В.М. Коваленко, О.Г. Несукай, С.В. Чернюк, Р.М. Кириченко Прогнозування перебігу міокардиту на основі комплексного аналізу імунного статусу та структурно-функціонального стану серця

Мета – дослідити імунний статус, оцінити показники варіабельності ритму серця, стан систолічної функції лівого шлуночка (ЛШ) і дані магнітно-резонансної томографії серця в пацієнтів з міокардитом у динаміці для виявлення прогностичних маркерів несприятливого перебігу міокардиту. Обстежено 52 пацієнтів з клінічно підозрюваним гострим дифузним міокардитом: 35 (67,3 %) чоловіків і 17 (32,7 %) жінок. Обстеження проводили тричі: в перший місяць від дебюту міокардиту, через 6 і 12 міс спостереження. Усі пацієнти на момент залучення мали синусовий ритм і знижену фракцію викиду ЛШ (≤ 40 %). Контрольну групу становили 20 практично здорових осіб. Усім пацієнтам у динаміці проводили дослідження імунного статусу, холтерівське моніторування ЕКГ, ехокардіографію і спекл-трекінг ехокардіографію, магнітно-резонансну томографію серця. Виявлено предиктори збереження систолічної дисфункції серця через 12 міс спостереження: вміст імуноглобулінів класу М (відношення шансів (ВШ) 1,46; 95 % довірчий інтервал (ДІ) 0,71–1,65; Р<0,05), лімфоцитів СD8+ (ВШ 1,72; ДІ 0,93–2,50; Р<0,05) і СD16+ (ВШ 1,89; ДІ 1,38 –2,41; Р<0,05), активність реакції бласттрансформації лімфоцитів, індукованих міокардом (ВШ 3,91; ДІ 2,41–5,89; Р<0,01), середній титр антитіл до міокарда (ВШ 3,53; ДІ 1,82–4,54; Р<0,01), показник SDNN – середньоквадратичне відхилення інтервалів між шлуночковими комплексами (ВШ 2,03; ДІ 1,50–2,71; Р<0,05), індекс кінцеводіастолічного об’єму ЛШ (ВШ 5,22; ДІ 3,19–7,34; Р<0,01), фракція викиду ЛШ (ВШ 4,75; ДІ 3,30–6,84; Р<0,02), повздовжня глобальна деформація ЛШ (ВШ 3,71; ДІ 2,09–4,53; Р<0,01) у перший місяць від дебюту міокардиту. Побудовано прогностичну модель з використанням зазначених вище показників, чутливість якої становила 82,1 %, специфічність – 80,1 %, позитивна прогностична цінність – 81,6 %, негативна прогностична цінність – 76,0 %. Таким чином, виявлено прогностичні маркери, за допомогою яких у перший місяць від дебюту дифузного міокардиту можна оцінити ймовірність збереження систолічної дисфункції ЛШ через 12 міс, і побудована математична модель для раннього прогнозування подальшого тривалого порушення структурно-функціонального стану серця.

Повний текст статті