Тематичний Архів | Category Archives: Серцева недостатність

Л.Г. Воронков, О.Л. Філатова, А.В. Ляшенко, Л.П. Паращенюк, Н.А ТкачВиживання упродовж 12 місяців та його предиктори в пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю і зниженою фракцією викиду лівого шлуночка залежно від статі

Мета – порівняти показники виживаності протягом 12 міс та їх клінічні предиктори в чоловіків та жінок із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) і зниженою фракцією викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ). У дослідженні взяли участь 356 пацієнтів з ХСН та ФВ ЛШ < 40 %. Дослідження терміну виживання виконували за методом Каплана – Мейєра. Виживання в групах порівнювали за F-критерієм Кокса. В подальшому, за допомогою множинної логістичної регресії, визначали незалежні чинники, які впливають на час виживання у чоловіків та жінок. Аналіз виживання чоловіків та жінок з ХСН і зниженою ФВ ЛШ показав, що кумулятивне виживання через 12 міс у них статистично значущо не розрізнялося та становило 91 і 92 % відповідно. При аналізі чинників, пов’язаних із несприятливим прогнозом, виявлено істотні відмінності між чоловіками та жінками. Так, для чоловіків предикторами виживання протягом 12 місяців були: наявність у діагнозі стенокардії напруження, товщина стінки правого шлуночка, ФВ ЛШ, кінцеводіастолічний (КДО) та кінцевосистолічний (КСО) об’єм ЛШ, індекси КСО та КДО ЛШ, ударний об’єм ЛШ, середній артеріальний тиск у легеневій артерії, рівень креатиніну крові, рівень загального холестерину крові та розрахункова швидкість клубочкової фільтрації. У жінок такими виявилися ФВ ЛШ, КДО та КСО, рівень білірубіну крові. Виживання чоловіків і жінок з ХСН та зниженою ФВ ЛШ упродовж 12 міс було високим (91 та 92 % відповідно) і статистично значущо не розрізнялося. Предиктори летального кінця впродовж 12 міс спостереження у чоловіків та жінок значною мірою відрізняються, причому їх кількість значно вища в чоловіків.

Повний текст статті

К.М. Амосова, І.І. Горда, А.Б. Безродний, Г.В. Мостбауер, Ю.В. Руденко, А.В. Саблін, Н.В. Мельниченко, Ю.О. Сиченко, І.В. Прудкий, К.І. Черняєва, О.В. Василенко, І.С. Ковальова, О.В. Ходаківська, П.О. Лазарєв, Н.О. КононенкоПорівняльна оцінка ефективності «нітратцентричної» та «діуретикоцентричної» стратегій лікування гострої декомпенсованої серцевої недостатності у пацієнтів з хронічною хворобою нирок

Мета – порівняти ефективність впливу на функцію нирок та усунення венозного застою двох різних стратегій лікування у так званих «вологих і теплих» хворих з гострою декомпенсованою серцевою недостатністю (ГДСН) та хронічною хворобою нирок. У проспективне дослідження залучено 141 хворого з ГДСН віком 38–85 років (середній вік (66,4±2,2) року), які були послідовно госпіталізовані в кардіологічні відділення Олександрівської клінічної лікарні м. Києва протягом 2012–2014 рр. Серед усіх хворих хронічну хворобу нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) < 60 мл/(хв · 1,73 м2)) при госпіталізації відзначено у 95 (67,3 %) хворих, зокрема в групі «діуретикоцентричної» стратегії (група ДЦ) – у 57 осіб та «нітратцентричної» стратегії (група НЦ) – у 38 осіб. Їх дані аналізували в представленій роботі. При госпіталізації хворі обох груп були зіставні за середнім рівнем NT-proBNP у сироватці крові, який статистично значуще знизився в обох групах на третю добу лікування (Р<0,05). У групі НЦ, порівняно з ДЦ це зниження було статистично значуще більшим, як на третю добу, так і в день виписування (Р<0,05). ШКФ була статистично значуще вищою вже на третю добу лікування у групі НЦ ((35,7±2,8) проти (30,4±2,7) мл/хв, Р<0,05) та зберігалася вищою на час виписування ((63,2±3,7) проти 48,1±3,8) мл/хв, Р<0,01). У хворих з ГДСН та хронічною хворобою нирок «нітратцентрична» стратегія порівняно з «діуретикоцентричною» асоціюється з більш вираженим результатом щодо усунення венозного застою і з менш вираженим впливом на функцію нирок, що виявилося підвищенням ШКФ та зниженням рівня NGAL (ліпокалін, асоційований із желатиназою нейтрофілів) у сироватці крові в групі застосування «нітратцентричної» стратегії.

Повний текст статті

В.П. Іванов, Ю.В. Савіцька Зміни рівня N-кінцевого фрагмента попередника мозкового натрійуретичного пептиду в пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю залежно від показників якості життя

Мета – оцінити вміст N-кінцевого фрагмента попередника мозкового натрійуретичного пептиду (NT-proBNP ) в плазмі крові у хворих із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка залежно від рівня якості життя (ЯЖ) за даними опитувальників MHFLQ та SF-36. Обстежено 113 хворих віком 45–74 роки (в середньому (60,20±0,74) року) із систолічною ХСН ІІ–ІІІ функціонального класу за NYHA ішемічної та гіпертензивної етіології зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка. В основу поділу на клінічні групи взято такі показники ЯЖ: сума балів за опитувальником MHFLQ, фізичний (ФКЗ) та психічний (ПКЗ) компоненти здоров’я за SF-36. Рівень NT-proBNP у плазмі крові визначали імуноферментним методом, у вибірці цей показник становив 904–3836 пг/мл (у середньому (1977,5±88,8) пг/мл). Аналіз рівня NT-proBNP залежно від ЯЖ за опитувальником MHFLQ свідчив, що в групі з відносно низькою (ВН) ЯЖ вміст біомаркера та кількість пацієнтів з високим його рівнем (> 2130 пг/мл) переважають аналогічні показники у групах з відносно задовільною (ВЗ) та відносно високою (ВВ) ЯЖ (Р<0,04). Рівень NT-proBNP та частка осіб з рівнем NT-proBNP > 2130 пг/мл були вищими у групах з ВН ФКЗ та ПКЗ, ніж у групах з ВВ ФКЗ та ПКЗ (Р<0,05). У пацієнтів із систолічною ХСН ІІ–ІІІ функціонального класу за NYHA ішемічної та гіпертензивної етіології зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка рівень NT-proBNP певною мірою асоційований з ЯЖ за опитувальником MHFLQ, ФКЗ і ПКЗ за SF-36. Статистично значущу різницю щодо рівня NT-proBNP встановлено для пацієнтів із ВН ЯЖ за опитувальником MHFLQ (з одного боку) та ВЗ і ВВ ЯЖ (з другого боку). Статистично значущу різницю щодо рівня NT-proBNP виявлено в пацієнтів з ВН і ВВ ФКЗ та ПКЗ за опитувальником SF-36.

Повний текст статті

В.Ю. Жарінова, В.О. Табакович-Вацеба, І.О. Сенько. Діагностичні та прогностичні можливості кардіотропних аутоантитіл у пацієнтів похилого віку з ішемічною хворобою серця з різною скоротливою здатністю міокарда

Мета – вивчити діагностичні та прогностичні можливості кардіотропних аутоантитіл у пацієнтів похилого віку з ішемічною хворобою серця (ІХС) з різною скоротливою здатністю міокарда. Обстежено 130 хворих віком 60–74 роки (у середньому (69,5±7,9) року) з діагнозом ІХС: стабільна стенокардія напруження II–III функціонального класу (ФК), з них 70 пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (ХСН) IIA стадії II–III ФК за NYHA зі зниженою скоротливою здатністю міокарда (фракція викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ) < 45 %) та 60 хворих зі збереженою систолічною функцією ЛШ (ФВ ЛШ > 45 %). Контрольну групу становили 10 здорових осіб віком 60–75 років. Загальний період спостереження – 3 роки. В обстежених хворих відзначено відмінності щодо частоти виявлення підвищеного титру кардіотропних аутоантитіл, які характеризують стан різних міокардіальних структур: β1-адренорецепторів (β1-АР), мембран кардіоміоцитів (Com-02), цитоплазми кардіоміоцитів (Cos-05), кардіоміозину (L-myosin). У хворих із систолічною дисфункцією ЛШ підвищений титр аутоантитіл спостерігали в 2–3 рази частіше, ніж у хворих зі збереженою ФВ ЛШ. Виявили зворотний кореляційний зв’язок рівня аутоантитіл до β1-АР (r=0,81; P<0,05), Сom-02 (r=0,62; P<0,05), Cos-05 (r=0,58; P<0,05) з ФВ ЛШ. Найбільше прогностичне значення для стратифікації пацієнтів у групу ХСН має титр аутоантитіл до β1-AР. При підвищеному рівні аутоантитіл цього типу ризик виявлення систолічної дисфункції збільшився в 6,42 разу. Підвищений титр інших аутоантитіл мав досить низьке діагностичне значення. У разі підвищеного титру аутоантитіл до β1-AР, Cos-05 та L-myosin відношення шансів розподілу пацієнтів у групи за наявністю систолічної дисфункції становило 12,0 (95 % довірчий інтервал 7,5–25,4). При поєднанні підвищення титру аутоантитіл до β1-AR, Com-02 і L-myosin цей показник становив 6,1 (1,21–10,4), при одночасному підвищенні титру аутоантитіл до β1-АР і L-myosin – 5,27 (1,17–12,2). Наведені дані свідчать про діагностичну значущість підвищеного титру кардіотропних аутоантитіл до β1-АР для діагностики ХСН у хворих похилого віку з ІХС. Підвищений титр аутоантитіл до β1-АР, Cos-05 і L-myosin має прогностичне значення для розвитку ХСН.

Повний текст статті

Л.Г. Воронков, Н.Г. Горовенко, М.Р. Ільницька.Поліморфізм T−786→C гена ендотеліальної NO-синтази в пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю залежно від наявності інсулінорезистентності

Мета – оцінити поліморфні варіанти T−786→C гена ендотеліальної NO-синтази (eNOS) залежно від наявності інсулінорезистентності (ІР) у пацієнтів із хронічною систолічною серцевою недостатністю (ХСН). Обстежено 107 хворих на ХСН II–IV функціонального класу за NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка (ЛШ) ≤ 40 % без цукрового діабету на тлі ішемічної хвороби серця або дилатаційної кардіоміопатії. Пацієнтам проводили загальноклінічні дослідження, електрокардіографію, рентгенологічне дослідження органів грудної клітки, ехокардіографію, допплерографію плечової артерії з пробою на реактивну гіперемію. Рівень інсуліну визначали імуноферментним методом. Молекулярно-генетичне дослідження поліморфізму Т–786→С гена eNOS виконували методом полімеразної ланцюгової реакції. ІР спостерігали у 45 (42 %) пацієнтів із ХСН. Близько третини осіб (33 зі 107) мали значення індексу НОМА від 3,0 і більше. Порівнюючи групи хворих на ХСН залежно від наявності ІР не виявили достовірних відмінностей за основними клініко-демографічними, гемодинамічними й ехокардіографічними показниками. Однак пацієнти з ХСН і ІР мали достовірно гіршу потокозалежну вазодилататорну відповідь плечової артерії, ніж хворі без ІР. Серед 104 обстежених із ХСН і систолічною дисфункцією ЛШ генотип ТТ поліморфізму промотора T–786→C гена eNOS спостерігали у 43,2 % осіб з ІP і 31,7 % пацієнтів без ІР; гетерозигот ТС було 45,5 % з ІP, 55,0 % без ІР; генотип СС реєстрували в групах з однаковою частотою. Відмінностей за частотою виявлення різних поліморфізмів Т–786→С гена еNOS між групами осіб з ІР і без ІР не виявлено. Однак пацієнти з ХСН і ІР мали достовірно вищі рівні фактора некрозу пухлини α (ФНП-α) і сечової кислоти в сироватці крові порівняно з групою хворих на ХСН без ІР. У 42 % пацієнтів з ХСН і систолічною дисфункцією ЛШ спостерігають ІР. Частота виявлення генотипів ТТ, ТС, СС Т–786→С гена eNOS достовірно не відрізнялася в групах хворих з ІP і без ІР. Найгірша потокозалежна вазодилататорна відповідь плечової артерії в пацієнтів з ХСН та ІР асоціювалася з вищими рівнями ФНП-α і сечової кислоти в сироватці крові.

Повний текст статті

Л.Ф. Богмат, Л.І. Рак, Т.О. Головко.Дисфункція серця у підлітків з патологією міокарда як початкова стадія хронічної серцевої недостатності.

Мета роботи – вивчити зміни серцево-судинної системи та нейрогуморальних систем регуляції на ранніх етапах формування хронічної серцевої недостатності (ХСН) у дітей і підлітків з різними захворюваннями міокарда.
Матеріал і методи. Обстежено 208 підлітків віком 12–18 років з хронічною патологією міокарда, з них 54 – діти, які перенесли міокардит в анамнезі, та 154 – з диспластичними кардіоміопатіями. Групу контролю становили 68 їх здорових однолітків. Вивчали морфофункціональні параметри серця й показники загальної гемодинаміки, добову екскрецію катехоламінів із сечею, активність реніну плазми, вміст ангіотензину II й альдостерону, цитокінів інтерлейкіну-1β, інтерлейкіну-6, фактора некрозу пухлини α та фактора апоптозу СD95/Fas у крові.
Результати. Встановлено, що в дітей з патологією міокарда запального й незапального генезу розвиваються порушення скорочувальної здатності серця, як лівого, так і правого його шлуночків, які виявляються в частини з них лише на тлі проведення навантажувальних проб. Ці процеси супроводжуються високою активацією систем нейрогуморальної регуляції (симпатоадреналової та ренін-ангіотензин-альдостеронової), прозапальних цитокінів і збільшенням частоти СD95/Fas.
Висновки. Результати можуть слугувати патогенетичним обґрунтуванням доцільності призначення дітям із субклінічним перебігом хронічної серцевої недостатності засобів, що блокують нейрогуморальну активацію.

Повний текст статті

О.Є. Березін, О.О. Кремзер.Біологічні маркери в оцінці ризику настання несприятливих клінічних наслідків у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю ішемічного генезу.

Мета роботи – розробити шкалу оцінки серцево-судинного ризику на підставі аналізу рівнів циркулюючих біологічних маркерів хронічної серцевої недостатності (ХСН).
Матеріал і методи. Проспективно вивчено частоту виникнення фатальних і нефатальних серцево-судинних подій, а також частоту настання смерті від будь-яких причин у когорті 388 пацієнтів з ХСН протягом 3 років спостереження. Визначено рівні циркулюючого NT-термінального фрагмента промолекули мозкового натрійуретичного пептиду (NT-proBNP), галектину-3, високочутливого С-реактивного білка (ВЧ-CРБ), остеопротегерину і його розчинного рецептора sRANKL, остеопонтину, остеонектину, адипонектину, ендотеліальних апоптотичних мікрочастинок (ЕАМ) і ендотеліальних прогеніторних клітин (ЕПК).
Результати. Медіана періоду спостереження за пацієнтами, залученими в дослідження, становила 2,76 року (міжквартильний розмах 1,8–3,4 року). Протягом цього періоду зареєстровано 285 серцево-судинних подій, у тому числі 43 смертельних випадки і 242 випадки повторної госпіталізації. Незалежними предикторами виникнення несприятливих клінічних наслідків у хворих на ХСН є рівні NT-proBNP, галектину-3, ВЧ-CРБ, остеопротегерину, відношення sRANKL/остеопротегерин, рівень циркулюючих ЕПК CD14+CD309+Tie-2+, ЕАМ і відношення ЕАМ/ ЕПК CD14+CD309+.
Висновки. Шкала оцінки ризику виникнення фатальних і нефатальних серцево-судинних подій, створена на підставі визначення циркулюючих біомаркерів (NT-proBNP, галектину-3, ВЧ-CРБ, остеопротегерину, ЕАМ і відношення ЕАМ/ ЕПК CD14+CD309+), дозволяє достовірно прогнозувати ймовірність виживання пацієнтів з ХСН незалежно від їх віку, статі, стану скорочувальної функції міокарда лівого шлуночка та кількості коморбідних станів.

Повний текст статті

Л.Г. Воронков, М.Р. Ільницька, Т.І. Гавриленко, А.В. Ляшенко, Л.В. Якушко, Н.А. Рижкова, Г.В. Пономарьова.Стан гормонів жирової тканини, циркулюючого фактора некрозу пухлини α та показників ліпідного обміну залежно від наявності інсулінорезистентності в пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю і систолічною дисфункцією лівого шлуночка.

Мета – вивчити стан гормонів жирової тканини і гуморальної ланки системної запальної відповіді, а також ліпідного обміну залежно від наявності феномена інсулінорезистентності (ІР) у пацієнтів з хронічною систолічною серцевою недостатністю (ХСН). Обстежено
107 пацієнтів з ХСН II–IV функціонального класу за NYHA без цукрового діабету із систолічною дисфункцією лівого шлуночка. Критерієм ІР була величина індексу НОМА ≥ 2,77. Усі вказані дослідження проводили після досягнення пацієнтами еуволемічного стану. Значення подано у вигляді М±SD і медіана (нижній; верхній квартиль). ІР реєстрували у 45 (42%) пацієнтів з ХСН. Близько третини хворих (33 з 107) мали значення індексу НОМА від 3,0 і більше. Відповідно пацієнти з ХСН і ІP мали більш високі рівні глюкози натще ((5,39±0,59) порівняно з (4,98±0,62) ммоль/л; Р=0,001) та інсуліну в плазмі крові порівняно з групою пацієнтів без ІР (відповідно 15,34 (12,97; 24,27) і 7,87 (4,87; 10,39) мкОд/мл; Р<0,001) і контрольною групою (9,07 (6,47; 12,39) мкОд/мл; Р<0,001). Пацієнти з ХСН та ІР порівняно з хворими на ХСН без ІР мали достовірно більші рівні лептину (відповідно 8,30 (3,69; 22,01) і 5,53 (1,36; 16,97) нг/мл; Р=0,044), фактора некрозу пухлини α – ФНП-α (відповідно 3,4 (1,35; 19,25) і 2,8 (1,82; 5,38) пг/мл; Р=0,041) і сечової кислоти (відповідно (549,37±155,23) і (463,55±131,15) мкмоль/л; Р=0,003) в плазмі крові. Для пацієнтів з ХСН незалежно від наявності у них ІР характерні підвищені рівні лептину та адипонектину. У хворих на ХСН з ІP відзначено достовірно вищі рівні лептину в плазмі крові порівняно з пацієнтами з ХСН без ІР, за відсутності достовірних відмінностей рівнів адипонектину і відношення лептин/адипонектин. У хворих на ХСН з ІР спостерігають ознаки активації гуморальної ланки автоімунної відповіді у вигляді вищих рівнів циркулюючого ФНП-α порівняно з пацієнтами без ІР та особами контрольної групи, а також достовірно вищі рівні сечової кислоти в плазмі крові.

Повний текст статті

О.М. Трембовецька, Г.В. Книшов, В.П. Захарова.Вивчення особливостей ротаційного руху стінок лівого шлуночка за допомогою векторехокардіографії у хворих на дилатаційну кардіоміопатію.

Мета роботи – вивчити особливості ротаційного руху стінок лівого шлуночка у хворих на дилатаційну кардіоміопатію (ДКМП).
Матеріал і методи. Обстежено 70 пацієнтів з ДКМП та 35 осіб без серцевої патології. Застосовано загальноклінічні методи дослідження та комплексну ехокардіографію, зокрема векторехокардіографію. Хворих на ДКМП розділили на дві групи залежно від наявності повної блокади лівої ніжки пучка Гіса.
Результати. Ротація базального відділу лівого шлуночка в нормі становила (–4,3±1,30) °, а апікального відділу – (10,5±0,60) °. У хворих I групи (з ДКМП без повної блокади лівої ніжки пучка Гіса) спостерігали зниження показників ротації як базальних відділів (на 37 %), так і апікальних (на 64 %) порівняно з нормою. При цьому обертання базального відділу і верхівки відбувалося у протилежних напрямах. У хворих II групи (з ДКМП та повною блокадою лівої ніжки пучка Гіса) ротація базального відділу помірно знижувалася і становила (–2,6±1,70) °, що нижче норми на 40 %. При цьому верхівка в цій групі оберталася в тому ж напрямі, як і базальний відділ з кутом ротації (–2,3±1,50) °, що було значно нижче норми (на 122 %).
Висновки. У нормі обертання базальних і апікальних відділів ЛШ відбувається у протилежних напрямах: базальний відділ обертається за годинниковою стрілкою, а апікальний – проти годинникової стрілки. При ДКМП ротаційна здатність міокарда лівого шлуночка різко знижується з наростанням ознак серцевої недостатності, а при появі повної блокади лівої ніжки пучка Гіса ще й змінювався напрямок обертання верхівки серця. Значне зниження апікальної ротації і зміна напряму її обертання в пацієнтів з ДКМП та повною блокадою лівої ніжки пучка Гіса призводять до вираженого наростання ознак серцевої недостатності.

Повний текст статті

О.О. Кремзер.Діагностична інформативність рівня мозкового натрійуретичного пептиду як індикатора тяжкості хронічної серцевої недостатності ішемічного генезу в пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу

Мета роботи – вивчити діагностичну інформативність рівня N-термінального фрагмента попередника мозкового натрійуретичного пептиду (NT-pro-BNP) щодо тяжкості хронічної серцевої недостатності (СН), що розвинулася внаслідок ішемічної хвороби серця залежно від наявності супутнього цукрового діабету 2-го типу. У дослідження залучено 82 хворих із хронічною СН II–III функціонального класу за NYHA. Результати дослідження показали, що у хворих з хронічною СН та цукровим діабетом 2-го типу рівень NT-pro-BNP у плазмі крові віддзеркалює тяжкість СН при перевищенні точки розподілу 1272,45 фмоль/мл (чутливість 88,6 %, специфічність 72,3 %, відношення правдоподібності позитивного результату 6,15, відношення правдоподібності негативного результату 0,16). При нижчих концентраціях NT-pro-BNP може відображати наявність інших причин, які потенційно модулюють високий серцево-судинний ризик, а саме: цукрового діабету 2-го типу, прозапальної активації, атеросклеротичного ураження вінцевих артерій, гіперліпідемії та сегментарної дисфункції міокарда лівого шлуночка.

Повний текст статті