Тематичний Архів | Category Archives: Оригінальні дослідження

В.П. Чижова Вплив інтервальних нормобаричних гіпоксичних тренувань на мікроциркуляторну ланку системи кровообігу та показники вуглеводного і ліпідного обмінів у осіб похилого віку з предіабетом

Мета – з’ясувати вплив на мікроциркуляторну ланку судинного русла інтервальних нормобаричних гіпоксичних тренувань (ІНГТ) у осіб віком 60 років та старших з предіабетичними порушеннями. Обстежено 82 особи різного віку, серед них відібрано 19 осіб з предіабетичними порушеннями вуглеводного обміну. Всім обстеженим проведено стандартний глюкозотолерантний тест. Визначено концентрацію глюкози, інсуліну та кортизолу в плазмі крові. Також розраховували індекс інсулінорезистентності (HOMA-IR), визначали показники ліпідного профілю, функціонального стану ендотелію та системи мікроциркуляції до та після ІНГТ. Показано, що ІНГТ сприяє нормалізації вуглеводного обміну в осіб похилого віку з предіабетичними порушеннями. Сприятливі зміни спостерігалися вже безпосередньо після курсу ІНГТ: частка осіб з предіабетичними порушеннями зменшилася до 42,1 % (Р<0,01), а через 1 міс після ІНГТ – до 15,8 % (Р<0,001). У осіб з предіабетичними порушеннями ІНГТ зменшують стресову реакцію серцево-судинної системи у відповідь на дозовану гіпоксію. Після курсового застосування ІНГТ в обстежених осіб відзначено статистично значуще зниження рівнів загального холестерину і холестерину ліпопротеїнів низької щільності в сироватці крові та тенденцію до зниження індексу атерогенності й зниження індексів, які визначають ризик розвитку серцево-судинних захворювань. Ці зміни розвивалися на тлі нормалізації функціонального стану ендотелію і мікроциркуляції. Застосування ІНГТ є перспективним напрямком корекції предіабетичних порушень в осіб похилого віку, що дозволяє не лише знизити ризик розвитку цукрового діабету 2-го типу, а й запобігти розвитку серцево-судинних ускладнень.

Повний текст статті

О.В. Петюніна, М.П. Копиця Асоціації рівня васкулоендотеліального фактора росту А з показниками гемодинаміки у хворих, що перенесли інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST

Мета роботи – вивчити асоціації між рівнем васкулоендотеліального фактора росту А (ВЕФР-А) та показниками ремоделювання міокарда у хворих, що перенесли інфаркт міокарда (ІМ) з елевацією сегмента ST. У дослідження залучили 62 пацієнтів з ІМ з елевацією сегмента ST (51 (82,3 %) чоловік та 11 (17,7 %) жінок віком у середньому (58,63±8,90) року). Пацієнти були госпіталізовані у 2016–2017 рр. у відділення інтенсивної терапії ДУ «Національний інститут терапії ім. Л.Т. Малої НАМН України» після проведення селективної коронароангіографії зі стентуванням інфарктзалежної артерії, котре виконували в Інституті загальної та невідкладної хірургії ім. В.Т. Зайцева та КЗОЗ «Обласна клінічна лікарня». Ехокардіографію проводили при госпіталізації. Дослідження рівня ВЕФР-А у сироватці крові проводили імуноферментним методом на 7-му добу ІМ. Рівень тривожності протягом 10–14 діб до ІМ з елевацією сегмента ST оцінювали за допомогою опитувальника Тейлора. Повторне обстеження проведено у 47 пацієнтів через 6 міс спостереження. ІМ з елевацією сегмента ST з рівнем васкулоендотеліального фактора росту А нижче медіани 160 пг/мл порівняно з рівнем цитокіну вище медіани 160 пг/мл асоціюється з більшою частотою ІМ у чоловіків (Р=0,023), наявністю тривожності до ІМ (Р=0,019), збільшенням кінцеводіастолічного та кінцевосистолічного розміру, кінцеводіастолічного об’єму лівого шлуночка у гостру фазу інфаркту, кінцеводіастолічного та кінцевосистолічного розміру, кінцеводіастолічного об’єму, маси міокарда лівого шлуночка, відношення Е/А, нижчою толерантністю до фізичного навантаження через 6 міс спостереження. Рівень ВЕФР-А ≤ 201,86 пг/мл з чутливістю 57,9 % та специфічністю 85,7 % (площа під ROC-кривою 0,711; 95 % довірчий інтервал 0,513–0,908; Р=0,036) має прогностичне значення для розвитку несприятливого ремоделювання лівого шлуночка. Рівень ВЕФР-А – важливий показник, що використовується для оцінки тяжкості ушкодження міокарда лівого шлуночка та прогнозування розвитку його патологічного ремоделювання.

Повний текст статті

В.К. Тащук, О.С. Полянська, П.Р. Іванчук, Т.М. Амеліна, М.В. Тащук Кардіопротекція у хворих зі стабільною стенокардією: аналіз цифрової обробки електрокардіограми

Мета – оцінити кардіопротективну дію метаболічної терапії у хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) шляхом цифрової обробки стандартної електрокардіограми (ЕКГ) з дигіталізацією її показників за допомогою власно розробленого програмного забезпечення. Обстежено 46 пацієнтів з діагнозом стабільної стенокардії напруження ІІ функціонального класу. Всім їм проведено лікування згідно з уніфікованими протоколами МОЗ України та оцінено ефективність впровадження метаболічної ланки терапії з використанням препаратів аргініну гідрохлориду, розчину аргініну гідрохлориду і левокарнітину, кверцетину та тіотриазоліну у зіставленні з аміодароном і β-адреноблокатором бісопрололом в умовах гострого тесту за реєстрації другого відведення стандартної ЕКГ упродовж 30 секунд перед використанням досліджуваного препарату та на висоті його дії. Цифрову обробку стандартної ЕКГ здійснено з використанням оригінального програмного забезпечення «Смарт-ЕКГ». При комплексному аналізі ефектів застосування препаратів встановлено, що препарати аргініну гідрохлориду зменшували ризик несприятливих подій при стабільній стенокардії та активували парасимпатичний контур, кверцетин і тіотриазолін – зменшували дисперсію інтервалу QT, тіотриазолін, кверцетин і аргініну гідрохлорид прискорювали косовисхідну депресію сегмента ST – зменшуючи ризик дестабілізації ІХС і збільшуючи антиаритмічний ефект. Бісопролол і аміодарон збільшували показник SDNN, а отже, знижували ризик несприятливих подій при стабільній стенокардії, аміодарон впливав на активацію парасимпатичного контура і менш ефективно діяв на ST slope, ніж бісопролол. Обидва препарати дещо оптимізують показник відношення максимальних швидкостей, а отже підтримують антиішемічний статус. Кількісна оцінка ЕКГ з її цифровою обробкою (дигіталізацією) може бути рекомендована для підвищення ефективності індивідуального підходу в лікуванні хворих на гостру та хронічну ІХС з об’єктивізацією кардіопротекції.

Повний текст статті

В.В. Горбачова, А.В. Ляшенко, Т.І. Гавриленко, Л.С. Мхітарян, Л.Г. Воронков Клініко-інструментальна характеристика та клінічний прогноз у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю і зниженою фракцією викиду лівого шлуночка залежно від наявності та характеру залізодефіцитного стану

Мета – порівняти основні клініко-гемодинамічні, лабораторні параметри та показники клінічного прогнозу в пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (ХСН) і зниженою фракцією викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ) з істинним (абсолютним) та функціональним залізодефіцитним станом. Обстежено 128 стабільних пацієнтів із ХСН (111 чоловіків, 17 жінок), віком 18–75 років, II–IV функціонального класу (ФК) за NYHA, з ФВ ЛШ < 40 %, які спостерігалися на базі відділу серцевої недостатності ННЦ «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» НАМН України від січня 2016 р. до лютого 2018 р. Пацієнтів залучали в дослідження у фазу клінічної компенсації. Якість життя оцінювали за Міннесотською шкалою (MLHFQ), фізичну активність розраховували за індексом Університету Дюка, функціональний статус – шляхом оцінки тесту з 6-хвилинною ходьбою та за стандартизованим тестом з розгинанням нижньої кінцівки. Феномен залізодефіциту (ЗД) спостерігали у 61 % хворих. Абсолютний ЗД мали 65 % осіб. Хворі з обома видами ЗД мали статистично значуще вищий ФК за NYHA, гіршу якість життя та гірші клініко-лабораторні показники, ніж хворі без ЗД. Незалежно від різниці механізмів формування функціонального і абсолютного ЗД, не виявлено статистично значущих відмінностей, які характеризують клініко-функціональний стан хворих і якість їх життя, а також параметри внутрішньосерцевої гемодинаміки. Попри очікування, не виявлено підвищеного рівня гепсидину в пацієнтів з функціональним ЗД порівняно з групою абсолютного ЗД. Статистично значущі відмінності щодо виживаності/госпіталізації між пацієнтами без ЗД і обома групами пацієнтів із ЗД дозволяють рекомендувати проведення скринінгу залізодефіцитного стану у всіх пацієнтів із ХСН і зниженою ФВ ЛШ. Серед пацієнтів з ХСН і зниженою ФВ ЛШ залізодефіцит спостерігається в 61 % випадків. Функціональний залізодефіцит виявлено у 27 (21 %) хворих, абсолютний – у 51 (39,6 %) пацієнта. Не встановлено статистично значущих відмінностей між групами пацієнтів із абсолютним та функціональним ЗД за віком, розподілом за функціональним класом, ФВ ЛШ, часткою пацієнтів з анемією, дистанцією 6-хвилинної ходьби, витривалістю чотириголового м’яза стегна, кількістю балів порушення якості життя за MLHFQ, індексом фізичної активності, потокозалежною вазодилатаційною відповіддю плечової артерії, рівнями N-термінального фрагмента попередника мозкового натрійуретичного пептиду, цитруліну та гепсидину. Порівняно з пацієнтами з абсолютним ЗД, хворі з функціональним ЗД характеризувалися вищими рівнями інтерлейкіну-6, гемоглобіну, більшими значеннями показників середнього об’єму еритроцитів, середнього вмісту гемоглобіну в еритроциті. Наявність як абсолютного, так і функціонального ЗД асоціюється з гіршою виживаністю та частішою госпіталізацією пацієнтів з ХСН протягом 27,5 міс спостереження.

Повний текст статті

Л.Г. Воронков, Г.Є. Дудник, А.В. Ляшенко Стан ниркової функції в пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка залежно від клінічних показників та параметрів гемодинаміки

Мета – вивчити взаємозв’язок між показниками стану ниркової функції та основними характеристиками пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН), отриманими в процесі їх клінічного й інструментального обстеження. Обстежено 134 пацієнтів зі стабільною ХСН зі зниженою (< 40 %) фракцією викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ) ІІ–ІV функціонального класу (ФК) за NYHA. Усім хворим проводили загальноклінічне обстеження, рутинну ЕКГ у 12 відведеннях та ультразвукове дослідження серця, визначали швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) за допомогою рівняння СКD-EPI, мікроальбумінурію (МАУ) в добовій сечі, рівні інтерлейкіну-6 (ІЛ-6), N-термінального фрагмента попередника мозкового натрійуретичного пептиду (NT-proBNP) та цитруліну. Усім пацієнтам здійснили ультразвукову діагностику вазодилатаційної функції ендотелію плечової артерії (потокозалежна вазодилатація – ПЗВД). Обстежені отримували стандартне лікування. Дослідження продемонструвало провідну, серед інших оцінюваних нами маркерів ниркової функції, клінічну роль ШКФ як показника, найбільш тісно пов’язаного із клінічними характеристиками обстежених пацієнтів (ФК за NYHA, вік, наявність артеріальної гіпертензії (АГ), цукрового діабету (ЦД), анемії) та рівнями інтерлейкіну-6 і цитруліну. МАУ та тісно пов’язаний з ним показник відношення альбумін/креатинін у сечі не мали подібної залежності за винятком ФК за NYHA. Водночас концентрація азоту сечовини була вищою у пацієнтів з ІІІ–ІV ФК за NYHA при супутніх ЦД та анемії та пов’язана з індексом маси тіла. Для всіх показників ниркової функції, що були досліджені, виявлено статистично значущий зв’язок з рівнем сечової кислоти. Не виявлено статистично значущого зв’язку між жодним з оцінюваних показників ниркової функції та такими параметрами, як рівень систолічного артеріального тиску, частота серцевих скорочень, ФВ ЛШ, ПЗВД, а також рівень NT-proBNP у плазмі крові. Серед гемодинамічно стабільних пацієнтів з ХСН та зниженою ФВ ЛШ статистично значуще нижчі величини ШКФ зареєстровано в пацієнтів з ІІІ–ІV ФК за NYHA, жінок, осіб старшого (63 роки і більше) віку та з наявністю таких супутніх станів, як АГ, ЦД, анемія. ШКФ прямо корелювала з рівнями сечової кислоти, інтерлейкіну-6 та цитруліну. Рівень МАУ, величина відношення альбумін/креатинін та азот сечовини статистично значуще вищі в пацієнтів з ІІІ– ІV ФК за NYHA, а азот сечовини – в пацієнтів із супутньою АГ та супутнім ЦД. Усі зазначені показники прямо корелювали з рівнем сечової кислоти, а азот сечовини – з рівнем цитруліну.

Повний текст статті

Л.А. Міщенко, О.О. Матова, М.Ю. Шеремет, К.І. Сербенюк, О.Б. Кучменко Активність системного запалення низької градації в пацієнтів з резистентною артеріальною гіпертензією

Мета – дослідити активність системного запалення низької градації та визначити наявність і характер зв’язку його показників з характеристиками гуморальних систем регуляції артеріального тиску (АТ) та гіпертензивним ураженням серця і нирок у хворих на резистентну артеріальну гіпертензію (АГ). Проаналізовано результати обстеження 129 хворих на АГ (72 пацієнти з контрольованою АГ, 57 – з резистентною АГ). Усім хворим, окрім рутинного клінічного обстеження, здійснено добове моніторування АТ, визначення вмісту в крові показників системного запалення (С-реактивного протеїну, фібриногену, інтерлейкіну-6, фактора некрозу пухлин α (ФНП-α)), активності матриксної металопротеїнази 12 (ММП-12), рівнів цистатину С, реніну, альдостерону, цитруліну, добової екскреції альбуміну та метанефринів. У пацієнтів з резистентною АГ порівняно з хворими з контрольованою АГ встановлено вищі рівні білків гострої фази запалення (С-реактивного протеїну – на 17,3 %, фібриногену – на 10,6 %) та прозапальних цитокінів (інтерлейкіну-6 – на 21,8 %, ФНП-α – на 13 %). Активація запалення низької градації в пацієнтів з резистентною АГ була асоційована з вищою активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи: концентрація альдостерону плазми корелювала з рівнем інтерлейкіну-6 (r=0,334; Р=0,03) та активністю ММП-12 (r=0,326; Р=0,02); вміст активного реніну в крові – з рівнем інтерлейкіну-6 (r=0,416; Р=0,01) і ФНП-α (r=0,323; Р=0,03)). В умовах резистентної АГ збільшення індексу маси міокарда лівого шлуночка супроводжувалося зростанням вмісту в крові інтерлейкіну-6, а зниження швидкості клубочкової фільтрації – зі зростанням вмісту в крові ФНП-α (r=0,318; Р=0,04). Крім того, маркери ниркового ураження – цистатин С (r=0,405; Р=0,01) і цитрулін (r=0,338; Р=0,03) – були прямо пов’язані з активністю ММП-12. Резистентний перебіг АГ характеризується більш виразним, ніж за контрольованого перебігу, системним запаленням низької градації, асоційованим з активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи та гіпертензивним ураженням серця і нирок.

Повний текст статті

Н.В. Лозинська, Ю.А. Іванів Ультразвуковий аналіз ритму серця плода: клінічне значення і диференційна діагностика брадіаритмій

Мета роботи – оцінити можливості ультразвукового обстеження серця плода у виявленні й проведенні диференційної діагностики брадіаритмій, вивчити їх вплив на гемодинаміку плода, а також з’ясувати користь пренатальної ультразвукової діагностики брадіаритмій у процесі динамічного спостереження за станом плода з метою визначення оптимальної тактики ведення вагітності. Проведено аналіз ехокардіографічних досліджень серця плода, здійснених з квітня 1996 р. до липня 2016 р. За цей період обстежили 2073 вагітних і виявили 213 випадків аритмій серця плода. Ультразвукове обстеження серця плода проводили за загальним протоколом. Анатомію серця плода оцінювали, базуючись на сегментарному аналізі. Ритм серця плода визначали шляхом одночасної реєстрації механічних подій (скорочень передсердь і шлуночків), які є наслідком електричної активності, з оцінкою співвідношення між ними, а також вимірювали часові інтервали серцевого циклу з розрахунком їхнього співвідношення. Для цього застосовували різні ультра­­звукові методики: М-спосіб, кольорова, імпульсно-хвильова і тканинна допплерографія. За період дослідження виявили 45 випадків брадіаритмії плода, що становило 2,2 % від кількості обстежених і 21,1 % від кількості всіх аритмій. З них 20 випадків брадіаритмії зумовлені періодами брадикардії різної тривалості, по 9 випадків синусової брадикардії та атріовентрикулярної блокади ІІІ ступеня, 5 випадків блокованої передсердної бігемінії та 2 – атріовентрикулярної блокади ІІ ступеня. Стійка брадикардія плода вимагає проведення ретельного ехокардіографічного обстеження для заперечення органічної патології й оцінки можливих гемодинамічних ускладнень. Брадіаритмії з частотою скорочень шлуночків понад 60 за 1 хв досить добре толеруються плодами за рахунок різних адаптаційних механізмів. Постійні форми брадіаритмії з частотою менше 55 за 1 хв зазвичай призводять до серйозних гемодинамічних ускладнень навіть при відсутності природжених вад серця плода. Наш досвід свідчить, що ультразвукове обстеження серця плода забезпечує не лише виявлення й надійну диференційну діагностику різних видів брадіаритмії плода, а й оцінку її гемодинамічних ускладнень та спостереження за станом плода в пренатальний період. На підставі результатів обирають тактику ведення вагітності, визначають частоту контрольних обстежень, а також планують час, місце і шлях пологів. На підставі нашого досвіду можемо зробити висновок, що більшість брадіаритмій плода є незагрозливим порушенням ритму. Тільки повна атріовентрикулярна блокада серця плода може істотно ускладнити перебіг вагітності або ранній постнатальний період.

Повний текст статті

О.А. Коваль, А.В. Хомич, С.В. Романенко, А.С. Скоромна Характеристика і результати використання нового методу клініко-ехокардіографічної діагностики обструктивної ішемічної хвороби серця з розрахунком індексу наявності коронарної обструкції

Мета роботи – розробити та оцінити комбінований неінвазивний метод виявлення обструктивної ішемічної хвороби серця (ІХС) з використанням показників претестової ймовірності ішемічної хвороби серця і характеристики сегментарної систолічної функції лівого шлуночка (ЛШ).

Матеріал і методи. Залучена вибірка (81 особа з наявністю скарг на болі в ділянці серця типово ангінозного й атипового характеру, відсутністю інших відомих структурних уражень серця, без інфаркту міокарда або коронарної реваскуляризації в анамнезі, 64 % чоловіків, середній вік – (56,2±9,9) року) складалася з досліджуваної та контрольної груп (49 та 32 пацієнти відповідно), зіставних між собою за віком, співвідношенням статей та відносною частотою супутньої патології (артеріальна гіпертензія, цукровий діабет 2-го типу, дисліпідемії). Індекс наявності коронарної обструкції (ІНКО) виражали в умовних одиницях та розраховували як відношення претестової ймовірності ІХС до середньої швидкості систолічного скорочення 12 сегментів міокарда, визначеної за допомогою тканинної імпульсної допплерографії.

Результати. За даними коронароангіографії, обструктивні ураження коронарних артерій діагностовано у 37 пацієнтів, у тому числі у 23 (47 %) хворих досліджуваної групи та 14 (44 %) – контрольної. ІНКО у пацієнтів досліджуваної групи становив (7,8±3,8) ум. од., з бімодальним розподілом показника та дихотомічним значенням 8 ум. од., для якого встановлені чутливість 80 % і специфічність 91 %, площа під кривою в ROC-аналізі – 0,965. Подібні діагностичні властивості ІНКО зі значеннями більше 8 ум. од. були підтверджені при подальшому аналізі даних контрольної групи: чутливість та специфічність дорівнювали відповідно 85 і 95 %, площа під ROC-кривою – 0,971.

Висновки. Запропонований у роботі новий комбінований неінвазивний метод з розрахунком ІНКО, який ґрунтується на претестовій імовірності ІХС та результатах тканинної допплерографії, при значеннях більше 8 ум. од. дозволяє з високою чутливістю і специфічністю прогнозувати наявність обструктивних уражень коронарних артерій. Визначення ІНКО не є затратним методом та може бути доцільним на ранніх етапах доінвазивної діагностики у хворих з підозрою на наявність обструктивної ІХС або таких, що вже перенесли інвазивні втручання, для визначення подальшої тактики лікування.

Повний текст статті

В.П. Іванов, Т.Д. Данілевич Антиаритмічна ефективність еплеренону в комплексній терапії пацієнтів з гіпертонічною хворобою та частими рецидивами фібриляції передсердь

Мета – оцінити антиаритмічну ефективність еплеренону в комплексній терапії пацієнтів з гіпертонічною хворобою (ГХ) та частими рецидивами фібриляції передсердь (ФП). Обстежено 146 пацієнтів з ГХ II стадії і частими рецидивами ФП. Вік пацієнтів – 37–86 років (у середньому (61,2±0,7) року), 68 (46,6 %) обстежених – чоловіки. Пацієнтам була призначена постійна антиаритмічна терапія. Антиаритмічну ефективність препаратів оцінювали за суб’єктивними відчуттями пацієнтів – шляхом самооцінки пацієнтом частоти нападів ФП та їх перебігу. Як стартову антигіпертензивну терапію використовували фіксовані комбінації периндоприлу з індапамідом і лосартану з гідрохлоротіазидом. У частини пацієнтів до цих комбінацій додавали еплеренон у дозі 25 мг/добу. Всім пацієнтам визначали рівень альдостерону в плазмі крові і проводили добове моніторування ЕКГ. Еплеренон забезпечував додатковий антиаритмічний ефект у хворих з пароксизмальною ФП. У пацієнтів з ГХ і частими рецидивами ФП додавання до базової терапії еплеренону в дозі 25 мг/добу упродовж 6 місяців приводить до більш суттєвого зменшення частоти рецидивів аритмії і збільшення тривалості періоду між нападами (в 4,8 проти 3,2 разу; Р=0,04). За даними холтерівського моніторування ЕКГ позитивний антиаритмічний ефект еплеренону супроводжується суттєвим зростанням випадків з повним усуненням зареєстрованих упродовж доби суправентрикулярних екстрасистол і епізодів фібриляції передсердь, більш суттєвим зменшенням частоти зареєстрованих за добу суправентрикулярних екстрасистол і епізодів суправентрикулярної тахікардії / тріпотіння передсердь, зменшенням величини дисперсії інтервалу QT. Ймовірність повної антиаритмічної ефективності при додатковому застосуванні еплеренону статистично значущо зростає в разі адреналового варіанта фібриляції передсердь і зменшується – у разі вагусного. Як найбільш значущі чинники, що підвищують імовірність повної антиаритмічної ефективності еплеренону, можуть бути розглянуті паралельне застосування лосартану в дозі 100 мг/добу і рівень альдостерону в плазмі крові понад 150 пг/мл; як менш значущі – вихідна середньоденна частота скорочень серця понад 78 за 1 хв і відношення розміру лівого передсердя до розміру правого передсердя менше 1,45, а також динаміка систолічного артеріального тиску через 4 тижні лікування за даними офісного вимірювання понад 32 мм рт. ст.

Повний текст статті

Л.Г. Воронков, А.С. Солонович, А.В. Ляшенко Стан когнітивної функції у хворих із хронічною серцевою недостатністю та зниженою фракцією викиду лівого шлуночка залежно від основних клініко-демографічних та гемодинамічних показників

Мета – встановити клінічні та інші чинники, асоційовані з когнітивною дисфункцією в пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (ХСН) та зниженою фракцією викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ). Обстежено 124 пацієнтів зі стабільною ХСН і зниженою (< 40 %) ФВ ЛШ, II–IV функціонального класу за NYHA, віком менше 75 років. Усім хворим проводили загальноклінічне обстеження, використовували стандартні методи психологічного тестування (коротку шкалу дослідження психічного статусу (Mini-Mental State Examination – MMSE), пробу Шульте, шкалу HADS, опитувальник The Minnesota Living with Heart Failure Questionnaire (MLHFQ), самооцінку пацієнтами побутової фізичної активності за допомогою анкети Університету Дюка), визначення потокозалежної вазодилататорної відповіді. Критерієм когнітивної дисфункції слугувала набрана кількість балів за шкалою MMSE ≤ 26. Когнітивну дисфункцію за даними тесту MMSE зареєстровано у 85 (68,6 %) обстежених пацієнтів. Не виявлено статистично значущого впливу на стан когнітивної функції статі, наявності фібриляції передсердь, рівня систолічного артеріального тиску, частоти серцевих скорочень та величини ФВ ЛШ. Водночас статистично значущо нижчу кількість балів за шкалою MMSE та більшу тривалість виконання проби Шульте спостерігали у групі пацієнтів, старших за віком (Р<0,001 для обох показників), з тяжчим функціональним класом за NYHA (Р<0,001 для обох показників), наявністю супутніх артеріальної гіпертензії (P=0,04 та P=0,012 відповідно) та ішемічної хвороби серця (Р<0,001 для обох показників стану когнітивної функції), а також з перенесеним інфарктом міокарда (Р<0,001 та P=0,002 відповідно). Аналіз супутньої патології показав, що серед хворих із цукровим діабетом спостерігалася статистично значущо більша поширеність когнітивного дефіциту (P=0,049). Крім того, статистично значущо гірші показники MMSE та проби Шульте мали досліджувані з анемією (P=0,02 та Р<0,001 відповідно) і нирковою дисфункцією (швидкістю клубочкової фільтрації < 60 мл/(хв · 1,73 м2)) (P=0,003 та Р<0,001 відповідно). Таким чином, когнітивна дисфункція спостерігається у 68,6 % пацієнтів з ХСН та зниженою ФВ ЛШ. Не виявлено статистично значущого впливу частоти серцевих скорочень, рівня систолічного артеріального тиску, величини ФВ ЛШ, фібриляції передсердь, супутнього хронічного обструктивного захворювання легень на показники когнітивних тестів. Когнітивна дисфункція в пацієнтів з ХСН та зниженою ФВ ЛШ асоційована зі старшим віком, тяжкістю ХСН, наявністю супутніх артеріальної гіпертензії, ішемічної хвороби серця, інфаркту міокарда в анамнезі, анемії та ниркової дисфункції.

Повний текст статті