Тематичний Архів | Category Archives: Оригінальні дослідження

І.Г. Лебідь, А.О. Разінкіна, Ю.І. Климишин, Н.М. Руденко Особливості толерантності до фізичного навантаження у дорослих пацієнтів після операції заміни аортального клапана легеневим автографтом

Мета – оцінити толерантність до фізичного навантаження (ТФН) у дорослих пацієнтів у віддалений післяопераційний період після заміни аортального клапана легеневим автографтом (операція Росса, ОР). З 01.01.2016 р. до 30.11.2016 р. обстежено 22 послідовних пацієнтів віком від 18 років з природженими вадами серця, які перенесли ОР (1-ша група), і 24 практично здорових дорослих (2-га, контрольна група). Залежно від функціонального класу (ФК) серцевої недостатності хворих 1-ї групи розділили на підгрупи: 1А – 8 пацієнтів з I ФК за NYHA, 1Б – 14 осіб із II–III ФК за NYHA. ТФН оцінювали за допомогою тесту з шестихвилинною ходьбою (ШХX) і запропонованого нами методу визначення фізичної працездатності (PWC170) у дорослих із природженими вадами серця. Якість життя оцінювали за допомогою опитувальника SF-36. Віддалений післяопераційний період становив (5,8±1,7) року. ОР була єдиним хірургічним втручанням у 11 (50 %) хворих. Аналіз якості життя показав відсутність відмінностей в 1-й і 2-й групах. Дистанція в тесті з ШХХ становила (429,6±22,2) м у пацієнтів 1-ї групи і (593,3±7,6) м – 2-ї групи (Р<0,01). На ІІ етапі фізичного навантаження у хворих підгрупи 1Б частота скорочень серця була статистично значуще (Р<0,01) вищою, ніж в осіб 2-ї групи (відповідно 142,1±6,4, і 120,5±3,6 за 1 хв). Рівень систолічного артеріального тиску (АТ) у оперованих хворих обох підгруп на II етапі був статистично значуще (Р<0,05) вищим, ніж у здорових, а рівень діастолічного АТ на обох етапах не мав статистично значущих відмінностей. ТФН (за показниками фізичної працездатності – PWC170 і PWC170/кг) у пацієнтів підгрупи 1Б виявилася статистично значуще нижчою, ніж у хворих підгрупи 1А та осіб 2-ї групи. Всім пацієнтам після ОР необхідно проводити дослідження з дозованим фізичним навантаженням з використанням запропонованого нами методу. Низька фізична працездатність у віддалений період у деяких пацієнтів після ОР є наслідком перенесених додаткових хірургічних та інтервенційних втручань, крім ОР, і зниження функціонального стану правого шлуночка при достатній функції лівого шлуночка. Найбільш значний приріст систолічного АТ у пацієнтів після ОР на етапах навантаження за відсутності статистично значущих змін діастолічного АТ може свідчити про підвищення жорсткості стінки кореня неоаорти при адекватній функції легеневого автографта в аортальній позиції, що потребує подальшого вивчення.

Повний текст статті

Н.В. Понич, О.Й. Жарінов, О.А. Єпанчінцева, Б.М. Тодуров Відновлення систолічної функції лівого шлуночка в пацієнтів з аортальним стенозом після протезування аортального клапана

Мета – оцінити здатність до відновлення насосної функції лівого шлуночка (ЛШ) у пацієнтів з аортальним стенозом (АС) і зниженою фракцією викиду (ФВ) ЛШ після протезування аортального клапана (ПАК) при 6-місячному спостереженні. В одноцентровому дослідженні проаналізували дані, отримані при обстеженні 49 пацієнтів віком у середньому 60 років з вираженим АС і систолічною дисфункцією ЛШ (ФВ ЛШ менше 45 %), послідовно відібраних для ізольованого ПАК. Усім пацієнтам до операції провели клінічне та інструментальне дослідження, зокрема трансторакальну ехокардіографію і коронаровентрикулографію. Через 6 міс після оперативного втручання обстежено 48 пацієнтів; один пацієнт помер протягом періоду спостереження. Одно- і багатофакторний логістичний регресійний аналіз був проведений для виявлення чинників, незалежно пов’язаних з відновленням ФВ ЛШ. Через 6 міс після ПАК спостерігали суттєве зменшення об’ємів ЛШ і лівого передсердя, товщини стінок ЛШ та індексу маси міокарда ЛШ, покращення насосної функції міокарда за показниками ФВ ЛШ, MAPSE, індексу Tei, хвилі s, а також показників дастолічної функції. Відновлення ФВ ЛШ не залежало від віку, статі, індексу маси тіла, частоти скорочень серця і супутніх захворювань, у тому числі артеріальної гіпертензії, фібриляції передсердь і застійної серцевої недостатності. Вихідна ФВ ЛШ була найсильнішим незалежним прогностичним чинником відновлення ФВ ЛШ (β=–0,87; Р<0,001). Середній градієнт тиску на аортальному клапані, трикуспідальна недостатність, мітральна недостатність, індекс кінцеводіастолічного об’єму ЛШ, середня швидкість руху кільця мітрального клапана (е') і супутній цукровий діабет були незалежно пов’язані з поліпшенням ФВ ЛШ. Низька вихідна ФВ – найсильніший предиктор поліпшення структурно-функціонального стану ЛШ у хворих з тяжким АС через 6 міс після ПАК. Виконання ПАК є доцільним у пацієнтів з АС і зниженою ФВ ЛШ, у яких немає значущих протипоказань для кардіохірургічного втручання.

Повний текст статті

О.С. Сичов, А.О. Бородай, Е.С. Бородай Валідація опитувальника якості життя HeartQol у пацієнтів з фібриляцією – тріпотінням передсердь неклапанного походження

Мета – оцінити психометричні властивості опитувальника якості життя HeartQol у пацієнтів з фібриляцією – тріпотінням передсердь неклапанного походження, які отримували медикаментозне лікування, шляхом оцінки внутрішньої узгодженості, конструктної і дискримінативної валідності та ретестової надійності. Дослідження складалося з двох частин: зрізової частини, в якій 329 пацієнтів заповнювали HeartQol, SF-12, AFEQT та HADS для дослідження внутрішньої узгодженості, конструктної і дискримінативної валідності, та повздовжньої частини, яка містила дані обстеження 53 пацієнтів для оцінки ретестової надійності. Коефіцієнт надійності Кронбаха α для фізичного компонента HeartQоL становив 0,94, для психологічного – 0,88. Конструктна валідність була достатньою, оскільки HeartQol мав помірні або сильні зв’язки з подібними доменами (r≥0,55) та слабші зв’язки (r<0,55) з несхожими доменами опитувальників. Опитувальник HeartQol показав здатність дискримінувати поміж різними клінічними підгрупами пацієнтів, демонструючи свою чутливість. Опитувальник HeartQol у цілому має задовільні психометричні властивості та може використовуватися у вивченні пов’язаної зі здоров’ям якості життя в пацієнтів з фібриляцією – тріпотінням передсердь.

Повний текст статті

Ю.І. Залізна, К.О. Міхалєв, О.Й. Жарінов Предиктори виникнення ускладнень у пацієнтів з уперше діагностованою фібриляцією передсердь при 6-місячному спостереженні

Мета – порівняти супутні хвороби, структурно-функціональний стан міокарда, клінічні симптоми та перебіг аритмії в пацієнтів з уперше діагностованою фібриляцією передсердь з тяжкими серцево-судинними ускладненнями і без них при 6-місячному спостереженні. Всього в дослідження залучили 124 пацієнтів. При залученні оцінювали симптоми, наявність фонової серцево-судинної патології, чинників ризику, супутніх хвороб, порушення функції нирок та щитоподібної залози, вуглеводного та ліпідного обміну, результати ехокардіографічного дослідження серця, фонову терапію. Загалом, протягом 6-місячного періоду спостереження у 25 (20,1 %) пацієнтів зареєстрували випадки смерті або тяжких серцево-судинних подій. Для порівняння вихідних клініко-анамнестичних та інструментальних характеристик були сформовані групи пацієнтів з ускладненнями (n=25) і без ускладнень (n=99). Особливостями групи пацієнтів з ускладненнями були більша вихідна частота виявлення серцевої недостатності, перенесених раніше інфарктів міокарда та інсультів, гірші показники структурно-функціонального стану міокарда та стану функції нирок. Незалежними предикторами несприятливого прогнозу при 6-місячному спостереженні виявилися серцева недостатність III–IV функціонального класу за NYHA, мітральна регургітація 2–3-го ступеня. Порівнювані групи значуще не відрізнялися за ступенем вираження клінічних симптомів за шкалою EHRA.

Повний текст статті

Х.О. Семен, І.М. Любицький, Г.Я. Максим, Н.Д. Орищин, О.П. Єлісєєва, Л.Я. Соловей, Т.О. Тарасова, С.С. Павлик, О.Г. Яворський Досвід роботи регіональної програми допомоги хворим з легеневою гіпертензією: ще один крок назустріч створенню реєстру пацієнтів

Мета – проаналізувати результати функціонування обласної програми «Надання медичної допомоги хворим з легеневою артеріальною гіпертензією у Львівській області» впродовж 3 міс. Від грудня 2015 р. до квітня 2016 р. у програму залучили 18 осіб (14 жінок
і 4 чоловіків) з тривалим анамнезом ідіопатичної та асоційованих форм легеневої артеріальної гіпертензії (ЛАГ) (n=12; 67,3 %) та синдромом Ейзенменгера (n=6; 33,3 %). Середній вік пацієнтів – (36,1±11,9) року. В рамках участі в програмі монотерапію силденафілом отримували 8 (44,4 %) хворих, комбіноване лікування – 10 (55,6 %) осіб. Ефективність лікування оцінювали за клінічними ознаками, результатами тесту з 6-хвилинною ходьбою (ШХХ), пульсоксиметрією та показниками ехокардіографічного дослідження. На момент залучення в програму середня тривалість захворювання становила 59 (30; 124) міс, середній тиск у легеневій артерії за результатами катетеризації правих відділів серця – (62±14) мм рт. ст., резистентність судин легень – (13,6±5,4) одиниць Вуда. На момент звернення ознаки ІІІ функціонального класу (ФК) були в більшості (61,1 %) пацієнтів, а ознаки ІІ ФК – у 7 (38,9 %) осіб. Упродовж 3 міс спостереження більшість хворих відзначали суб’єктивне поліпшення стану, що супроводжувалося зростанням толерантності до фізичного навантаження (приріст дистанції у тесті з ШХХ – з 374 до 392 м), а також зменшенням частоти скорочень серця (з 89±14 до 74±12 за 1 хв) та зростанням сатурації крові киснем (з (89,8±9,3) % до (93,8±4,5) %). За результатами ехокардіографії реєстрували незначне зниження градієнта тиску на тристулковому клапані (з (71,1±17,9) до (69,9±17,9) мм рт. ст.), що супроводжувалося тенденційним зменшенням площі правого передсердя. Застосування впродовж 3 міс оригінальних препаратів силденафілу та інгаляційного ілопросту в пацієнтів із тривалим перебігом ЛАГ та нерегулярним попереднім лікуванням або використанням препаратів-генериків супроводжувалося підвищенням толерантності до фізичного навантаження, однак не забезпечило поліпшення показників легеневої гемодинаміки або зміни ФК пацієнтів. Підвищення ефективності лікування хворих на ЛГ залишається важливою проблемою сучасної медицини.

Повний текст статті

Є.В. Андрєєв, Ю.М. Макуха Поліморфізм генів фолатного циклу в пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда: результати дослідження української популяції

Мета – визначити поширеність поліморфізму генів фолатного обміну у хворих, які перенесли інфаркт міокарда, порівняно зі здоровими особами в українській популяції. Обстежено 51 хворого чоловіка віком менше 50 років (у середньому (43,21±2,80) року), які перенесли інфаркт міокарда та проходили реабілітацію й лікування в Олександрівській клінічній лікарні м. Києва протягом 2011–2014 рр. Контрольну групу становили 35 осіб, які не мали статистично значущих відмінностей з хворими за віком, кількістю курців і за спадковим анамнезом, обтяженим серцево-судинними захворюваннями. Дослідження поліморфізму генів показало, що гетерозиготний тип MTHFR 677 СТ мали 29 (56,9 %) хворих з інфарктом міокарда та 12 (34,3 %) здорових осіб (Р<0,05), гетерозиготний MTHFR 1298 АС – 25 (49,0 %) хворих і 9 (25,7 %) здорових (Р<0,05). Статистично значуще більша поширеність поліморфізму генів MTHFR, MTR2756, MTRR66 серед молодих пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда, свідчить про можливий вплив порушень обміну фолатів на патогенез інфаркту міокарда в молодому віці. Наявність генетичної схильності істотно збільшує ризик виникнення інфаркту міокарда в цій групі пацієнтів.

Повний текст статті

Л.М. Бабій, Н.П. Строганова, Ю.О. Хоменко Діастолічна дисфункція лівого шлуночка серця і її роль у розвитку серцевої недостатності у хворих на ішемічну хворобу серця

Мета роботи – вивчити стан діастолічної функції лівого шлуночка (ЛШ) серця та оцінити роль діастолічної дисфункції в розвитку серцевої недостатності (СН) у хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС).

Матеріал і методи. У дослідження залучено 129 хворих на ІХС. Сформовано три групи: 1-ша (n=42) – хворі зі збереженими систолічною (фракція викиду > 50 %), насосною (ударний об’єм > 60 см3) і скорочувальною (серцевий індекс > 4,5 с–1) функціями ЛШ; 2-га (n=56) – хворі на ІХС, які перенесли інфаркт міокарда через 1–2 роки від початку захворювання, зі збереженими систолічною і насосною функціями ЛШ, але з тенденцією до зниження скорочувальної функції міокарда (зменшення серцевого індексу і збільшення кінцевосистолічного об’єму (КСО)); 3-тя (n=36) – хворі на ІХС, які перенесли інфаркт міокарда, із СН IIA стадії. Контрольну групу (n=26) становили практично здорові добровольці. Усім обстеженим проведено рівноважну кардіосинхронізовану радіонуклідну вентрикулографію з 99mTc-пірофосфатом з визначенням основних показників систолічної та діастолічної функцій ЛШ.

Результати. У хворих 1-ї групи зміни показників діастолічної функції (зменшення максимальної швидкості наповнення і тенденція до зменшення об’єму наповнення у фазу швидкого наповнення і збільшення об’єму наповнення в період систоли передсердь) поєднувалися з відсутністю змін систолічної функції ЛШ. У хворих 2-ї групи більш виражені зміни показників діастолічної функції порівняно з такими в контрольній групі і у хворих 1-ї групи поєднувалися з ранніми ознаками порушення систолічної функції ЛШ (зменшення максимальної швидкості вигнання і збільшення КСО). У хворих 3-ї групи більш виражені зміни гемодинамічної структури наповнення ЛШ, ніж у хворих 1-ї та 2-ї груп поєднувалися зі зниженням систолічної і скорочувальної функцій ЛШ (зменшення фракції викиду, збільшення КСО, зниження максимальної швидкості вигнання).

Висновки. Діастолічну дисфункцію, виявлену у хворих зі збереженими систолічною, насосною та скорочувальною ​​функціями ЛШ, слід розглядати як ранню доклінічну фазу порушення внутрішньосерцевої гемодинаміки. Зміни діастолічної функції, які поєднуються зі збереженою систолічною і насосною функціями, але зі зниженою скорочувальною функцією (2-га група), можна визначити як змішану форму дисфункції ЛШ – систоло-діастолічну з переважанням діастолічної. Порушення внутрішньосерцевої гемодинаміки у хворих із СН IIА стадії слід розглядати як змішану систоло-діастолічну форму з переважанням систолічної дисфункції.

Повний текст статті

В.Й. Целуйко, Т.А. Лозова, В.М. Домінас Вплив стабільної стенокардії в анамнезі на прогноз у пацієнтів з інфарктом міокарда правого шлуночка на тлі інфаркту міокарда із зубцем Q задньої стінки лівого шлуночка

Мета роботи – оцінити вплив стенокардії напруження, яка існувала до інфаркту міокарда (ІМ), на перебіг гострого періоду та віддалений прогноз у пацієнтів з ІМ правого шлуночка (ПШ) на тлі ІМ із зубцем Q задньої стінки лівого шлуночка (ЛШ).

Матеріал і методи. Обстежено 155 хворих віком у середньому (64,11±0,78) року з ІМ ПШ на тлі ІМ із зубцем Q задньої стінки ЛШ. Пацієнтів розділили на дві групи: 1-ша – 97 (62,6 %) хворих зі стенокардією напруження в анамнезі; 2-га – 58 (37,4 %) осіб з ІМ ПШ як першою подією. Період спостереження – (30,6±4,5) міс. Кінцевими точками дослідження вважали: серцево-судинну смерть, нестабільну стенокардію (НС), повторний ІМ, госпіталізацію з приводу серцевої недостатності (СН) та гостре порушення мозкового кровообігу (ГПМК).

Результати. Пацієнти зі стенокардією в анамнезі відрізнялися більш старшим віком (Р=0,005), більшою частотою виявлення цукрового діабету (Р=0,017) та артеріальної гіпертензії (Р=0,0013). У гострий період ІМ ПШ у 1-й групі більш часто реєстрували шлуночкову екстрасистолію (Р=0,047), високоступеневі та повні атріовентрикулярні блокади (Р=0,023), гостру лівошлуночкову недостатність II–III класу за Killip (Р=0,017; Р=0,011) та ранню післяінфарктну стенокардію (Р=0,002). Кінцевих точок дослідження досягли 65 (41,9 %) пацієнтів: НС – 50 (32,2 %), повторний ІМ – 15 (9,6 %), ГПМК – 9 (5,8 %), госпіталізація з приводу СН – 22 (14,2 %), померло 16 (10,3 %) осіб. Частота випадків госпіталізації з приводу СН (Р=0,013), НС (Р=0,0001), повторного ІМ (Р=0,025) та серцево-судинної смерті (Р=0,0065) була статистично значуще вищою в 1-й групі. Через 30,6 міс серцево-судинні події розвинулися у 51 (52,6 %) пацієнта 1-ї групи, що було значно більше, ніж у хворих 2-ї групи – у 14 (24,1 %) осіб (F-тест Коха: Р=0,00001).

Висновки. Наявність стенокардії в анамнезі перед ІМ ПШ асоціюється зі статистично значущим зростанням ризику серцево-судинних подій, зокрема серцево-судинної смерті, повторних ІМ, випадків госпіталізації з приводу НС та СН протягом 30 міс після ІМ.

Повний текст статті

А.А. Аль Салім, М.А. Станіславчук, Н.В. Заічко Зв’язок поліморфізму Q223R гена LEPR з кардіометаболічними чинниками ризику в чоловіків з післяінфарктним кардіосклерозом та цукровим діабетом 2-го типу

Мета роботи – визначити зв’язок поліморфізму Q223R гена лептинових рецепторів (LEPR) з кардіометаболічними чинниками ризику в чоловіків з післяінфарктним кардіосклерозом та цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу. Обстежено 147 чоловіків, хворих на стабільну ішемічну хворобу серця (ІХС) з післяінфарктним кардіосклерозом, віком у середньому (53,70±6,97) року. У 64 (43,5 %) хворих ІХС поєднувалася із ЦД 2-го типу. Поліморфізм Q223R гена LEPR визначали методом полімеразно-ланцюгової реакції в режимі реального часу. Оцінювали поширеність традиційних маркерів дисліпідемії, запального синдрому, інсулінорезистентності залежно від генотипу LEPR Q223R. У хворих на ІХС та ЦД 2-го типу виявлено більшу поширеність поліморфізму Q223R гена LEPR, ніж у хворих на ІХС без ЦД (відношення шансів 1,58, 95 % довірчий інтервал 0,99–2,53). Поліморфізм Q223R гена LEPR виявився детермінантою вісцерального ожиріння та модифікації проатерогенного патерну в пацієнтів з ІХС, особливо за коморбідності із ЦД 2-го типу. У носіїв генотипу RR частіше реєстрували артеріальну гіпертензію (відношення шансів 2,81; 95 % довірчий інтервал 1,03–7,18), маркери вісцерального ожиріння (відношення шансів 5,37; 95 % довірчий інтервал 2,56–11,3), інсулінорезистентності, дисліпідемії (гіпертригліцеридемію, низькі рівні холестерину ліпопротеїнів високої щільності), підвищені рівні високочутливого С-реактивного білка, ніж у носіїв генотипів QQ та QR. Таким чином, у хворих на ІХС та ЦД 2-го типу поліморфізм Q223R гена LEPR виступає чинником, що асоціюється з вісцеральним ожирінням, інсулінорезистентністю та проатерогенним метаболічним патерном.

Повний текст статті

Й.Й. Гіреш Оцінювання гендерних особливостей систолічної та діастолічної функції серця при гіпертонічній хворобі методом спекл-трекінг ехокардіографії

Мета роботи – оцінити повздовжню деформацію міокарда лівого шлуночка (ЛШ) та скоротливу, резервуарну і кондуїтну функції лівого передсердя (ЛП) у пацієнтів з гіпертонічною хворобою (ГХ) залежно від статі за допомогою спекл-трекінг ехокардіографії. Обстежено 92 хворих на ГХ II стадії віком у середньому (56,9±1,1) року. Сформовано групи пацієнтів: в 1А увійшло 14 жінок без гіпертрофії ЛШ (ГЛШ), в 1Б – 10 чоловіків без ГЛШ, у 2А – 16 жінок з легкою ГЛШ, у 2Б – 14 чоловіків з легкою ГЛШ, у 3А – 13 жінок з помірною ГЛШ, у 3Б – 8 чоловіків з помірною ГЛШ, у 4А – 6 жінок з вираженою ГЛШ, у 4Б – 11 чоловіків з вираженою ГЛШ. Проводили ехокардіографію у М- та В-режимах, у режимах імпульсно-хвильової та тканинної допплерографії, спекл-трекінг ехокардіографію. Аналізували повздовжню глобальну систолічну деформацію та її швидкість, ранню та пізню діастолічну швидкість деформації ЛШ, ранню діастолічну швидкість деформації ЛП та пізню систолічну деформацію ЛП. Розраховували відношення максимальної швидкості раннього діастолічного наповнення ЛШ до ранньої діастолічної швидкості деформації ЛШ для оцінки тиску наповнення ЛШ. У чоловіків з ГХ без ГЛШ та з легкою ГЛШ виявлено порушення скоротливої функції ЛШ, про що свідчили менші величини повздовжньої глобальної систолічної деформації порівняно з такими в жінок. У чоловіків з ГХ з легкою гіпертрофією ЛШ при оцінці діастолічної функції методом спекл-трекінг ехокардіографії виявлено зниження ранньої діастолічної швидкості деформації ЛШ та компенсаторне збільшення пізньої діастолічної швидкості його деформації, також статистично значуще більшим був тиск наповнення ЛШ порівняно з таким у жінок. У чоловіків з ГХ у групах без ГЛШ, з легкою та помірною ГЛШ виявлено порушення резервуарної функції ЛП порівняно з таким у жінок. У чоловіків з легкою ГЛШ відзначено порушення кондуїтної функції ЛП порівняно з таким у жінок.

Повний текст статті