Тематичний Архів | Category Archives: Оригінальні дослідження

О.А. МишаківськийПредиктори погіршення систолічної функції лівого шлуночка після хірургічного втручання з приводу тяжкої первинної мітральної недостатності: одноцентрове проспективне дослідження

Мета – дослідити можливість застосування нового ехокардіографічного маркера – ефективної фракції викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ) – як предиктора виникнення дисфункції ЛШ після оперативного втручання на мітральному клапані. У проспективному одноцентровому дослідженні проаналізовано результати лікування 72 хворих із первинною мітральною недостатністю, яким виконали протезування або пластичну корекцію мітрального клапана у кардіохірургічному відділенні Львівської обласної клінічної лікарні в період із жовтня 2013 р. до лютого 2016 р. Реєстрацію всіх параметрів здійснювали тричі – до операції, протягом 1-го тижня після операції та на 3-й місяць після операції. За допомогою ехокардіографії оцінювали різноманітні параметри систолічної функції ЛШ, у тому числі новий параметр – ефективну ФВ ЛШ. Після операції померли троє пацієнтів. З допомогою вирахування діагностичних коефіцієнтів за методом Вальда – Гублера – Генкіна для ефективної ФВ ЛШ було визначено порогову точку, нижче від якої значення ФВ найточніше асоціюється з несприятливим прогнозом щодо скоротливої функції серця у віддалений період. Доведено, що оптимальним є встановлення порогового значення 30 %: при нижчому значенні ФВ ЛШ чутливість щодо прогнозу для цього показника у віддалений період після операції становить 80 %, специфічність – 94,4 %, відношення шансів – 68,0 (95 % довірчий інтервал – 10,6–261,7). Таким чином, визначення ефективної ФВ ЛШ можна застосовувати в пацієнтів з тяжкою первинною мітральною недостатністю для прогнозування ризику погіршення систолічної функції ЛШ після хірургічної корекції мітрального клапана. Показник ефективної ФВ ЛШ може також бути корисним для динамічного нагляду за цими пацієнтами і визначення термінів проведення хірургічної корекції до виникнення незворотної дисфункції ЛШ.

Повний текст статті

В.П. ІвановКлінічна ефективність та безпечність етацизину в пацієнтів із симптомною шлуночковою екстрасистолією без тяжких структурних уражень міокарда

Мета – оцінити клінічну ефективність і безпечність антиаритмічного препарату 1С класу етацизину в пацієнтів із шлуночковою екстрасистолією (ШЕ) без тяжких структурних уражень міокарда впродовж 3 і 6 місяців лікування. Обстежено 56 пацієнтів віком 34–62 роки без тяжких структурних уражень міокарда з частою симптомною ШЕ, яка потребувала призначення антиаритмічної терапії. Анамнез ШЕ становив 3–14 років, у середньому (6,2±1,5) року. Усім пацієнтам як антиаритмічний засіб було призначено етацизин у фіксованій дозі 150 мг/добу (дозу розподіляли на три прийоми). Ефективність та безпечність оцінювали за суб’єктивними даними та даними ЕКГ. При застосуванні етацизину впродовж 3 міс антиаритмічний ефект відзначено у 92,9 % пацієнтів: у 57,2 % він був розцінений як повний (повне або практично повне зникнення перебоїв у роботі серця) і у 35,7 % – як частковий (зменшення симптомів аритмії на 75–50 %). Через 6 міс лікування антиаритмічний ефект етацизину зберігався у 84 % пацієнтів: повний антиаритмічний ефект – у 53,6 % і частковий – у 30,4 % пацієнтів. У більшості хворих антиаритмічний ефект досягається при застосуванні етацизину в дозі 100–150 мг/добу. Лікування етацизином у 5,4 % хворих супроводжується минущими екстракардіальними реакціями (головокружіння і порушення акомодації). Кардіальні реакції у вигляді збільшення тривалості інтервалів PQ i QRS в жодному випадку не досягли рівня атріовентрикулярних блокад і блокад ніжок пучка Гіса. Лікування етацизином упродовж 6 міс у хворих із ШЕ без тяжких структурних уражень міокарда супроводжується поліпшенням скоротливої функції міокарда і його релаксаційних можливостей, а також підвищенням фізичного і психічного компонентів якості життя за анкетою MOS SF-36.

Повний текст статті

Л.Г. Воронков, О.Л. Філатова, А.В. Ляшенко, Л.П. Паращенюк, Н.А ТкачВиживання упродовж 12 місяців та його предиктори в пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю і зниженою фракцією викиду лівого шлуночка залежно від статі

Мета – порівняти показники виживаності протягом 12 міс та їх клінічні предиктори в чоловіків та жінок із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) і зниженою фракцією викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ). У дослідженні взяли участь 356 пацієнтів з ХСН та ФВ ЛШ < 40 %. Дослідження терміну виживання виконували за методом Каплана – Мейєра. Виживання в групах порівнювали за F-критерієм Кокса. В подальшому, за допомогою множинної логістичної регресії, визначали незалежні чинники, які впливають на час виживання у чоловіків та жінок. Аналіз виживання чоловіків та жінок з ХСН і зниженою ФВ ЛШ показав, що кумулятивне виживання через 12 міс у них статистично значущо не розрізнялося та становило 91 і 92 % відповідно. При аналізі чинників, пов’язаних із несприятливим прогнозом, виявлено істотні відмінності між чоловіками та жінками. Так, для чоловіків предикторами виживання протягом 12 місяців були: наявність у діагнозі стенокардії напруження, товщина стінки правого шлуночка, ФВ ЛШ, кінцеводіастолічний (КДО) та кінцевосистолічний (КСО) об’єм ЛШ, індекси КСО та КДО ЛШ, ударний об’єм ЛШ, середній артеріальний тиск у легеневій артерії, рівень креатиніну крові, рівень загального холестерину крові та розрахункова швидкість клубочкової фільтрації. У жінок такими виявилися ФВ ЛШ, КДО та КСО, рівень білірубіну крові. Виживання чоловіків і жінок з ХСН та зниженою ФВ ЛШ упродовж 12 міс було високим (91 та 92 % відповідно) і статистично значущо не розрізнялося. Предиктори летального кінця впродовж 12 міс спостереження у чоловіків та жінок значною мірою відрізняються, причому їх кількість значно вища в чоловіків.

Повний текст статті

К.М. Амосова, І.І. Горда, А.Б. Безродний, Г.В. Мостбауер, Ю.В. Руденко, А.В. Саблін, Н.В. Мельниченко, Ю.О. Сиченко, І.В. Прудкий, К.І. Черняєва, О.В. Василенко, І.С. Ковальова, О.В. Ходаківська, П.О. Лазарєв, Н.О. КононенкоПорівняльна оцінка ефективності «нітратцентричної» та «діуретикоцентричної» стратегій лікування гострої декомпенсованої серцевої недостатності у пацієнтів з хронічною хворобою нирок

Мета – порівняти ефективність впливу на функцію нирок та усунення венозного застою двох різних стратегій лікування у так званих «вологих і теплих» хворих з гострою декомпенсованою серцевою недостатністю (ГДСН) та хронічною хворобою нирок. У проспективне дослідження залучено 141 хворого з ГДСН віком 38–85 років (середній вік (66,4±2,2) року), які були послідовно госпіталізовані в кардіологічні відділення Олександрівської клінічної лікарні м. Києва протягом 2012–2014 рр. Серед усіх хворих хронічну хворобу нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) < 60 мл/(хв · 1,73 м2)) при госпіталізації відзначено у 95 (67,3 %) хворих, зокрема в групі «діуретикоцентричної» стратегії (група ДЦ) – у 57 осіб та «нітратцентричної» стратегії (група НЦ) – у 38 осіб. Їх дані аналізували в представленій роботі. При госпіталізації хворі обох груп були зіставні за середнім рівнем NT-proBNP у сироватці крові, який статистично значуще знизився в обох групах на третю добу лікування (Р<0,05). У групі НЦ, порівняно з ДЦ це зниження було статистично значуще більшим, як на третю добу, так і в день виписування (Р<0,05). ШКФ була статистично значуще вищою вже на третю добу лікування у групі НЦ ((35,7±2,8) проти (30,4±2,7) мл/хв, Р<0,05) та зберігалася вищою на час виписування ((63,2±3,7) проти 48,1±3,8) мл/хв, Р<0,01). У хворих з ГДСН та хронічною хворобою нирок «нітратцентрична» стратегія порівняно з «діуретикоцентричною» асоціюється з більш вираженим результатом щодо усунення венозного застою і з менш вираженим впливом на функцію нирок, що виявилося підвищенням ШКФ та зниженням рівня NGAL (ліпокалін, асоційований із желатиназою нейтрофілів) у сироватці крові в групі застосування «нітратцентричної» стратегії.

Повний текст статті

І.Е. Малиновська, В.О. Шумаков, Н.М. Терещенко, Ю.М. Соколов, М.Ю. Соколов, В.Ю. Кобиляк, Н.О. Холодій, С.Г. Герасимчук, Д.С. Єфіменко, О.С. КривчунВідновлення толерантності до фізичного навантаження в умовах сучасного надання медичної допомоги пацієнтам, які перенесли гострий коронарний синдром

Мета – дослідити відновлення толерантності до фізичного навантаження (ТФН) при проведенні фізичних тренувань (ФТ) на велоергометрі в пацієнтів у найближчі 6 міс після перенесеного інфаркту міокарда (ІМ) при застосуванні ургентних перкутанних коронарних втручань у перші години розвитку гострого коронарного синдрому зі стійкою елевацією сегмента ST. У дослідження залучено 76 пацієнтів (чоловіки віком (52,2±1,2) року) через 1–1,5 міс після розвитку гострого ІМ. Усім пацієнтам призначено стандартне медикаментозне лікування і дозована ходьба. Залежно від обсягу реабілітаційних заходів хворі були розподілені на дві групи: 1-шу групу (n=41) становили пацієнти, програма кардіореабілітації яких, крім фізичного навантаження у вигляді дистанційної ходьби та комплексів лікувальної фізкультури з методистом, передбачала ФТ на велоергометрі (30 занять); 2-гу групу (n=35) становили пацієнти, в яких фізична реабілітація була обмежена лише дистанційною ходьбою та комплексами лікувальної фізкультури відповідно до терміну ІМ. Проведено додатковий субаналіз у підгрупах залежно від термінів відкриття інфарктзалежної вінцевої артерії (до 2 год, в період 2–6 год і через більш ніж 6 год після початку захворювання) і обсягу реваскуляризації (повна/неповна). Повторні обстеження проведені до початку ФТ, через 15 і 30 занять і через 6 міс після ІМ. Встановлено, що в підгрупах з ранньою реваскуляризацією (до 2 год) уже при 1-му обстеженні пацієнти досягають високої порогової потужності ((87,5±3,2) Вт у 1-й групі і (91,7±3,2) Вт у 2-й групі). Вже через 15 ФТ спостерігається значний приріст в 1-й групі до (116,7±3,6) Вт (Р<0,01), у 2-й групі – до (100,0±0,0) Вт (через 2,5 міс), з подальшим збільшенням ТФН в 1-й групі (до (130,0±3,6) Вт; Р<0,01). При пізній реваскуляризації (після 6 год) рівень порогової потужності збільшується в ці терміни в 1-й групі з (88,5±4,6) до (113,5±4,6) Вт (Р<0,05), у 2 й групі – з (81,3±4,5) до (85,4±3,7) Вт з подальшою динамікою через 6 міс до відповідно (128,8±3,6) Вт (Р<0,01) і (90,0±6,7) Вт. При спостереженні протягом 6 міс встановлено ​​високу ефективність ФТ (30 занять) на велоергометрі в індивідуально підібраному режимі у пацієнтів у ранній післягоспітальний період після ІМ. За відсутності ФТ добре відновлення ТФН відзначено тільки при ранній реваскуляризації (до 2 год). Подальших досліджень потребує пояснення однаково високої ефективності ФТ у пацієнтів з повною і неповною реваскуляризацією.

Повний текст статті

О.В. Шумаков, О.М. Пархоменко, С.М. Кожухов, О.О. СопкоНефропротекторний ефект кверцетину у хворих з гострим коронарним синдромом з елевацією сегмента ST після перкутанних коронарних втручань: результати аналізу «випадок – контроль»

Мета роботи – за допомогою ретроспективного аналізу оцінити вплив внутрішньовенної форми кверцетину на показники функції нирок та частоту розвитку гострого пошкодження нирок (ГПН) у хворих з гострим коронарним синдромом з елевацією сегмента ST, яким було проведено коронароангіографію із застосуванням рентгеноконтрастних агентів.

Матеріал і методи. Проведено ретроспективний аналіз двох груп, автоматично відібраних з когорти 254 хворих з гострим інфарктом міокарда: 24 пацієнти в групі терапії кверцетином та 24 пацієнти в групі контролю (хворі досліджуваних груп були подібні за 7 клінічними ознаками). Вивчали динаміку рівня креатиніну крові у 1-шу та на 3-тю–5-ту добу захворювання, а також показники клінічного перебігу гострого періоду інфаркту міокарда.

Результати. Приріст рівня креатиніну плазми крові відзначено в 37,5 % випадків у групі лікування кверцетином та в 56,5 % випадків у групі контролю (при середніх значеннях приросту (16,8±2,7) % та (32,3±6,0) % відповідно, Р<0,05). Розвиток ГПН (підвищення рівня креатиніну ≥ 44 мкмоль/л або ≥ 25 % від початкового) відзначено у 4,2 % хворих групи лікування кверцетином та у 33,3 % хворих групи контролю (Р<0,05). При цьому кумулятивна кількість негеморагічних ускладнень гострого інфаркту міокарда упродовж 2–10 діб становила 11 з 24 у групі лікування кверцетином та 20 з 24 у групі контролю (Р<0,01). Висновки. Застосування внутрішньовенної форми кверцетину в гострий період інфаркту міокарда асоційоване з меншою частотою розвитку ГПН та з більш сприятливим клінічним перебігом захворювання.

Повний текст статті

К.М. Амосова, Н.В. Шишкіна, О.І. Рокита, І.Ю. Кацитадзе, Ю.В. Руденко, К.П. Лазарєва, З.В. ЛисакСтатеві та вікові відмінності взаємозв’язку між показниками діастолічної функції лівого шлуночка та центральної гемодинаміки і судинної жорсткості у хворих з неконтрольованою неускладненою артеріальною гіпертензією

Мета – визначити взаємозв’язок між показниками діастолічної функції лівого шлуночка (ЛШ) за даними допплерехокардіографії та центральної гемодинаміки і судинної жорсткості за даними апланаційної тонометрії у хворих з неконтрольованою неускладненою артеріальною гіпертензією (АГ) залежно від віку та статі. У дослідження залучили 142 пацієнтів віком 35–75 років (у середньому (57,3±14,1) року) з неконтрольованою неускладненою есенціальною АГ І–ІІ стадії, 1–2-го ступеня, котрі раніше не лікувалися, з артеріальним тиском (АТ) ≥ 160/100 мм рт. ст. або ≥ 140/90 мм рт. ст. на тлі антигіпертензивної терапії. Окрім загальноклінічного обстеження, хворим виконували вимірювання брахіального АТ, апланаційну тонометрію, добове моніторування АТ (ДМАТ), допплерехокардіографію. Пацієнтів розподілили на групи залежно від статі та віку: чоловіків і жінок ≤ 60 років та > 60 років: 36 (25,4 %), 26 (18,2 %), 36 (25,4 %), 44 (31 %) осіб відповідно. Хворі усіх груп були зіставні за величиною центрального і брахіального систолічного АТ (САТ) та АТ в усі періоди доби за даними ДМАТ (усі Р>0,05). У молодших жінок порівняно з чоловіками тієї ж вікової групи ампліфікація пульсового АТ (ПАТ) і різниця брахіального та центрального САТ і ПАТ були меншими (усі Р<0,05). При цьому індекс аугментації (AІx), AІx75, тиск аугментації (РА) в обох вікових групах були меншими в чоловіків порівняно з жінками (Р<0,05 для пацієнтів віком ≤ 60 років і Р<0,01 – віком > 60 років). У жінок похилого віку встановлено прямий кореляційний зв’язок середньої сили між величиною індексу об’єму лівого передсердя і величинами центрального і брахіального САТ, а також обернено пропорційний зв’язок середньої сили між швидкістю поширення пульсової хвилі (ШППХ) і е’. У чоловіків похилого віку виявлено прямий кореляційний зв’язок середньої сили між Е/А і величинами центрального САТ (r=0,46, Р=0,035) і ПАТ (r=0,61, Р=0,004), РА (r=0,71, Р=0,001) і AІx (r=0,6, Р=0,004) та між Е/е’ і AІx (r=0,41, Р=0,011), і РА (r=0,43, Р=0,007), а також обернено пропорційний – між Е/А і РРА (r=–0,58, Р=0,006) та між Е/е’ і РРА (r=–0,44, Р=0,049). У пацієнтів з неконтрольованою неускладненою АГ із зіставним рівнем АТ упродовж усієї доби за даними ДМАТ у жінок виявлено взаємозв’язок між показниками діастолічної функції ЛШ за даними допплерехокардіографії та ШППХ, а в чоловіків віком понад 60 років – між показниками діастолічної функції ЛШ за даними допплерехокардіографії та показниками відображення пульсової хвилі за даними апланаційної тонометрії, що може бути свідченням відмінності механізмів порушення діастолічної функції ЛШ, а в подальшому – формування серцевої недостатності зі збереженою фракцією викиду ЛШ у цих хворих залежно від статі та віку.

Повний текст статті

І.О. Живило, Ю.М. СіренкоCтруктурно-функціональний стан артерій великого кола кровообігу в пацієнтів з легеневою артеріальною гіпертензією

Мета – вивчити пружно-еластичні властивості судин великого кола кровообігу в пацієнтів з легеневою артеріальною гіпертензією (ЛАГ). Обстежено 111 хворих: у 30 з них діагностовано ідіопатичну ЛАГ (ІЛАГ) (1-ша група), у 30 хворих – ЛАГ, асоційовану з природженими вадами серця (ПВС) (2-га група), у 26 хворих – гіпертонічну хворобу (ГХ) (3-тя група), та 25 здорових осіб контрольної групи (4-та група). Вимірювали швидкість поширення пульсової хвилі артеріями м’язового (ШППХм) та еластичного (ШППХе) типів, серцево-гомілковий судинний індекс (CAVI). ШППХе була на 26 % вищою у хворих на ГХ, ніж у хворих з ІЛАГ, та на 44 % вищою, ніж у хворих з ЛАГ, асоційованою з ПВС. САVI справа у пацієнтів з ІЛАГ був на рівні показників пацієнтів з ГХ (7,03±0,20 проти 7,19±0,14, Р>0,2) та на 16 % вищим, ніж у контрольній групі. САVI зліва у пацієнтів з ІЛАГ був на рівні показників пацієнтів з ГХ (7,22±0,20 проти 7,20±0,20, Р>0,2) та на 17 % вищим, ніж у контрольній групі. У пацієнтів зі зниженими (дистанція у тесті з шестихвилинною ходьбою < 330 м) порівняно з хворими зі збереженими (дистанція > 330 м) функціональними можливостями показники жорсткості артерій були статистично значуще вищими: СAVI справа – 7,73±0,14 проти 6,78±0,20 (Р<0,005); СAVI зліва – 8,04±0,19 проти 6,92±0,18 (Р<0,0001). Визначення СAVI, який не залежить від значень артеріального тиску, допомагає більш чітко виявити порушення еластичних властивостей артерій великого кола кровообігу у пацієнтів з ІЛАГ. У хворих з ІЛАГ зі значним зниженням функціональних можливостей спостерігали більш виражені порушення пружно-еластичних властивостей артерій порівняно з хворими зі збереженими функціональними можливостями.

Повний текст статті

Г.Д. Радченко, Л.О. Муштенко, Ю.М. СіренкоРегрес ураження органів-мішеней на тлі терапії фіксованою комбінацією периндоприлу та амлодипіну в пацієнтів з артеріальною гіпертензією залежно від наявності ішемічної хвороби серця

Мета – оцінити чинники, які асоціюються із регресом ураження органів-мішеней на тлі терапії фіксованою комбінацією периндоприлу та амлодипіну, в пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) залежно від наявності ішемічної хвороби серця (ІХС) на підставі аналізу результатів дослідження EPHES. У дослідження EPHES залучили 60 осіб віком понад 30 років, хворих на АГ: перша група – 30 пацієнтів без ІХС, друга – 30 пацієнтів, які мали ІХС. Строк спостереження – 12 міс. Усім пацієнтам у день рандомізації призначали фіксовану комбінацію (ФК) периндоприл/амлодипін у початковій дозі 5/5 мг один раз на добу. За необхідності дози компонентів ФК збільшували поступово кожні 2 тижні до 10/10 мг. Лікування на основі ФК периндоприлу та амлодипіну в групах пацієнтів приводило до статистично значущого поліпшення пружно-еластичних властивостей артерій аорти та діастолічної функції лівого шлуночка (ЛШ), зменшення рівня альбумінурії, гіпертрофії ЛШ та розміру лівого передсердя (ЛП). У хворих на АГ спостерігали різний ступінь змін показників ураження органів-мішеней залежно від наявності ІХС. У пацієнтів з ІХС порівняно з хворими без ІХС були статистично значуще більшими ступінь зниження швидкості поширення пульсової хвилі артеріями еластичного типу – ШППХе ((4,4±0,5) м/с проти (2,5±0,2) м/с) та відношення Е/Е’ (54,1 проти 23,2 %), ступінь збільшення відношення Е/А (64,4 проти 39,8 %). Максимальна товщина комплексу інтима – медія статистично значуще зменшилася лише в пацієнтів з ІХС. Зменшення ступеня гіпертрофії та діастолічної дисфункції ЛШ, ураження нирок та жорсткості артерій було пов’язано, перш за все, із позитивним впливом ФК на рівень аортального систолічного артеріального тиску (САТ). Цей вплив був однаковим у хворих на АГ з ІХС та без ІХС. Зниження добового САТ незалежно від зниження центрального САТ асоціювалося зі зменшенням рівня альбумінурії та індексу маси міокарда ЛШ. У пацієнтів без ІХС зниження добового САТ додатково мало незалежне значення для зменшення діастолічної дисфункції та розміру ЛП, зниження добового діастолічного АТ – для зменшення відношення Е/Е’. У пацієнтів з ІХС більш старший вік асоціювався з меншою динамікою ШППХе, зниження офісного САТ – зі збільшенням відношення Е/А, наявність цукрового діабету – з меншим впливом лікування на альбумінурію. Зменшення швидкості ШППХе асоціюється, незалежно від зниження рівня АТ та наявності ІХС, зі зменшенням ШППХ в артеріях м’язового типу, альбумінурії та відношення Е/Е’. Також незалежно від зменшення рівня АТ та наявності ІХС зменшення індексу маси міокарда ЛШ асоціюється з поліпшенням діастолічної функції ЛШ (збільшення Е/А та зменшення Е/Е’), зменшенням розміру ЛП та рівня альбумінурії.

Повний текст статті

М.І. Лутай, Г.Ф. Лисенко від імені учасників дослідження ТРІУМФ-2 Лікування артеріальної гіпертензії фіксованою комбінацією інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту, блокатора кальцієвих каналів і тіазидоподібного діуретика. Результати українського багатоцентрового дослідження ТРІУМФ-2

Мета – вивчити профіль пацієнтів з неконтрольованою артеріальною гіпертензією (АГ), які одночасно приймають два або три антигіпертензивні засоби, та оцінити результати досягнення контролю артеріального тиску (АТ) в цій популяції після корекції терапії. У багатоцентровому відкритому обсерваційному дослідженні ТРІУМФ-2 (період проведення – з 1.11.2016 р. до 2.04.2017 р.) взяли участь 3556 пацієнтів з АГ, яким протягом у середньому 2,4 року призначали 2–3 антигіпертензивних препарати без достатнього ефекту. Подальше лікування учасників дослідження передбачало призначення фіксованої комбінації інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту, дигидропіридинового блокатора кальцієвих каналів і діуретика і лікарський нагляд протягом 3 міс. Препаратом вибору для 3555 пацієнтів стала оригінальна потрійна комбінація периндоприлу аргініну, індапаміду та амлодипіну («Трипліксам», Servier, Франція). Застосування цього препарату протягом 3 міс супроводжувалося зниженням офісного АТ до цільових рівнів (< 140/90 мм рт. ст.) у 79 % пацієнтів. Максимальну динаміку значень АТ спостерігали протягом першого тижня після початку терапії: середні зміни показників від початкового рівня становили для систолічного АТ 30 мм рт. ст. (Р<0,001), а для діастолічного – 13 мм рт. ст. (Р<0,001). Цей факт вказує на швидку й ефективну дію зазначеного препарату. До закінчення спостереження середні значення АТ у досліджуваній популяції становили 129/78 мм рт. ст. У пацієнтів, які отримали і повернули щоденник контролю АТ, прихильність до лікування була статистично значуще вищою і становила 97,67 % порівняно з показниками (75,83 %) тих учасників, які щоденники не вели. Прийом оригінальної фіксованої комбінації периндоприлу аргініну / індапаміду / амлодипіну характеризувався не тільки зручністю прийому, а й доброю переносністю. Призначення цього препарату протягом 7 діб пацієнтам з вихідним середнім АТ 173/100 мм рт. ст. дозволило досягти ефективного контролю АТ на рівні цільових значень у 28 %, через 2 тиж – у 41 % через 2–3 міс – у 71–79 % з них, незалежно від попередньої терапії і початкового ступеня підвищення АТ. Регулярний лікарський контроль, антигіпертензивна ефективність, зручність прийому (одна таблетка замість трьох) і добра переносність оригінальної фіксованої комбінації периндоприлу аргініну / індапаміду / амлодипіну, ймовірно, були визначальними чинниками щодо істотного поліпшення прихильності до лікування в більшості (75 %) учасників ТРІУМФ-2. Заповнення пацієнтами щоденників контролю АТ сприяло підвищенню прихильності до лікування та зниженню АТ.

Повний текст статті