Л.А. Міщенко, О.О. Матова, М.Ю. Шеремет, К.І. Сербенюк Порівняльна ефективність спіронолактону, еплеренону, небівололу і моксонідину у хворих на резистентну артеріальну гіпертензію

Мета – вивчити ефективність спіронолактону, еплеренону, небівололу і моксонідину при порівняльному аналізі в пацієнтів з резистентним перебігом артеріальної гіпертензії. У дослідження залучено 66 пацієнтів з істинною резистентною артеріальною гіпертензією (РАГ). Середній вік хворих становив (51,9±1,2) року, переважали чоловіки (59,1 %). Усім пацієнтам на доповнення до стандартної фіксованої трикомпонентної антигіпертензивної терапії було призначено почергово спіронолактон ((45,0±3,6) мг/добу), еплеренон ((47,9±2,1) мг/добу), небіволол ((8,9±0,6) мг/добу) та моксонідин ((0,5±0,1) мг/добу). Після завершення кожного етапу, через 3 міс терапії, всім пацієнтам проводили офісне й амбулаторне вимірювання артеріального тиску. У пацієнтів з РАГ додавання до стандартизованої потрійної комбінації антигіпертензивних препаратів антагоністів мінералокортикоїдних рецепторів було більш ефективне, ніж використання небівололу та моксонідину: цільового рівня артеріального тиску при лікуванні спіронолактоном досягли 68,2 % пацієнтів, еплереноном – 65,2 %, тоді як у групах застосування небівололу і моксонідину ці показники становили 53,9 та 56,2 % відповідно. Предикторами ефективності антагоністів мінералокортикоїдних рецепторів є зростання концентрації альдостерону в плазмі (β=0,653; Р=0,002) та значення альдостерон-ренінового співвідношення (β=0,542; Р=0,003), тоді як β-адреноблокатор та агоніст імідазолінових рецепторів ефективні у пацієнтів більш старшого віку (β=0,425; Р=0,02) за умов зростання середньодобової частоти скорочень серця (β=0,315; Р=0,04) та екскреції метанефринів із сечею (β=0,382; Р=0,01). Препаратом вибору для додавання до потрійної комбінованої терапії у хворих на РАГ є спіронолактон та еплеренон, які були значно ефективнішими, ніж β-адреноблокатор (небіволол) і агоніст імідазолінових рецепторів (моксонідин).

Повний текст статті