у спокої відрізняються від пацієнтів з підвищенням Е/е’ тільки при пробі з ДФН зменшенням толерантності до фізичного навантаження, більшою частотою коморбідних станів. У хворих з артеріальною гіпертензією, гіпертрофією ЛШ, ФВ ЛШ > 50 % та симптомами СН незмінений Е/е’ як у спокої, так і при фізичному навантаженні асоціювався з рівнем NT-proBNP < 125 пг/мл у 60 %, попри зниження діастолічного розслаблення у 73 % таких хворих та дилатацію лівого передсердя у 93 %.

Повний текст статті

Л.Г. Воронков, В.В. Горбачова, А.В. Ляшенко, Т.І. Гавриленко, Л.С. Мхітарян Показники обміну заліза в пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та зниженою фракцією викиду лівого шлуночка залежно від їх основних демографічних і клініко-інструментальних характеристик

Мета – дослідити показники обміну заліза у хворих із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) та зниженою фракцією викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ) залежно від основних клінічних характеристик пацієнтів, отриманих у процесі інструментального обстеження. Обстежено 134 стабільних пацієнтів з ХСН (113 (84,3 %) чоловіків, 21 (15,7 %) жінка), віком 18–75 років, що належали до II–IV функціонального класу (ФК) за NYHA, з ФВ ЛШ < 40 %, які спостерігалися на базі відділу серцевої недостатності з січня 2016 р. до лютого 2018 р. Пацієнтів залучали в дослідження у фазу клінічної компенсації. Якість життя оцінювали за Міннесотською шкалою (MLHFQ), фізичну активність розраховували за індексом Університету Дюка, функціональний статус – шляхом оцінки тесту з шестихвилинною ходьбою та за стандартизованим тестом з розгинанням нижньої кінцівки. Із 134 хворих із ХСН та зниженою ФВ ЛШ феномен залізодефіциту спостерігали у 83 (62 %) пацієнтів. Статистично значущої різниці показників обміну заліза залежно від етіології ХСН та більшості коморбідних станів не було. Наявність анемії асоціювалася з більш низькими рівнями феритину, насичення трансферину залізом (НТЗ) та заліза сироватки крові, а наявність ниркової дисфункції – з двома останніми. Пацієнти III–IV ФК за NYHA мали статистично значущо нижчі рівні НТЗ та сироваткового заліза. Рівень феритину виявився статистично значущо вищим лише у групі пацієнтів з кращою м’язовою витривалістю, в той час як НТЗ та рівень сироваткового заліза були статистично значущо вищими в пацієнтів з більшою дистанцією шестихвилинної ходьби, кращою витривалістю м’язів стегна, більшим індексом фізичної активності та меншою кількістю балів якості життя за Міннесотською шкалою. Виявлено статистично значущу пряму кореляцію вмісту феритину з рівнями сироваткового заліза та гемоглобіну. Рівень НТЗ прямо корелював з рівнем сироваткового заліза, гемоглобіну, витривалістю м’язів нижньої кінцівки, дистанцією шестихвилинної ходьби, індексом фізичної активності та обернено – з кількістю балів порушення якості життя за MLHFQ. Залізодефіцитний стан спостерігається у 62 % пацієнтів з ХСН та зниженою ФВ ЛШ. Рівень феритину плазми крові нижчий у пацієнтів з анемією та з гіршою м’язовою витривалістю. НТЗ та рівень заліза в сироватці крові нижчі в пацієнтів ІІІ–ІV ФК за NYHA, з анемією, нирковою дисфункцією, гіршими показниками толерантності до навантаження та з гіршою якістю життя. Встановлено зв’язок рівнів феритину та НТЗ з вмістом гемоглобіну і заліза сироватки крові, а НТЗ додатково – з індексом фізичної активності, дистанцією шестихвилинної ходьби, витривалістю чотирьохголового м’яза стегна та зі ступенем зниження якості життя за анкетою MLHFQ.

Повний текст статті

Л.Г. Воронков, О.Л. Філатова, А.В. Ляшенко, Н.А. Ткач, Н.Г. Ліпкан Виживаність упродовж 24 місяців та її предиктори в пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю і зниженою фракцією викиду лівого шлуночка залежно від статі

Мета – порівняти показники виживання протягом 24 міс та їх клінічні предиктори в чоловіків і жінок із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка (ФВЛШ). У дослідженні взяли участь 356 пацієнтів віком від 30 до 75 років із ХСН (ІІ–ІV функціонального класу за NYHA), зумовленою ішемічною хворобою серця, у яких ФВЛШ становила менше 40 %. Незалежні чинники, що впливають на час виживання хворих, визначали за допомогою регресії Кокса, побудови кривих виживання за методом Каплана – Мейєра, кластерного аналізу, методів описової статистики та методів інтервального оцінювання. Виживання чоловіків та жінок із ХСН та зниженою ФВЛШ упродовж 24 місяців статистично значущо не розрізнялося (Р=0,092) та становило 68 і 76 % відповідно. Чинники, пов’язані з несприятливим прогнозом виживання, істотно відрізнялися залежно від статі. У чоловіків із ХСН і зниженою ФВЛШ упродовж 24 міс спостереження предикторами виживання, за результатами уніваріантної моделі Кокса, стали: наявність у діагнозі стенокардії напруження, товщина стінки правого шлуночка, рівень С-реактивного білка, рівень креатиніну крові, кінцеводіастолічний та кінцевосистолічний об’єм лівого шлуночка (ЛШ), індекси цих об’ємів, розрахункова швидкість клубочкової фільтрації, ФВЛШ. За даними кластерного аналізу клініко-інструментальних показників, найбільш вагомими предикторами летального наслідку в них були такі: товщина задньої стінки ЛШ менше 0,75 см, рівень сечової кислоти понад 627 мкмоль/л, індекс кінцевосистолічного об’єму більше 110 см/м2, ФВЛШ менше 25 % та кінцеводіастолічний об’єм більше 340 мл (відношення шансів від 6,8 до 5,7). У жінок із ХСН і зниженою ФВЛШ впродовж 24 міс спостереження предикторами виживання, за результатами уніваріантної моделі Кокса, стали: розмір лівого передсердя, кінцеводіастолічний та кінцевосистолічний об’єм ЛШ, середній тиск у легеневій артерії, товщина стінок ЛШ. За даними кластерного аналізу клініко-інструментальних показників, найбільш вагомими предикторами летального наслідку в жінок були: рівень глюкози понад 11,4 ммоль/л, кінцевосистолічний об’єм ЛШ більше 287 мл, кінцеводіастолічний об’єм ЛШ більше 302 мл, кінцевосистолічний розмір ЛШ більше 6,5 см, товщина міжшлуночкової перегородки менше 0,7 см, індекс кінцеводіастолічного об’єму більше 176 см/м2 (відношення шансів від 16,2 до 11,2).

Повний текст статті

Л.Г. Воронков, О.Л. Філатова, А.В. Ляшенко, Л.П. Паращенюк, Н.А ТкачВиживання упродовж 12 місяців та його предиктори в пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю і зниженою фракцією викиду лівого шлуночка залежно від статі

Мета – порівняти показники виживаності протягом 12 міс та їх клінічні предиктори в чоловіків та жінок із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) і зниженою фракцією викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ). У дослідженні взяли участь 356 пацієнтів з ХСН та ФВ ЛШ < 40 %. Дослідження терміну виживання виконували за методом Каплана – Мейєра. Виживання в групах порівнювали за F-критерієм Кокса. В подальшому, за допомогою множинної логістичної регресії, визначали незалежні чинники, які впливають на час виживання у чоловіків та жінок. Аналіз виживання чоловіків та жінок з ХСН і зниженою ФВ ЛШ показав, що кумулятивне виживання через 12 міс у них статистично значущо не розрізнялося та становило 91 і 92 % відповідно. При аналізі чинників, пов’язаних із несприятливим прогнозом, виявлено істотні відмінності між чоловіками та жінками. Так, для чоловіків предикторами виживання протягом 12 місяців були: наявність у діагнозі стенокардії напруження, товщина стінки правого шлуночка, ФВ ЛШ, кінцеводіастолічний (КДО) та кінцевосистолічний (КСО) об’єм ЛШ, індекси КСО та КДО ЛШ, ударний об’єм ЛШ, середній артеріальний тиск у легеневій артерії, рівень креатиніну крові, рівень загального холестерину крові та розрахункова швидкість клубочкової фільтрації. У жінок такими виявилися ФВ ЛШ, КДО та КСО, рівень білірубіну крові. Виживання чоловіків і жінок з ХСН та зниженою ФВ ЛШ упродовж 12 міс було високим (91 та 92 % відповідно) і статистично значущо не розрізнялося. Предиктори летального кінця впродовж 12 міс спостереження у чоловіків та жінок значною мірою відрізняються, причому їх кількість значно вища в чоловіків.

Повний текст статті

К.М. Амосова, І.І. Горда, А.Б. Безродний, Г.В. Мостбауер, Ю.В. Руденко, А.В. Саблін, Н.В. Мельниченко, Ю.О. Сиченко, І.В. Прудкий, К.І. Черняєва, О.В. Василенко, І.С. Ковальова, О.В. Ходаківська, П.О. Лазарєв, Н.О. КононенкоПорівняльна оцінка ефективності «нітратцентричної» та «діуретикоцентричної» стратегій лікування гострої декомпенсованої серцевої недостатності у пацієнтів з хронічною хворобою нирок

Мета – порівняти ефективність впливу на функцію нирок та усунення венозного застою двох різних стратегій лікування у так званих «вологих і теплих» хворих з гострою декомпенсованою серцевою недостатністю (ГДСН) та хронічною хворобою нирок. У проспективне дослідження залучено 141 хворого з ГДСН віком 38–85 років (середній вік (66,4±2,2) року), які були послідовно госпіталізовані в кардіологічні відділення Олександрівської клінічної лікарні м. Києва протягом 2012–2014 рр. Серед усіх хворих хронічну хворобу нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) < 60 мл/(хв · 1,73 м2)) при госпіталізації відзначено у 95 (67,3 %) хворих, зокрема в групі «діуретикоцентричної» стратегії (група ДЦ) – у 57 осіб та «нітратцентричної» стратегії (група НЦ) – у 38 осіб. Їх дані аналізували в представленій роботі. При госпіталізації хворі обох груп були зіставні за середнім рівнем NT-proBNP у сироватці крові, який статистично значуще знизився в обох групах на третю добу лікування (Р<0,05). У групі НЦ, порівняно з ДЦ це зниження було статистично значуще більшим, як на третю добу, так і в день виписування (Р<0,05). ШКФ була статистично значуще вищою вже на третю добу лікування у групі НЦ ((35,7±2,8) проти (30,4±2,7) мл/хв, Р<0,05) та зберігалася вищою на час виписування ((63,2±3,7) проти 48,1±3,8) мл/хв, Р<0,01). У хворих з ГДСН та хронічною хворобою нирок «нітратцентрична» стратегія порівняно з «діуретикоцентричною» асоціюється з більш вираженим результатом щодо усунення венозного застою і з менш вираженим впливом на функцію нирок, що виявилося підвищенням ШКФ та зниженням рівня NGAL (ліпокалін, асоційований із желатиназою нейтрофілів) у сироватці крові в групі застосування «нітратцентричної» стратегії.

Повний текст статті

В.П. Іванов, Ю.В. Савіцька Зміни рівня N-кінцевого фрагмента попередника мозкового натрійуретичного пептиду в пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю залежно від показників якості життя

Мета – оцінити вміст N-кінцевого фрагмента попередника мозкового натрійуретичного пептиду (NT-proBNP ) в плазмі крові у хворих із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка залежно від рівня якості життя (ЯЖ) за даними опитувальників MHFLQ та SF-36. Обстежено 113 хворих віком 45–74 роки (в середньому (60,20±0,74) року) із систолічною ХСН ІІ–ІІІ функціонального класу за NYHA ішемічної та гіпертензивної етіології зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка. В основу поділу на клінічні групи взято такі показники ЯЖ: сума балів за опитувальником MHFLQ, фізичний (ФКЗ) та психічний (ПКЗ) компоненти здоров’я за SF-36. Рівень NT-proBNP у плазмі крові визначали імуноферментним методом, у вибірці цей показник становив 904–3836 пг/мл (у середньому (1977,5±88,8) пг/мл). Аналіз рівня NT-proBNP залежно від ЯЖ за опитувальником MHFLQ свідчив, що в групі з відносно низькою (ВН) ЯЖ вміст біомаркера та кількість пацієнтів з високим його рівнем (> 2130 пг/мл) переважають аналогічні показники у групах з відносно задовільною (ВЗ) та відносно високою (ВВ) ЯЖ (Р<0,04). Рівень NT-proBNP та частка осіб з рівнем NT-proBNP > 2130 пг/мл були вищими у групах з ВН ФКЗ та ПКЗ, ніж у групах з ВВ ФКЗ та ПКЗ (Р<0,05). У пацієнтів із систолічною ХСН ІІ–ІІІ функціонального класу за NYHA ішемічної та гіпертензивної етіології зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка рівень NT-proBNP певною мірою асоційований з ЯЖ за опитувальником MHFLQ, ФКЗ і ПКЗ за SF-36. Статистично значущу різницю щодо рівня NT-proBNP встановлено для пацієнтів із ВН ЯЖ за опитувальником MHFLQ (з одного боку) та ВЗ і ВВ ЯЖ (з другого боку). Статистично значущу різницю щодо рівня NT-proBNP виявлено в пацієнтів з ВН і ВВ ФКЗ та ПКЗ за опитувальником SF-36.

Повний текст статті

В.Ю. Жарінова, В.О. Табакович-Вацеба, І.О. Сенько. Діагностичні та прогностичні можливості кардіотропних аутоантитіл у пацієнтів похилого віку з ішемічною хворобою серця з різною скоротливою здатністю міокарда

Мета – вивчити діагностичні та прогностичні можливості кардіотропних аутоантитіл у пацієнтів похилого віку з ішемічною хворобою серця (ІХС) з різною скоротливою здатністю міокарда. Обстежено 130 хворих віком 60–74 роки (у середньому (69,5±7,9) року) з діагнозом ІХС: стабільна стенокардія напруження II–III функціонального класу (ФК), з них 70 пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (ХСН) IIA стадії II–III ФК за NYHA зі зниженою скоротливою здатністю міокарда (фракція викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ) < 45 %) та 60 хворих зі збереженою систолічною функцією ЛШ (ФВ ЛШ > 45 %). Контрольну групу становили 10 здорових осіб віком 60–75 років. Загальний період спостереження – 3 роки. В обстежених хворих відзначено відмінності щодо частоти виявлення підвищеного титру кардіотропних аутоантитіл, які характеризують стан різних міокардіальних структур: β1-адренорецепторів (β1-АР), мембран кардіоміоцитів (Com-02), цитоплазми кардіоміоцитів (Cos-05), кардіоміозину (L-myosin). У хворих із систолічною дисфункцією ЛШ підвищений титр аутоантитіл спостерігали в 2–3 рази частіше, ніж у хворих зі збереженою ФВ ЛШ. Виявили зворотний кореляційний зв’язок рівня аутоантитіл до β1-АР (r=0,81; P<0,05), Сom-02 (r=0,62; P<0,05), Cos-05 (r=0,58; P<0,05) з ФВ ЛШ. Найбільше прогностичне значення для стратифікації пацієнтів у групу ХСН має титр аутоантитіл до β1-AР. При підвищеному рівні аутоантитіл цього типу ризик виявлення систолічної дисфункції збільшився в 6,42 разу. Підвищений титр інших аутоантитіл мав досить низьке діагностичне значення. У разі підвищеного титру аутоантитіл до β1-AР, Cos-05 та L-myosin відношення шансів розподілу пацієнтів у групи за наявністю систолічної дисфункції становило 12,0 (95 % довірчий інтервал 7,5–25,4). При поєднанні підвищення титру аутоантитіл до β1-AR, Com-02 і L-myosin цей показник становив 6,1 (1,21–10,4), при одночасному підвищенні титру аутоантитіл до β1-АР і L-myosin – 5,27 (1,17–12,2). Наведені дані свідчать про діагностичну значущість підвищеного титру кардіотропних аутоантитіл до β1-АР для діагностики ХСН у хворих похилого віку з ІХС. Підвищений титр аутоантитіл до β1-АР, Cos-05 і L-myosin має прогностичне значення для розвитку ХСН.

Повний текст статті

Л.Г. Воронков, Н.Г. Горовенко, М.Р. Ільницька.Поліморфізм T−786→C гена ендотеліальної NO-синтази в пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю залежно від наявності інсулінорезистентності

Мета – оцінити поліморфні варіанти T−786→C гена ендотеліальної NO-синтази (eNOS) залежно від наявності інсулінорезистентності (ІР) у пацієнтів із хронічною систолічною серцевою недостатністю (ХСН). Обстежено 107 хворих на ХСН II–IV функціонального класу за NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка (ЛШ) ≤ 40 % без цукрового діабету на тлі ішемічної хвороби серця або дилатаційної кардіоміопатії. Пацієнтам проводили загальноклінічні дослідження, електрокардіографію, рентгенологічне дослідження органів грудної клітки, ехокардіографію, допплерографію плечової артерії з пробою на реактивну гіперемію. Рівень інсуліну визначали імуноферментним методом. Молекулярно-генетичне дослідження поліморфізму Т–786→С гена eNOS виконували методом полімеразної ланцюгової реакції. ІР спостерігали у 45 (42 %) пацієнтів із ХСН. Близько третини осіб (33 зі 107) мали значення індексу НОМА від 3,0 і більше. Порівнюючи групи хворих на ХСН залежно від наявності ІР не виявили достовірних відмінностей за основними клініко-демографічними, гемодинамічними й ехокардіографічними показниками. Однак пацієнти з ХСН і ІР мали достовірно гіршу потокозалежну вазодилататорну відповідь плечової артерії, ніж хворі без ІР. Серед 104 обстежених із ХСН і систолічною дисфункцією ЛШ генотип ТТ поліморфізму промотора T–786→C гена eNOS спостерігали у 43,2 % осіб з ІP і 31,7 % пацієнтів без ІР; гетерозигот ТС було 45,5 % з ІP, 55,0 % без ІР; генотип СС реєстрували в групах з однаковою частотою. Відмінностей за частотою виявлення різних поліморфізмів Т–786→С гена еNOS між групами осіб з ІР і без ІР не виявлено. Однак пацієнти з ХСН і ІР мали достовірно вищі рівні фактора некрозу пухлини α (ФНП-α) і сечової кислоти в сироватці крові порівняно з групою хворих на ХСН без ІР. У 42 % пацієнтів з ХСН і систолічною дисфункцією ЛШ спостерігають ІР. Частота виявлення генотипів ТТ, ТС, СС Т–786→С гена eNOS достовірно не відрізнялася в групах хворих з ІP і без ІР. Найгірша потокозалежна вазодилататорна відповідь плечової артерії в пацієнтів з ХСН та ІР асоціювалася з вищими рівнями ФНП-α і сечової кислоти в сироватці крові.

Повний текст статті

Л.Ф. Богмат, Л.І. Рак, Т.О. Головко.Дисфункція серця у підлітків з патологією міокарда як початкова стадія хронічної серцевої недостатності.

Мета роботи – вивчити зміни серцево-судинної системи та нейрогуморальних систем регуляції на ранніх етапах формування хронічної серцевої недостатності (ХСН) у дітей і підлітків з різними захворюваннями міокарда.
Матеріал і методи. Обстежено 208 підлітків віком 12–18 років з хронічною патологією міокарда, з них 54 – діти, які перенесли міокардит в анамнезі, та 154 – з диспластичними кардіоміопатіями. Групу контролю становили 68 їх здорових однолітків. Вивчали морфофункціональні параметри серця й показники загальної гемодинаміки, добову екскрецію катехоламінів із сечею, активність реніну плазми, вміст ангіотензину II й альдостерону, цитокінів інтерлейкіну-1β, інтерлейкіну-6, фактора некрозу пухлини α та фактора апоптозу СD95/Fas у крові.
Результати. Встановлено, що в дітей з патологією міокарда запального й незапального генезу розвиваються порушення скорочувальної здатності серця, як лівого, так і правого його шлуночків, які виявляються в частини з них лише на тлі проведення навантажувальних проб. Ці процеси супроводжуються високою активацією систем нейрогуморальної регуляції (симпатоадреналової та ренін-ангіотензин-альдостеронової), прозапальних цитокінів і збільшенням частоти СD95/Fas.
Висновки. Результати можуть слугувати патогенетичним обґрунтуванням доцільності призначення дітям із субклінічним перебігом хронічної серцевої недостатності засобів, що блокують нейрогуморальну активацію.

Повний текст статті