Тематичний Архів | Category Archives: Серцева недостатність

Л.Г. Воронков, Н.Г. Горовенко, М.Р. Ільницька.Поліморфізм T−786→C гена ендотеліальної NO-синтази в пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю залежно від наявності інсулінорезистентності

Мета – оцінити поліморфні варіанти T−786→C гена ендотеліальної NO-синтази (eNOS) залежно від наявності інсулінорезистентності (ІР) у пацієнтів із хронічною систолічною серцевою недостатністю (ХСН). Обстежено 107 хворих на ХСН II–IV функціонального класу за NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка (ЛШ) ≤ 40 % без цукрового діабету на тлі ішемічної хвороби серця або дилатаційної кардіоміопатії. Пацієнтам проводили загальноклінічні дослідження, електрокардіографію, рентгенологічне дослідження органів грудної клітки, ехокардіографію, допплерографію плечової артерії з пробою на реактивну гіперемію. Рівень інсуліну визначали імуноферментним методом. Молекулярно-генетичне дослідження поліморфізму Т–786→С гена eNOS виконували методом полімеразної ланцюгової реакції. ІР спостерігали у 45 (42 %) пацієнтів із ХСН. Близько третини осіб (33 зі 107) мали значення індексу НОМА від 3,0 і більше. Порівнюючи групи хворих на ХСН залежно від наявності ІР не виявили достовірних відмінностей за основними клініко-демографічними, гемодинамічними й ехокардіографічними показниками. Однак пацієнти з ХСН і ІР мали достовірно гіршу потокозалежну вазодилататорну відповідь плечової артерії, ніж хворі без ІР. Серед 104 обстежених із ХСН і систолічною дисфункцією ЛШ генотип ТТ поліморфізму промотора T–786→C гена eNOS спостерігали у 43,2 % осіб з ІP і 31,7 % пацієнтів без ІР; гетерозигот ТС було 45,5 % з ІP, 55,0 % без ІР; генотип СС реєстрували в групах з однаковою частотою. Відмінностей за частотою виявлення різних поліморфізмів Т–786→С гена еNOS між групами осіб з ІР і без ІР не виявлено. Однак пацієнти з ХСН і ІР мали достовірно вищі рівні фактора некрозу пухлини α (ФНП-α) і сечової кислоти в сироватці крові порівняно з групою хворих на ХСН без ІР. У 42 % пацієнтів з ХСН і систолічною дисфункцією ЛШ спостерігають ІР. Частота виявлення генотипів ТТ, ТС, СС Т–786→С гена eNOS достовірно не відрізнялася в групах хворих з ІP і без ІР. Найгірша потокозалежна вазодилататорна відповідь плечової артерії в пацієнтів з ХСН та ІР асоціювалася з вищими рівнями ФНП-α і сечової кислоти в сироватці крові.

Повний текст статті

Л.Ф. Богмат, Л.І. Рак, Т.О. Головко.Дисфункція серця у підлітків з патологією міокарда як початкова стадія хронічної серцевої недостатності.

Мета роботи – вивчити зміни серцево-судинної системи та нейрогуморальних систем регуляції на ранніх етапах формування хронічної серцевої недостатності (ХСН) у дітей і підлітків з різними захворюваннями міокарда.
Матеріал і методи. Обстежено 208 підлітків віком 12–18 років з хронічною патологією міокарда, з них 54 – діти, які перенесли міокардит в анамнезі, та 154 – з диспластичними кардіоміопатіями. Групу контролю становили 68 їх здорових однолітків. Вивчали морфофункціональні параметри серця й показники загальної гемодинаміки, добову екскрецію катехоламінів із сечею, активність реніну плазми, вміст ангіотензину II й альдостерону, цитокінів інтерлейкіну-1β, інтерлейкіну-6, фактора некрозу пухлини α та фактора апоптозу СD95/Fas у крові.
Результати. Встановлено, що в дітей з патологією міокарда запального й незапального генезу розвиваються порушення скорочувальної здатності серця, як лівого, так і правого його шлуночків, які виявляються в частини з них лише на тлі проведення навантажувальних проб. Ці процеси супроводжуються високою активацією систем нейрогуморальної регуляції (симпатоадреналової та ренін-ангіотензин-альдостеронової), прозапальних цитокінів і збільшенням частоти СD95/Fas.
Висновки. Результати можуть слугувати патогенетичним обґрунтуванням доцільності призначення дітям із субклінічним перебігом хронічної серцевої недостатності засобів, що блокують нейрогуморальну активацію.

Повний текст статті

О.Є. Березін, О.О. Кремзер.Біологічні маркери в оцінці ризику настання несприятливих клінічних наслідків у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю ішемічного генезу.

Мета роботи – розробити шкалу оцінки серцево-судинного ризику на підставі аналізу рівнів циркулюючих біологічних маркерів хронічної серцевої недостатності (ХСН).
Матеріал і методи. Проспективно вивчено частоту виникнення фатальних і нефатальних серцево-судинних подій, а також частоту настання смерті від будь-яких причин у когорті 388 пацієнтів з ХСН протягом 3 років спостереження. Визначено рівні циркулюючого NT-термінального фрагмента промолекули мозкового натрійуретичного пептиду (NT-proBNP), галектину-3, високочутливого С-реактивного білка (ВЧ-CРБ), остеопротегерину і його розчинного рецептора sRANKL, остеопонтину, остеонектину, адипонектину, ендотеліальних апоптотичних мікрочастинок (ЕАМ) і ендотеліальних прогеніторних клітин (ЕПК).
Результати. Медіана періоду спостереження за пацієнтами, залученими в дослідження, становила 2,76 року (міжквартильний розмах 1,8–3,4 року). Протягом цього періоду зареєстровано 285 серцево-судинних подій, у тому числі 43 смертельних випадки і 242 випадки повторної госпіталізації. Незалежними предикторами виникнення несприятливих клінічних наслідків у хворих на ХСН є рівні NT-proBNP, галектину-3, ВЧ-CРБ, остеопротегерину, відношення sRANKL/остеопротегерин, рівень циркулюючих ЕПК CD14+CD309+Tie-2+, ЕАМ і відношення ЕАМ/ ЕПК CD14+CD309+.
Висновки. Шкала оцінки ризику виникнення фатальних і нефатальних серцево-судинних подій, створена на підставі визначення циркулюючих біомаркерів (NT-proBNP, галектину-3, ВЧ-CРБ, остеопротегерину, ЕАМ і відношення ЕАМ/ ЕПК CD14+CD309+), дозволяє достовірно прогнозувати ймовірність виживання пацієнтів з ХСН незалежно від їх віку, статі, стану скорочувальної функції міокарда лівого шлуночка та кількості коморбідних станів.

Повний текст статті

Л.Г. Воронков, М.Р. Ільницька, Т.І. Гавриленко, А.В. Ляшенко, Л.В. Якушко, Н.А. Рижкова, Г.В. Пономарьова.Стан гормонів жирової тканини, циркулюючого фактора некрозу пухлини α та показників ліпідного обміну залежно від наявності інсулінорезистентності в пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю і систолічною дисфункцією лівого шлуночка.

Мета – вивчити стан гормонів жирової тканини і гуморальної ланки системної запальної відповіді, а також ліпідного обміну залежно від наявності феномена інсулінорезистентності (ІР) у пацієнтів з хронічною систолічною серцевою недостатністю (ХСН). Обстежено
107 пацієнтів з ХСН II–IV функціонального класу за NYHA без цукрового діабету із систолічною дисфункцією лівого шлуночка. Критерієм ІР була величина індексу НОМА ≥ 2,77. Усі вказані дослідження проводили після досягнення пацієнтами еуволемічного стану. Значення подано у вигляді М±SD і медіана (нижній; верхній квартиль). ІР реєстрували у 45 (42%) пацієнтів з ХСН. Близько третини хворих (33 з 107) мали значення індексу НОМА від 3,0 і більше. Відповідно пацієнти з ХСН і ІP мали більш високі рівні глюкози натще ((5,39±0,59) порівняно з (4,98±0,62) ммоль/л; Р=0,001) та інсуліну в плазмі крові порівняно з групою пацієнтів без ІР (відповідно 15,34 (12,97; 24,27) і 7,87 (4,87; 10,39) мкОд/мл; Р<0,001) і контрольною групою (9,07 (6,47; 12,39) мкОд/мл; Р<0,001). Пацієнти з ХСН та ІР порівняно з хворими на ХСН без ІР мали достовірно більші рівні лептину (відповідно 8,30 (3,69; 22,01) і 5,53 (1,36; 16,97) нг/мл; Р=0,044), фактора некрозу пухлини α – ФНП-α (відповідно 3,4 (1,35; 19,25) і 2,8 (1,82; 5,38) пг/мл; Р=0,041) і сечової кислоти (відповідно (549,37±155,23) і (463,55±131,15) мкмоль/л; Р=0,003) в плазмі крові. Для пацієнтів з ХСН незалежно від наявності у них ІР характерні підвищені рівні лептину та адипонектину. У хворих на ХСН з ІP відзначено достовірно вищі рівні лептину в плазмі крові порівняно з пацієнтами з ХСН без ІР, за відсутності достовірних відмінностей рівнів адипонектину і відношення лептин/адипонектин. У хворих на ХСН з ІР спостерігають ознаки активації гуморальної ланки автоімунної відповіді у вигляді вищих рівнів циркулюючого ФНП-α порівняно з пацієнтами без ІР та особами контрольної групи, а також достовірно вищі рівні сечової кислоти в плазмі крові.

Повний текст статті

О.М. Трембовецька, Г.В. Книшов, В.П. Захарова.Вивчення особливостей ротаційного руху стінок лівого шлуночка за допомогою векторехокардіографії у хворих на дилатаційну кардіоміопатію.

Мета роботи – вивчити особливості ротаційного руху стінок лівого шлуночка у хворих на дилатаційну кардіоміопатію (ДКМП).
Матеріал і методи. Обстежено 70 пацієнтів з ДКМП та 35 осіб без серцевої патології. Застосовано загальноклінічні методи дослідження та комплексну ехокардіографію, зокрема векторехокардіографію. Хворих на ДКМП розділили на дві групи залежно від наявності повної блокади лівої ніжки пучка Гіса.
Результати. Ротація базального відділу лівого шлуночка в нормі становила (–4,3±1,30) °, а апікального відділу – (10,5±0,60) °. У хворих I групи (з ДКМП без повної блокади лівої ніжки пучка Гіса) спостерігали зниження показників ротації як базальних відділів (на 37 %), так і апікальних (на 64 %) порівняно з нормою. При цьому обертання базального відділу і верхівки відбувалося у протилежних напрямах. У хворих II групи (з ДКМП та повною блокадою лівої ніжки пучка Гіса) ротація базального відділу помірно знижувалася і становила (–2,6±1,70) °, що нижче норми на 40 %. При цьому верхівка в цій групі оберталася в тому ж напрямі, як і базальний відділ з кутом ротації (–2,3±1,50) °, що було значно нижче норми (на 122 %).
Висновки. У нормі обертання базальних і апікальних відділів ЛШ відбувається у протилежних напрямах: базальний відділ обертається за годинниковою стрілкою, а апікальний – проти годинникової стрілки. При ДКМП ротаційна здатність міокарда лівого шлуночка різко знижується з наростанням ознак серцевої недостатності, а при появі повної блокади лівої ніжки пучка Гіса ще й змінювався напрямок обертання верхівки серця. Значне зниження апікальної ротації і зміна напряму її обертання в пацієнтів з ДКМП та повною блокадою лівої ніжки пучка Гіса призводять до вираженого наростання ознак серцевої недостатності.

Повний текст статті

О.О. Кремзер.Діагностична інформативність рівня мозкового натрійуретичного пептиду як індикатора тяжкості хронічної серцевої недостатності ішемічного генезу в пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу

Мета роботи – вивчити діагностичну інформативність рівня N-термінального фрагмента попередника мозкового натрійуретичного пептиду (NT-pro-BNP) щодо тяжкості хронічної серцевої недостатності (СН), що розвинулася внаслідок ішемічної хвороби серця залежно від наявності супутнього цукрового діабету 2-го типу. У дослідження залучено 82 хворих із хронічною СН II–III функціонального класу за NYHA. Результати дослідження показали, що у хворих з хронічною СН та цукровим діабетом 2-го типу рівень NT-pro-BNP у плазмі крові віддзеркалює тяжкість СН при перевищенні точки розподілу 1272,45 фмоль/мл (чутливість 88,6 %, специфічність 72,3 %, відношення правдоподібності позитивного результату 6,15, відношення правдоподібності негативного результату 0,16). При нижчих концентраціях NT-pro-BNP може відображати наявність інших причин, які потенційно модулюють високий серцево-судинний ризик, а саме: цукрового діабету 2-го типу, прозапальної активації, атеросклеротичного ураження вінцевих артерій, гіперліпідемії та сегментарної дисфункції міокарда лівого шлуночка.

Повний текст статті

В.Й. Целуйко, Н.В. Матвійчук, К.Ю. Кіношенко.Галектин-3 у хворих на хронічну серцеву недостатність

Мета – оцінити зв’язок рівня галектину-3 з клініко-інструментальними показниками в пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (ХСН), коронарного та некоронарного генезу. Обстежено 36 хворих на ХСН (29 чоловіків та 7 жінок) віком у середньому (52,41±1,60) року. Тривалість анамнезу захворювання – (4,05±0,60) року. Всім пацієнтам проведено комплексне обстеження: стандартну ЕКГ у 12 відведеннях, тест с 6-хвилиною ходьбою, ехокардіографію, холтерівське моніторування ЕКГ, визначення галектину-3 в сироватці крові. Рівень галектину-3 становив 16,0–71,1 нг/мл (у середньому (33,74±2,11) нг/мл). Хворі на ХСН з високими рівнями галектину-3 мали тяжчий перебіг захворювання. Встановлено взаємозв’язок між рівнем галектину-3 та ступенем вираження ремоделювання, а також небезпечними для життя порушеннями ритму серця.

Повний текст статті

Ю.В. Давыдова, Л.Г. Воронков, К.Г. Апресова, И.В. Чибисова, А.Ю. Лиманская, А.Н. Мокрик, А.А. Огородник, Л.П. Бутенко.Оценка уровня мозгового натрийуретического пептида у беременных с сердечной недостаточностью на фоне врожденных пороков сердца.

Цель исследования – определить в динамике беременности уровень мозгового натрийуретического пептида (МНУП) у женщин с сердечной недостаточностью (СН) на фоне врожденных пороков сердца (ВПС). Обследовано 22 беременных с неоперированными ВПС и СН I–II стадии, 26 беременных с оперированными ВПС и СН I–II стадии. Контрольную группу составили 20 беременных без значимой экстрагенитальной патологии с физиологическим течением беременности. Во II триместре беременности у женщин с некорригированными и корригированными ВПС наблюдают повышение уровня циркулирующего МНУП по сравнению с беременными контрольной группы сопоставимого возраста, причем наиболее высокие уровни данного пептида определяются в группе с некорригированными ВПС. В третьем триместре, в отличие от женщин с корригированными ВПС, в группе женщин с некорригированными ВПС достоверно (на 42 %) увеличивался уровень МНУП в плазме крови. При этом наиболее высокие значения этого показателя отмечены в группе женщин с некорригированными ВПС, у которых возникла необходимость досрочного родоразрешения в связи с прогрессированием синдрома СН.

Повний текст статті

Н.Т. Ватутин, Н.В. Калинкина, Е.В. Ещенко.Эффективность индивидуальных программ обучения больных хронической сердечной недостаточностью навыкам самоконтроля и самопомощи.

Цель исследования – оценить влияние индивидуальных программ обучения больных хронической сердечной недостаточностью (ХСН) навыкам самоконтроля и самопомощи на качество их жизни, степень тяжести заболевания, частоту и длительность госпитализаций. В исследование включено 120 пациентов в возрасте в среднем (62,8±9,8) года с ХСН II–IV функционального класса (ФК) по NYHA ишемической этиологии в сочетании с артериальной гипертензией. Пациенты были рандомизированы на три группы. В 1-й группе обучение проводили по индивидуальным программам, учитывающим уровень медицинской грамотности больных, пациенты 2-й группы посещали групповые лекции, в контрольной – обучение не проводили. Длительность наблюдения составила 6 мес. Выявлены различия по частоте и длительности госпитализаций между 1-й и контрольной группой. Отмечена положительная динамика функционального статуса пациентов в 1-й и 2-й группах, которая была статистически значимо более выражена в 1-й. Количество пациентов с улучшением ФК ХСН в 1-й группе составило 80 %, во 2-й – 25 %, в контрольной – 7,5 %. В 1-й и 2-й группах регистрировали уменьшение выраженности симптомов ХСН по Шкале оценки клинического состояния соответственно на (2,5±1,9) и (1,2±1,4) балла (Р<0,001 по сравнению с исходными данными), увеличение дистанции при выполнении теста с 6-минутной ходьбой (соответственно с (283,6±112,2) до (395,9±80,6) м; Р<0,001, и с (273,5±94,6) до (302,6±94,9) м; Р<0,001), причем прирост пройденной дистанции был больше в 1-й группе (Р<0,01 по сравнению со 2-й). У больных 1-й и 2-й групп отмечали также улучшение качества жизни (соответственно на (15,6±12,0) и (7,0±7,6) балла по Миннесотскому опроснику “Жизнь с сердечной недостаточностью”; Р<0,001 по сравнению с исходным), в контрольной оно практически не изменилось. Таким образом, обучение больных навыкам самоконтроля и самопомощи по индивидуальным программам, составленным в зависимости от уровня их медицинской грамотности, является более эффективным по сравнению с групповыми занятиями и позволяет улучшить качество жизни пациентов, уменьшить тяжесть ХСН, частоту и длительность госпитализаций.

Повний текст статті